«Іванчук та Пономарьов — і надалі серед світових лідерів, Кузубов і Коробов мають колосальний потенціал»
— Почнемо з багаторічного лідера збірної львів’янина Василя Іванчука. Щойно йому виповнилося 50 років. Чи заважатиме йому цей вік грати на найвищому рівні?
— Розумієте, людина фанатично любить шахи. Він відданий ним. І, звичайно, він ще даруватиме перемоги. Це абсолютно ясно. Зрозуміло, що з віком не можна грати весь час на повну силу. Але окремі змагання можуть бути цілком до снаги. Наприклад, Василь стартує 3 травня на Меморіалі Капабланки в Гавані.
Треба зазначити, що український шахіст був уже семиразовим переможцем Меморіалу, тобто на ці змагання він завжди їде з гарним настроєм. Цього разу його головним конкурентом буде 26-річний індійський гросмейстер Башкіран Адхібан. Тож сподіватимемося на успіх українського шахіста прямо зараз.
— Щодо віку, то, як на мене, шахи цілком дозволяють грати досить довго. В історії є багато прикладів, коли шахісти демонстрували блискучі результати в цьому віці. Наприклад, Еммануїл Ласкер у 50 років володів короною. Михайло Ботвинник теж у п’ятдесятирічному віці в блискучому стилі виграв матч-реванш у Михайла Таля — 13:8.
Віктор Корчной узяв участь удруге поспіль у матчі за корону. А Василь Смислов навіть у 62 роки став третім шахістом світу, учасником фінального матчу претендентів за звання чемпіона світу.
— Так. Але що хочу сказати. Я був присутнім на останньому особистому чемпіонаті Європи, який нещодавно пройшов у колишній югославській республіці Македонія. Я зробив висновок — це чемпіонат для молодих. Хлопці в 15, 16, 17 років домінують.
Вони грають на верхніх шахівницях, а ветеранам стає важче й важче. У тому числі й нашим. Лише Руслан Пономарьов демонстрував потужну гру.
— Що можна сказати про його виступ?
— Руслан показав досить змістовну гру. Зазвичай він намагається не ризикувати у зустрічах проти сильних суперників. А вже слабкіших — обігрувати на класі. І це добре йому вдалося. Були партії, де не все складалося так просто. Але, врешті-решт, він потрапив до Кубка світу, все зійшлося.
— І він усе добре розрахував, швидко погодився на нічию в останній партії. Й у підсумку це було правильно.
— Практичний гравець, що й казати.
— А що можна сказати про інших українських гросмейстерів?
— Можна відзначити Юрія Кузубова, який грав дуже добре. Він набрав стільки ж очок, як і Руслан, але за додатковими показниками не потрапив до Кубка. Як, власне, й Андрій Волокитін. Вважаю, що вони заслуговували на більше.
— Але ж Волокитін жахливо стартував і лише потужно фінішував.
— Та й Кузубов програв у четвертому турі й теж змушений був надолужувати. Це й позначилося на їхніх коефіцієнтах. А от Коробов навпаки — потужно розпочав, а потім щось у нього пішло не так.
— Проте Коробов уже в минулому році забезпечив собі потрапляння до Кубка. Ще буде цікавий турнір за швейцарською системою на острові Мен. Там виступлять 100 шахістів, один з яких здобуде право грати в турнірі претендентів.
— Усі гросмейстери, які мають рейтинг приблизно 2650, здобудуть право у ньому зіграти. Серед них — українці Іванчук, Ельянов, Пономарьов, Коробов, Юрій Криворучко, Кузубов, Олександр Арещенко, Олександр Моїсеєнко, Ілля Нижнік, який нині навчається в США, але грає за Україну.
— Що скажете про Павла Ельянова?
— Ясно, що він перебуває на спаді. Талановитий шахіст, з дуже глибоким позиційним розумінням. Але я помітив, що йому важко грати з молодими.
— Раніше він легко перегравав суперників, які були класом нижчі за нього.
— У нього стиль не такий гостроатакуючий, як, скажімо, у Коробова чи Волокитіна. З таким стилем важче обігрувати. До речі, те саме стосується й Іванчука, Криворучка.
— А що Антон Коробов?
— Має колосальний потенціал. Його рейтинг має бути не менш ніж 2700.
— Він ще й трохи нефартовий...
— Так. Другий рік поспіль Антон бере друге місце у турнірі в Німеччині, де змагаються понад 600 шахістів. Але лише перше дає право наступного року зіграти в коловому супертурнірі за участю чемпіона світу Магнуса Карлсена та інших найсильніших гросів.

Про юніорів, реформи ФІДЕ, зміни у рейтингу та фізпідготовку
— Які плани української збірної на поточний рік?
