Утім, варто згадати, що за місяць до участі у параді перемоги в Москві Сі Цзіньпін чітко заявив: Китай не підтримує анексії Криму. Підтвердженням цього була відсутність китайських військових кораблів на військово-морському параді поблизу Севастополя, хоча це анонсувалося російською стороною. Щоправда, китайські військово-морські сили беруть участь разом із кораблями російського військово-морського флоту у навчаннях у Середземному морі.
Фактично Китай намагається з максимальною користю для себе використати російський фактор у власних геополітичних іграх зі США. Звичайно, у Пекіні пам’ятають про недавні американсько-японські військово-морські навчання поблизу спірних для Китаю і Японії островів у Східнокитайському морі. Тож середземноморський вояж китайського військово-морського контингенту має важливе для Пекіна символічне значення, підтверджуючи, що китайські військово-морські сили здатні впливати на баланс сил не лише на Тихому океані.
У цьому сенсі показовим є дружній візит російських і китайських військових кораблів до сирійської бази російського флоту у порту Латакія. Це не лише стало демонстрацією підтримки Москвою і Пекіном президента Башара Асада, а й позитивним сигналом його союзнику — Ірану. Тим паче, що недавно Росія оголосила про намір розморозити процес виконання контракту на постачання Ірану систем протиповітряної оборони «С-300». Водночас Китай явно не готовий некритично підтримувати всі авантюри Кремля, особливо в Україні.
Насправді спроби Володимира Путіна військово-політичними засобами «вибудувати» «русский мир» дискредитують більш раціональний стратегічний курс Пекіна на вибудовування «Великого Китаю», включно з Тайванем, за допомогою інструментів економічної, а не військової експансії, адже ступінь взаємозалежності китайської та американської економіки в умовах глобалізації настільки великий, що ні Китай, ні США не готові серйозно конфліктувати до такої міри, коли санкції, аналогічні тим, які майже рік діють щодо Росії, фактично зруйнують американську й китайську економіки.
Попри це, Пекін завжди готовий нагадати Вашингтону про свою потужну суб’єктність і реальну здатність послідовно захищати свої національні інтереси. Однак при цьому у китайського керівництва добре працюють «гальма», які забезпечують прагматичний підхід до реалізації дійсно багатовекторної зовнішньої політики, проте з чіткими пріоритетами.
Серед зазначених пріоритетів головними є відносини Китаю з країнами азійсько-тихоокеанського регіону, включно з «вічним ворогом і партнером» — Японією. Принаймні, не менше значення для китайської зовнішньої політики та торговельно-економічних інтересів мають США і країни Латинської Америки. Далі в ієрархії китайських інтересів чітко проглядаються країни — члени Європейського Союзу. Саме забезпечення надійних зв’язків Китаю з ЄС має гарантувати стабільна ситуація на Близькому Сході і в Центральній Азії, а також у Росії.
Проте, на випадок суттєвої дестабілізації на цьому напрямку, Китай має сировинну альтернативу в Африці та Австралії. Тобто Китай не робить ставки на одну конячку, яка бере участь у геополітичних перегонах, що мінімізує для Пекіна ризики невдач та робить максимальними переваги. Лише в такому ширшому контексті й можна правильно зрозуміти китайську позицію щодо непростого альянсу з Росією.

Андрій МАРТИНОВ