Російські ЗМІ котрий день смакують подробиці проведення військових навчань НАТО, заради яких до країн Балтії доставлено 750 американських танків та іншої військової техніки, яка братиме участь у тримісячних військових навчаннях. Росіяни вбачають у цьому тенденцію до створення «у Прибалтиці ударних угруповань, що становлять безпосередню небезпеку для Росії».
Пік напруженості можна очікувати на початку травня, коли 70-річчя Перемоги російська пропаганда неминуче поєднає з ідеєю чергового відпору «західним агресорам», приховуючи той факт, що до країн Балтії військовий контингент НАТО введений як своєрідна страховка на випадок військового втручання Росії з метою «захисту прав російськомовних жителів балтійських країн». Водночас оптимісти вважають, що російські військові та фінансові ресурси для підтримки війни в Україні є обмеженими і вже досягли своєї межі. Найближчий час покаже, чи це справді так.
На цьому тлі лунають припущення щодо бажаності створення європейської армії. Дійсно, Євросоюз стикається з військово-політичними викликами з боку Росії та агресивного ісламістського руху. Однак розуміння серйозності викликів не означає автоматичної успішності відповіді на них. Головною проблемою у створенні європейської армії є відсутність послідовної політичної волі для цього та дефіцит фінансових можливостей для її практичної реалізації.
Йдеться не лише про армію, а про тіснішу співпрацю розвідок, логістику та багато інших елементів, про які з 1991 року у Євросоюзі багато говорили, але так нічого практично й не зробили. Формально існують транснаціональні німецько-французький, німецько-нідерландський та німецько-польський «європейські батальйони», але цього навіть символічно замало. Тим паче, що ці військові підрозділи мають «паркетно-парадний» практичний досвід і жодного уявлення — про реальні бойові дії.
Досі європейські армії діяли переважно «під парасолькою» і командуванням НАТО на чолі зі США. Так було, зокрема, в Афганістані. Скромний досвід самостійної участі в миротворчих операціях стосується головним чином французько-німецької співпраці у низці африканських держав, зокрема у Кот-д’Івуарі, Демократичній Республіці Конго, Центрально-Африканській Республіці.
Водночас у Європейському Союзі надто хитким виглядає консенсус щодо спільних зовнішньополітичних орієнтирів, свідченням чого стали запеклі торги з приводу спочатку запровадження і потім продовження економічних санкцій щодо путінського режиму. У разі реалізації послідовних кроків у напрямку створення «європейської армії» доведеться погоджувати позицію зі США і НАТО.
Зокрема, євроатлантисти розглядають ідею «європейської армії» як давню мрію Кремля розсварити і розділити Брюссель і Вашингтон. На заваді використання європейськими арміями логістики і потенціалу НАТО послідовно стоїть Туреччина, яка як член НАТО, але не член Євросоюзу, блокує з 2005 року використання європейцями сил, які підпорядковуються командуванню Альянсу в Європі. Тож нинішня військова тривога в Європі вимагає використання існуючих євроатлантичних механізмів безпеки, а не винайдення нових.
Андрій МАРТИНОВ
