Духовність
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
П'ятниця Травень 07, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 19 Грудень 2014 16:11

Ісус Христос народився, щоб дарувати нам спасіння і мир!

Rate this item
(0 votes)

Не тіль­ки ка­то­лиць­кий світ, а й біль­шість про­тес­тант­ських цер­ков, а та­кож де­які за­хід­ні пра­во­слав­ні церк­ви, які ко­рис­тую­ть­ся су­час­ним гри­го­рі­ан­ським ка­лен­да­рем, від­зна­ча­ють Різд­во Хрис­то­ве в ніч на 25груд­ня.
Реш­та пра­во­слав­них ві­ру­ючих, які жи­вуть пе­ре­важ­но на Схо­ді, цю по­дію свят­ку­ють за ар­ха­їч­ним юлі­ан­ським ка­лен­да­рем — 7 січ­ня. З ни­ми со­лі­дар­ні та­кож про­тес­тан­ти, що меш­ка­ють на те­ри­то­рі­ях, де до­мі­нує схід­не пра­во­слав’я.

 

25 ГРУДНЯ РИМСЬКО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА СВЯТКУЄ РІЗДВО ХРИСТОВЕ

 

Різниця в датах, з одного боку, створює певну незручність, адже є перешкодою для святкування цієї події одночасно усіма вірянами. Крім того, у тих, хто дотримується юліанського календаря, виникає додаткова спокуса, бо свято Нового року припадає саме на період Різдвяного посту, який рекомендує утримуватися від веселощів і гучного застілля. Але, з іншого боку, більш толерантні і менш релігійні українці мають унікальну можливість святкувати Різдво Христове двічі — і з католиками, і з православними. До того ж з наукової точки зору, астрономічна дата — поняття відносне. Насправді Христос народився один раз, і це відбулося два тисячоліття тому.


