Бєлов поділився з членами комітету власним задумом відзначення великої річниці. Через країну, як перед іграми в Сочі, мала пробігти естафета з вогнем. Але не з грецької Олімпії, а «вічним» — з поста № 1 армії Росії біля могили Невідомого солдата під мурами Кремля.
Полум’я мало потрапити до всіх святинь і там зберігатись у спеціальних факелах. Громадяни могли б переносити його до помешкань і дбати про «вічний вогонь Перемоги», як найдорожчу реліквію.
Путін остудив запал чиновника аргументом, що вогонь з могили Невідомого солдата прийняли б православні і, напевно, іудеї. Але з мусульманами і буддистами, а їхні релігії також вважаються в Росії «традиційними», були б проблеми. І додав, що 9 травня — це світське, а не релігійне свято.
Але якраз для Путіна від «світського» до «релігійного» лише один крок. На листопадовій зустрічі з молодими істориками Путін вкотре говорив, що анексія Криму має для Росії «сакральне» значення. Адже, повчав Путін своїх слухачів, стародавній Херсонес, тобто Корсунь, який лежить на території нинішнього Севастополя,— це справжнє місце хрещення Русі. У тому, що російський народ віками воював за Крим, є «глибинний» сенс. Ідеться не тільки про землю, базу флоту в Севастополі і «місто бойової слави», а й «хрещення».
Лише роком раніше «три братні слов’янські народи» — українці, білоруси і росіяни — відзначали 1025-річчя Хрещення Русі. Три керівники, як мантру, повторювали за московським патріархом Кирилом, що всі вийшли з дніпровського хрещення, отже, їхні предки прийняли християнство в Києві.
А після анексії Криму «матір міст руських» — Київ перестав бути для Путіна і його підданих колискою Русі, а став ним Корсунь — анексований Севастополь.
Недарма говориться, що Росія — це країна з «непередбачуваним минулим».
Рік тому, напередодні 9 травня, президент Путін підписав постанову парламенту про зміни у параграфі 354 карного кодексу.
За «розповсюдження інформації, яка не містить поваги до суспільства про дні бойової слави і пам’ятні дати Росії, пов’язані із захистом Батьківщини, а також за зневагу символів військової слави Росії» загрожує штраф до 300 тисяч рублів (більш ніж 120 тисяч гривень), або громадські роботи до 360 годин, або примусові роботи до року.
Більш суворо — до трьох років ув’язнення — карається «свідоме поширення брехливої інформації про діяльність СРСР під час Другої світової війни». Якщо, однак, винний «свідомо поширював фальшиву інформацію» через медіа, то, згідно з поправками до кодексу, може бути позбавлений волі на п’ять років.
Арсеній Рогінський, голова Міжнародного товариства «Меморіал», який розкриває правду про сталінські злочини, звертає увагу на знакову деталь у цьому записі: «Правителі Росії дуже не люблять і, як тільки можуть, уникають поняття «Друга світова війна». У нас завжди йдеться про «Велику Вітчизняну війну», тобто боротьбу СРСР з Німеччиною з 22 червня 1941 до 9 травня 1945 року. І тут раптом з’являється «світова». Цей відступ від традиції зроблено для того, щоб під табу потрапила також співпраця Сталіна з Гітлером при розділі Польщі у вересні 1939 року, окупація Червоною Армією прибалтійських держав і Бессарабії, екзекуція польських офіцерів у Катині. Це все мало місце вже під час Другої світової війни, але до «Великої Вітчизняної». Аби тільки не допустити дискусії на ці, невигідні Москві, теми, у Кремлі вирішили опустити завісу мовчання на період від 1 вересня 1939 до 22 червня 1941 року».
Смоленська журналістка Поліна Данилевич розмістила на Фейсбуці зроблену під час окупації фотографію свого будинку, на якій був підрозділ гітлерівців і прапор зі свастикою.
У путівниках той самий будинок описаний як явка радянських партизанів. Тому Данилевич опублікувала «свідомо фальшиві відомості», поширила «відомості про дні бойової слави, які становлять явний брак поваги до суспільства», а показує гітлерівський символ і вчинила «екстремістську дію». Суд поставився до неї лагідно — дав штраф у тисячу рублів.
Незалежний телеканал «Дождь» уже понад рік не може виплутатися зі скандалу, коли у січні 2014 року редакція запитала глядачів, чи командування Червоної армії не повинно було 73 роки тому здати оточений Ленінград, що дозволило б урятувати 1,5 мільйона мешканців, які померли від голоду під час блокади?
Цього вистачило, щоб піднялася хвиля «священного обурення». Оператори кабельного телебачення припинили співпрацю з «Дождем». Нині канал ледве виживає, але журналістам і так пощастило, бо нині за сумніви у правильності догм про доцільність жертв народу загрожує табір.
«У радянській школі дітям втокмачували матеріали про «Велику Вітчизняну», армію і чергові операції. Ціннішими були уроки літератури. Навіть ці, дозволені програмою, дуже причесані книги говорили якусь правду про долю людини на фронті, драму особистості, — згадує Ігор Лазарєв, учитель історії з Москви. — Але тоді жили ще батьки і діди, які пережили війну, і розказували вдома, як насправді було в окопах. І ми, принаймні дехто з нас, на уроках говорили про «Велику Вітчизняну» не так, як про тріумф героїзму, а як про величезну людську трагедію».
Школа обмежує війну до гасел про велику священну перемогу, щоб діти засвоювали поширювані державним телебаченням міфи.
«У шкільній програмі говориться, що СРСР практично сам переміг гітлерівську Німеччину. «Телевізор» іде далі. Мої учні з матеріалу про бої на Далекому Сході у 1945 році дізналися, що Червона армія зайняла Сахалін, Курили, Маньчжурію, а потім японці підписали капітуляцію на борту лінкора «Міссурі». Зрозуміли, що Японія капітулювала виключно перед Радянським Союзом», — обурений Лазарєв.
Кількома днями раніше на цьому самому телебаченні був матеріал, присвячений 70-й річниці «злочинного» знищення американською авіацією Токіо. «Так зміцнюється догма, що союзники вчиняли злочини, а перемога тільки наша», — оцінив Лазарєв.
«Велика перемога — це вся наша традиція, вся історія. Більшовики відрізали росіян від історії народу до 1917 року. Вони самі мали свою сакральну «жовтневу» революцію. Нам залишилося вже тільки 9 травня. Звичайно, росіяни чули про Куликовську битву, про Бородіно. Але відзначення 200-річчя перемоги над Наполеоном показало, що це «не наше». Там те минуле для росіян, як для італійців — відзначення походів Цезаря. «Нашим» є тільки взяття Берліна і політ Гагаріна. Бо чим ще з того, що було у минулому столітті, можемо гордитися? Нічим», — говорить історик Микита Петров.
На його думку, «Велика Вітчизняна» буде щораз більш сакральною, її міфи і догми будуть тільки зміцнюватись. «Культ тої війни виявився дуже придатним для нинішніх війн. Москва останніми роками йде від конфлікту з одним сусідом до авантюри з іншим — з Грузією, Латвією, Естонією, тепер з Україною. І з кожним разом наш противник у цих холодних і гарячих війнах незмінно оголошується «фашистом». Пропаганда ментально продовжує залишатися в окопах «Великої Вітчизняної». Недавно з уральського Єкатеринбурга на Донбас вирушила група «добровольців». Православний священик, який благословляв їх на «святий бій» з українцями, молився, щоб вони сміливо «вбивали фашистських гадів». Догма продовжує діяти, пов’язана з нею літургія — також», — попереджає Петров.
Эвген ПЕТРЕНКО