Напередодні візиту Туска до США лідери країн — членів Євросоюзу досить жваво обговорювали проблеми відносин із Росією. Дебати засвідчили, що Росії майже вдалося заручитися різним ступенем підтримки з боку деяких країн Євросоюзу. Зокрема, з дедалі гострішою критикою економічних санкцій проти Росії виступають Греція, Кіпр, Угорщина, певною мірою Італія. Більш прагматичну позицію продовжують займати Німеччина і Франція, які стали колективними посередниками під час Мінських переговорів.
Берлін і Париж вважають, що більш жорсткішими санкції проти режиму Володимира Путіна можуть стати лише у разі невиконання Росією Мінських домовленостей. Окрему позицію з приводу Мінських переговорів зайняла Велика Британія, яка зараз видається найбільш послідовним противником політики Володимира Путіна та критикує німецьких і французьких колег у надмірній довірі господарю Кремля.
Показово, що на тлі жвавих дебатів в Євросоюзі щодо можливого перегляду номенклатури товарів і послуг, які підпадають під режим санкцій, президент США Барак Обама ще на початку березня 2015 року на рік пролонгував дію американських економічних санкцій проти Росії.
Усі згадані економічні дебати відбуваються з огляду на невизначеність із проектом щодо формування зони вільної торгівлі між Сполученими Штатами Америки та Європейським Союзом. Ентузіастами цієї ідеї залишаються тільки Велика Британія та країни Вишеградської четвірки разом із балтійськими державами — членами Євросоюзу. Натомість Німеччина і Франція наполягають на додатковому розрахунку переваг і втрат, які від трансатлантичної зони вільної торгівлі можуть зазнати європейські виробники.
Непевним є також питання курсових коливань між американським доларом та спільною європейською грошовою одиницею євро, адже здорожчання курсу євро щодо долара знову негативно позначається на конкурентній здатності Євросоюзу порівняно із США.
Намітилася також низка суперечностей щодо військово-політичних питань. Зважаючи на російські загрози Україні, Вашингтон закликає своїх європейських партнерів по НАТО збільшити свої військові бюджети. Однак за умов непевних перспектив зростання економіки та небажання обмежувати соціальні витрати більшість європейських партнерів США по НАТО, за винятком Польщі та балтійських держав, поки що не виявляють готовності до радикального збільшення своїх військових витрат.
У зазначеному контексті також суперечливим залишається питання можливого дозволу адміністрації президента США на постачання летальної зброї Україні. Німеччина і Франція поки що розцінюють цей намір як спробу зірвати їхні зусилля з реалізації Мінських домовленостей щодо припинення бойових дій на Донбасі. Свою вагому лепту у це вносить Росія, яка залякує європейців ще більш інтенсивним військовим втручанням на Донбасі і навіть погрожує дипломатично визнати так звані ДНР і ЛНР.
У питанні протидії тероризму Євросоюз і США досягли повної згоди щодо погодження дій проти «Ісламської держави Іраку і Леванту». Зокрема, на відміну від постачання американської зброї Україні, Євросоюз вітає постачання американської зброї Сирійській вільній армії та навчання її солдатів на базах НАТО в Туреччині. У свою чергу, США підтримують Німеччину і Францію в їхньому намірі продовжити навчання курдських ополченців в Іраку.
Отже, попри певні серйозні розбіжності у позиціях США та Євросоюзу щодо ключових міжнародних проблем наявною є тенденція до пошуку прийнятних компромісних рішень, які мають не просто зміцнити євроатлантичну солідарність, а й зробити її більш ефективною.

Андрій МАРТИНОВ