І хоча свято Різдва Христового ми відзначаємо щороку, однак щоразу переосмислюємо цю визначну подію по-новому, адже життя весь час змінюється, розвивається також і глибина нашого пізнання істини. На наші роздуми впливають події, які ми переживаємо, в тому числі й ті, якими живе країна.
Своїми думками напередодні свята Різдва Христового поділився ординарій Києво-Житомирський архієпископ Римcько-Католицької церкви Петро Мальчук.
Цей рік видався для нас, українців, дуже визначним — Україна зробила реальний крок у бік свободи і гідності. Але понесла також і багато жертв. Колись Папа Римський Іоанн Павло ІІ, якого Римсько-Католицька церква віднесла до святих, сказав: «Не бажайте такої держави, яка би для вас нічого не коштувала, тому що тільки те, що коштує для людини, щось значить».
Зараз ми переживаємо ситуацію, коли Україна ніби поділена. Одні з надією дивляться на Схід, інші — на Захід, а є й такі, яким узагалі все байдуже. Дехто наївно думає: якщо Україна буде з Росією, то запанує в серцях людей мир, радість і спокій. Інші переконані, що тільки тоді, коли ми прихилимося до Європи, в нас буде так само мирно і радісно, а життя буде забезпеченим і спокійним, як там у них.
Це досить типові помилкові думки. Ніякі матеріалістичні сподівання на рішення духовних проблем не сповняться. Їх не вирішить ані Схід, ані Захід. Духовні проблеми може вирішити лише духовна сила, яка оселиться в нас самих. Зі Святого Письма ми знаємо, що Князем миру є тільки Господь Ісус Христос. Тільки Він — джерело тієї духовної сили, яке може дійсно принести спокій у наші серця. Тільки коли людство прихилиться до Нього, до справжніх цінностей, до цього джерела спокою — тільки тоді можна сподіватися, що в нас запанує мир.
Ми досить часто переживаємо моменти, коли хочеться усе й одразу. Тоді нам здається, що хтось розуміє ситуацію неправильно, не так, як розуміємо її ми. Ми намагаємося когось переробити, навчити чи змусити робити «так, як слід». І тоді ми буцімто будемо мати з цією людиною мир. Але, на практиці, миру можна досягти лише тоді, коли ми розпочинаємо шукати його не в комусь, а у своєму серці, у своїй душі, коли відкинемо агресію до інших людей, яка саме й позбавляє нас бажаного спокою.
Ісус Христос прийшов у цей світ, коли в суспільстві панувала ворожнеча. У світі відбувалися конфлікти на міжкласовому, міжнаціональному, міждержавному підґрунті. Сильніший прагнув підпорядкувати слабшого, а слабший — вирватися з його рук. Але Христос приніс ідею рівності усіх перед Богом. Бо всі люди створені за образом і подобою Божою. Всі закликані до того, щоб жити по-людськи і в мирі. І тут намагання нав’язати свої переконання, свої особисті погляди не дадуть бажаного результату. Бо Той, Хто наповнює і живить нас миром, розумінням і любов’ю, це не наші переконання, а Дух Святий. А ознакою присутності Духа Святого є свобода.
Не слід забувати, що Бог діє і сьогодні. Він присутній у нашій історії і в нашому дусі. Він нині так само, як і колись, кличе до Себе. І кожен у міру того, як чує і відгукується на Його призив, отримує те, що Господь уже приготував і запропонував для нас.
У світі існують неправдиві теорії, які закликають не до духовної єдності за допомогою Духа Святого, а на основі якоїсь надуманої буцімто національної ідентичності. Наприклад, відома теорія «руського миру». Але, на жаль, багато хто забуває, що завдяки тільки Божій волі певні народи піднімаються, а певні народи зникають. Скажімо, ми знаємо, що був такий народ — пруси. А тепер такого народу немає. Пруси розчинилися в інших народах. І взагалі, самої держави Прусії вже немає. Тільки на історичних мапах можна знайти відомості про її колишнє існування.
Є також слов’янські народи. Дехто хотів би, щоб штучно був утворений єдиний народ. Але не будуть ці народи одним народом, тому що окремий народ має свою окрему історію, свої переживання, свою мову, релігію, має свою свідомість. Такий народ хоче жити за своїми рішеннями, а не бути підпорядкованим комусь. І дуже прикро, що в наші часи є такі християни, які хотіли б на свій розсуд творити історію, прикриваючись християнськими цінностями — посісти місце Бога і вирішувати за Нього — кому, де і як жити далі.
Дуже важливо, щоб ми, як християни, принаймні на ці Різдвяні свята, замислилися над тим, що нас дійсно єднає і де істинне джерело миру, єдності і любові. Тільки тоді побачимо, що насправді межа непорозуміння проходить не через держави, національності чи регіони — східні-центральні-західні, а через наші серця. Так відбувається, тому що діє в нас гріх. А для того, щоб його позбутися, в серці кожного повинен народитися Христос.
Святкуючи Різдво Христове раз на рік, нам все ж таки слід розуміти, що Господь приходить до нас не тільки у свята, а щомиті — у Слові, в іншій людині, літургії, сповіді. Приходить, коли людина розкаюється у своїх недобрих вчинках, коли вибачається. Тоді вона приготовляє у своєму серці для Нього гідне помешкання.
У Римсько-Католицькій церкві є традиція. Під час свята Різдва Христового ми тримаємо в руках хліб, який називається обладкою. Ми ділимося цим хлібом, який символізує Господа Бога, а також нас самих. Бажаємо один одному всього доброго. При цьому читається уривок з Євангелія, який розповідає про сам факт народження Ісуса Христа.
Ця подія багатьох зворушує. У деяких навіть на очах з’являються сльози, бо жаль і тих людей, що не розпізнали в немовляті Ісуса Христа і Богородицю, їх не прийняли, бо господа була зайнята. І жаль, що Господь народився в хліві серед тварин. Але не всі замислюються над тим, що і цей хлів, і це неприйняття до господи є також символом наших людських сердець. Бо можна плакати над тим історичним фактом, але забувати чи взагалі не розуміти того, що Господь Бог приходив у якісь моменти і до тебе особисто, і можливо, ти Його не прийняв. У книзі Об’явлення є такі слова: «Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду, і буду вечеряти з ним, а він зо Мною». Господь і зараз стукає і бажає увійти до нашого серця.
Тож, користуючись нагодою, хотів би в день свята Різдва Христового побажати всім християнам, усім мешканцям України пізнати цей мир Божий, пережити його у своїх серцях, пережити його у стосунках із рідними, близькими, колегами по роботі, з усіма співвітчизниками. Бажаю, щоб цей прихід Ісуса Христа, котрий здійснюється щодня, міг знайти в багатьох серцях приготовлене гідне помешкання. Тому що дуже часто, на жаль, ми добре пам’ятаємо про нашу особисту гідність, і про те, що належить нам, але часто забуваємо, що це нас зобов’язує також гідно прийняти й іншу особу, гідно прийняти Господа Бога.

Ісус настільки полюбив світ, що не прийшов до нас у величі Своїй. Він розумів — людина ніколи б Його не прийняла так близько, як Він бажав, бо побачила б величезну різницю між собою і Богом. Але Господь відмовився від усієї належної Йому слави, щоб бути рівним серед рівних.
Справжня любов до Бога виявляється тоді, коли людина здійснює Йому добрий вчинок. У Святому Письмі сказано: все, що ви зробили нужденному, ви зробили Самому Ісусу Христу. Неможливо любити Бога і не любити людину.
Скільки сьогодні в нас є страждань Христа? Отих голодних, бездомних, в’язнів, хворих? І скільки є, на жаль, таких нечесних людей, що вважають себе християнами, які цю ситуацію використовують для свого власного прибутку. На нужденних намагаються ще й заробити. Тому, на жаль, ми й досі мешкаємо в темряві.
Ісус Христос є Сонце справедливості, яке зійшло 2000 років тому. Але замість того, щоб повідчиняти вікна свого дому, своєї держави, вікна своєї душі і жити в цьому світлі, ми нерідко намагаємося дуже щільно їх закрити. А дехто дуже боїться світла, бо тоді всі побачать їхню несправедливість.
Сьогодні ми молимося за мир і прагнемо жити гідно. Але для цього не треба змінювати світ довкола. Треба мати цю гідність у собі, і тоді ніхто її не зламає.
Веселих свят!
З Різдвом Христовим і благословенним прийдешнім 2015 роком!
Підготував Олександр КОЗЛОВСЬКИЙ, Укрінформ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».