Дід і бабуся святителя з боку батька під час гоніння римського імператора Діоклетіана вимушені були ховатися в лісах Понта протягом семи років.
Мати святого Василя Емілія була донькою християнського мученика. Батько святителя, також на ім’я Василь, адвокат і відомий викладач риторики, постійно жив у Кесарії.
Початкову освіту Василь отримав під керівництвом батька, потім він навчався у кращих учителів Кесарії Каппадокійської, де познайомився зі святим Григорієм Богословом, а пізніше перейшов до шкіл Константинополя, де слухав видатних ораторів і філософів. А завершив своє навчання в Афінах, що були центром класичної освіти.
Він протягом п’яти років оволодів усіма доступними на той час знаннями. Філософ, філолог, оратор, юрист, природознавець, мав глибокі пізнання в астрономії, математиці та медицині.
В Афінах між Василем Великим і Григорієм Богословом установилася найтісніша дружба, яка тривала все життя. «Нами керували рівні надії і в ділі найзавиднішому — в навчанні... Нам відомі були дві дороги: одна — до наших священних храмів і до тамтешніх учителів; інша — до наставників наук зовнішніх», — так про цей час пізніше в похвальному слові Василю Великому захоплено говорив святитель Григорій Богослов.
Близько 357 року святий Василь повернувся в Кесарію, де деякий час викладав риторику. Але незабаром, відмовившись від пропозиції кесарійців, які бажали доручити йому навчання юнацтва, він вступив на шлях аскетичного життя.
Святитель здійснив подорож до Єгипту, Сирії та Палестини, до великих християнських подвижників. Повернувшись до Каппадокії, він вирішив наслідувати їх.
Роздавши своє майно бідним, святий Василь оселився недалеко від Емілії і Макрини на іншому березі річки, зібравши навколо себе ченців для спільного проживання. Своїми листами Василь Великий залучив у пустелю свого друга Григорія Богослова.
Святі Василь і Григорій проживали в строгій стриманості: в житлі їх без покрівлі не було вогнища, їжа була дуже бідною. Вони самі обтесували камені, садили і поливали дерева, возили тяжкі поклажі. Від такої праці мозолі не сходили з їхніх рук.
З одягу Василь Великий мав тільки сорочку і мантію; волосяницю носив тільки вночі, щоб її не було видно. На самоті святі Василь і Григорій посилено займалися вивченням Святого Письма.
Помер святитель Василь 379 року 1 (14) січня п’ятдесятилітнім. Усього 10 років він пробув архієпископом Кесарії Каппадокійської. «Худий від постів, виснажений від неспання, ледвеледве у плоті, ледвеледве у крові...» — писав про свого товариша Григорій Богослов. А ще називав його справжнім «світильником Божим».
За цей час Василь устиг чимало зробити для місцевої християнської громади — боровся з аріанською єрессю, створював притулки для нужденних та хворих, надихав своїми полум’яними проповідями паству.
Після смерті святого Василя Великого Церква відразу стала поминати його.
Святитель Василь Великий «належить не одній Кесарійській Церкві, і не у свій тільки час, не одним одноплемінникам своїм був корисний, а по всіх країнах і градах Всесвіту, і всім людям приносив і приносить користь, і для християн завжди був і буде вчителем рятівним», — так говорив сучасник святителя Василя, святий Амфілохій, єпископ Іконійський.
А над гробом Василя Великого він згадав, що владика часто говорив про необхідність духовного обрізання — і ось помер у свято Обрізання Господнього...
Переважна більшість літературного доробку святителя Василя Великого присвячена догматичній проблематиці і питанням християнської етики. Він є автором багатьох молитов, а також тексту однієї з найпрекрасніших літургій, яка так і називається — літургія Василя Великого.
Майже половина численної сім’ї Василя Великого була канонізована. Святими були його батько (теж Василь), бабуся і п’ятеро з десяти братів і сестер, найвідомішими з яких є Григорій Нісський та Макрина (Мокрина).