— Головне змагання року — командний чемпіонат Європи, який починається 23 жовтня. Маємо 4–5 зборів на рік. Проводимо їх у Карпатах і Яремчі. На зборах присутні найкращі українські юніори Віктор Матвіїшин та Кирило Шевченко.
Будемо підтягувати молодих до рівня спілкування з ветеранами, такими як Іванчук, Олег Михайлович Романишин, Руслан Олегович Пономарьов.
На жаль, маємо певні проблеми з календарем ФІДЕ. Нове керівництво весь час щось змінює. І дуже важко під це підлаштовуватися.
— Що можна сказати про нове керівництво ФІДЕ й їхні перші кроки?
— Поживемо — побачимо. Їхні постійні зміни заважають багатьом гросмейстерам, у яких усе заплановано заздалегідь. Не всім подобається, зокрема, новий контроль, де секунди додаються лише з 61-го ходу. Я, наприклад, вважаю, що додавати секунди за зроблений хід потрібно з першого ходу.
— Дійсно, на 61-му ході може бути вже пізно. До слова, Анатолію Карпову теж не прийшлося до душі це нововведення.
— До речі, вважаю, що перебої у нокаут-системі можуть бути тільки у форматі рапіду, а не бліцу. Бо вирішувати щось важливе у бліці — це вже нонсенс.
— Які справи у юнацьких шахах? Хто з українців може в майбутньому поповнити лави найсильніших шахістів країни?
— Як я вже казав, ми звертаємо увагу на найближчий резерв збірної — Кирила Шевченка, Віктора Матвіїшина. Обох я спостерігав на чемпіонаті Європи. Там вони старалися. Шевченко ледь не обіграв росіянина Євгена Томашевського, а Матвіїшин узяв гору над азербайджанським «семисотником» Рауфом Мамедовим.
Сподіваємося, що згодом Кирило та Віктор посилять українську збірну.
— Чому в провідних українських шахістів попадали рейтинги? Адже уперше за багато років серед «семисотників» (шахістів з коефіцієнтом — понад 2700) немає українців?
— Тому є кілька причин. По-перше, дефляція рейтингів. Що це означає? Зараз шахістам обчислюють рейтинг, починаючи хіба що не з 1000. Тому людина, яка має 2200, вже досить непогано грає. Шахи дуже посилились. Усі знають теорію, тому що зараз сильно допомагають комп’ютери.
Раніше ж було як. Я, наприклад, приходив у бібліотеку для гросмейстерів Львівського обласного шахового клубу, яку відвідували Романишин, Олександр Білявський, Адріан Михальчишин. Я просив у Віктора Еммануїловича Карта допуск на годину. Виписував картки. І вже вдома їх детально опрацьовував.
А зараз: натиснув кнопку — і перед тобою повна картина по усіх варіантах. Тепер, хто має кращу пам’ять, то дуже велика перевага. Приблизно пунктів 200 рейтингу. Шахи омолодилися. Вони будуть молодіти й далі. Проте плюс нашої гри — можна змагатись і до 100 років.
А по-друге, велике значення мають фізичні та психологічні навантаження. Адже сучасний контроль передбачає шестигодинну гру без перерви.
— Знаю, що в збірній тренуванню фізичної форми приділяють велику увагу.
— Так, я завжди прошу збірників приділяти увагу спорту. У нас усі ним займаються. Василь Михайлович, може, не так, але й він віддає перевагу пішим прогулянкам. Коробов — великий ентузіаст бадмінтону, Криворучко та Ельянов ходять на фітнес, Волокитін — теж.
Мойсеєнко полюбляє й непогано грає у великий теніс. Усі приділяють увагу ЗФП. У нинішній час без цього дуже важко витримати великі турніри.
— Нещодавно у Казахстані пройшов командний чемпіонат світу, але наші чоловіки були відсутні на ньому. Чому так сталося?
— Нам надіслали запрошення вночі із суботи на неділю, коли ми якраз були на тренувальному зборі в Карпатах. Там було сказано, що треба дати відповідь протягом 24 годин. Бо деякі команди, зокрема поляки, французи, відмовилися грати. До початку змагань лишалися два тижні. Я спочатку подумав — чи то не фейк. Навіть перетелефонував виконавчому директору ФІДЕ Емілю Сутовському.
Але наші лідери на той момент уже були зв’язані певними контрактами. Іванчук мав грати у Сент-Луїсі. Ельянов та Коробов мали контракти на виступ в ізраїльській лізі. Так я дійшов чи не до третього складу. Але ж їхати й боротися за останні місця, як на мене, — це було б негативно для престижу країни. Ми все ж таки — топ-команда.

Петро МАРУСЕНКО,
Укрінформ