Утім, максимальне загострення внутрішньобританських дебатів щодо європейської інтеграції припадає на початок 1990-х років, коли наступнику Тетчер Джону Мейджору довелося витримати серйозну протидію європейських скептиків щодо ратифікації Маастріхтського договору. У підсумку Велика Британія не приєдналася до двох ключових проектів Євросоюзу: до зони євро, зберігши фунт стерлінгів, і до безвізового Шенгенського простору.
Перше десятиліття ХХІ століття — час, коли країною правили лейбористи на чолі з Тоні Блером і Гордоном Брауном, Велика Британія активно підтримувала розширення Євросоюзу. Ця стратегія розглядалась як ідеальний для Британії варіант, адже чим більше країн-членів в Євросоюзі, тим складніше сформувати з них «Сполучені Штати Європи», натомість нерівномірність розвитку економічних систем нових країн ЄС і старих країн-членів мала сприяти перетворенню ЄС на зону вільної торгівлі, а не на наднаціональний політичний союз.
Саме побоювання федеративних «Сполучених Штатів Європи» з широкими наднаціональними повноваженнями є головним опудалом для британських європейських скептиків. Дехто з них навіть запропонував прискорити проведення референдуму щодо виходу з Євросоюзу та призначити його вже на кінець 2016 року. В такому разі британці зіграли б на випередження, адже навесні 2017 року мають відбутися вибори президента Франції, а у вересні 2017-го — вибори до німецького бундестагу.
Однак такий темп підготовки до проведення референдуму налякав не лише британських європейських партнерів, а й США та впливових британських бізнесменів. Німеччина і Франція вважають, що на тлі посилення європейських скептичних настроїв британський референдум за умов будь-якого результату є додатковим дестабілізуючим фактором.
США занепокоєні, що підготовка референдуму послабить активність Лондона у реалізації проекту створення трансатлантичної зони вільної торгівлі між США і Євросоюзом. У свою чергу, великий британський бізнес, який активно залучений до спільного європейського ринку, не в захваті від ініціативи Девіда Кемерона. Тож йому довелося шукати компроміс.
Днями Ангела Меркель провела консультації з прем’єр-міністром Великої Британії Девідом Кемероном. Офіційний Берлін закликає Лондон не приймати на великій швидкості доленосні рішення без урахування всіх факторів, адже навіть британські європейські оптимісти нагадують лондонському уряду, що такі складові Великої Британії, як Шотландія і Уельс, налаштовані більш оптимістично щодо Євросоюзу, аніж власне Британія. Це пояснюється просто: шотландці і валлійці вбачають в Євросоюзі додаткового гаранта своєї автономії від Лондона. Особливо це стосується прихильників незалежності Шотландії, які недавно програли на референдумі щодо відокремлення від Великої Британії.

Андрій МАРТИНОВ