— Як же все починалося 100 років тому?
— У 1919 році при Народному комісаріаті соціального забезпечення у Києві була відкрита нова установа «Будинок калічної дитини» для надання спеціалізованої допомоги дітям віком від 3 до 15 років із паралічами м’язів, викривленням та дефектами кінцівок, туберкульозом хребта і суглобів.
Це був один із перших науково-практичних закладів ортопедо-травматологічного профілю в Україні з власною клінічною базою, де проводилися не тільки оздоровлення дітей із вадами опорно-рухової системи, а й підготовка профільних науковців та лікарів.
У листопаді 1924-го у зв’язку з розширенням наукової і лікувальної діяльності «Будинок калічної дитини» був перейменований на «Всеукраїнський державний дитячий ортопедичний інститут». Цікаво, що вже тоді було налагоджено тісні зв’язки з провідними ортопедичними клініками та науковими закладами Європи й Америки, що сприяло впровадженню передових технологій лікування ортопедо-травматологічних хворих, підготовці науковців та клініцистів.
— А як залежно від суспільного запиту змінювалися та трансформувались основні напрямки лікувально-наукової роботи колективу?
— Знана річ, що медицина — чи не найчутливіша галузь нашого життя, де відображаються конкретно-історичні суспільні запити на найбільш актуальні види медичної допомоги. Так, у 1939 році, за два місяці до початку Другої світової війни, у Києві відбувся II з’їзд ортопедів-травматологів України, в якому взяли участь понад 400 делегатів з України та Радянського Союзу.
У програмі з’їзду значне місце відводилося питанням організації ортопедо-травматологічної допомоги у воєнних умовах. Усе це стало у пригоді під час війни, коли вітчизняні травматологи й ортопеди успішно застосовували розроблені методики та напрацювання на практиці.
— Яким чином розвивався Інститут у повоєнний час?
— Уже до кінця 1950 pоку, тобто тільки за п’ять повоєнних років, Інститут практично відновив свій кадровий та матеріальний потенціал, клінічну і наукову бази, що сприяло поліпшенню якості лікування хворих, зниженню рівня інвалідності і вирішенню нових наукових проблем.
Основними науковими напрямами закладу стали проблеми переломів кісток і розробка засобів для їх лікування, вивчення особливостей репаративної регенерації при їх застосуванні. За розробку та впровадження оригінальної металевої конструкції для остеосинтезу «таврова балка» професор Костянтин Михайлович Клімов отримав Сталінську премію.
Того ж року при Інституті організовано першу в Україні лабораторію консервування трупних тканин (з 1983 року — Республіканський центр заготівлі і збереження трупних тканин). Продовжувались активно розроблятись і впроваджуватися методики реконструктивно-відновних операцій хворим на кістково-суглобовий туберкульоз і його наслідки.
— А чим характерні були 70–80-і роки минулого сторіччя?
— У 70-х роках гостро постала проблема остеомієліту, тож в Інституті розпочались експериментальні та клінічні дослідження з цієї проблеми. Був відкритий перший у Радянському Союзі Республіканський остеомієлітичний центр, а на базі обласних лікарень — спеціалізовані відділення. За роки їх існування тисячі хворих отримали спеціалізовану медичну допомогу.
У ці ж роки в Інституті активно розробляється проблема ревмоортопедії, запропонована методика комплексного лікування хворих на ревматоїдний артрит, розроблена класифікація цього захворювання. Відкрито перше в Україні відділення ревмоортопедії. Налагоджена тісна науково-практична співпраця з ревматологами країни. За розробку цієї проблеми Євген Тимофійович Скляренко був удостоєний звання лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки.
Значно розширилися наукові дослідження з проблеми дегенеративно-дистрофічних захворювань суглобів. Було розпочато впровадження ендопротезування кульшового суглоба. В Інституті був створений реабілітаційний центр ендопротезування суглобів. Розроблені і впроваджуються в клінічну практику вітчизняні конструкції кульшових суглобів, проводяться роботи зі створення ендопротеза колінного суглоба. Уже нині організовано філіали центру в областях України. Протягом лише останніх 10 років у клініках центру виконано понад 7,5 тисячі ендопротезувань кульшового і понад дві тисячі — колінних суглобів.
— Як відбувалися пошуки розв’язання ортопедичних проблем на межі сторіч?
— У 1990–2000-х pоках Інститут продовжував вирішення теоретичних та практичних проблем удосконалення методів лікування внутрішньосуглобових переломів, визначення етіології та патогенезу розладів репаративного остеогенезу, розробку методів їх запобігання і лікування, теоретичне та клінічне обґрунтування застосування та впровадження в клінічну практику нових матеріалів для пластики кісткових дефектів, удосконалення методів лікування післятравматичного остеомієліту.
Упродовж багатьох років в Україні залишалося невирішеним питання забезпечення медичних закладів сучасним обладнанням і хірургічним інструментом, зокрема металевими фіксаторами, для лікування ортопедо-травматологічних хворих. У зв’язку з цим з ініціативи Київського НДІ ортопедії наказом МОЗ УРСР у 1989 році було організовано «Республіканське науково-навчально-практичне об’єднання «Травматологія та ортопедія» (НУПО), а в 1989-му на базі Інституту була заснована науково-учбово-виробнича асоціація «Остеосинтез».
На Жулянському машинобудівному та Вінницькому інструментальному заводах було налагоджено виробництво металевих конструкцій, а в клініці ортопедії і травматології для дорослих — створено школу з підготовки спеціалістів із технології стабільно-функціонального остеосинтезу. Це був новий прорив у нашій спеціальності, що дало змогу значно поліпшити якість лікування хворих з травмами і ортопедичними захворюваннями.
— Нині триває операція Об’єднаних сил на сході країни. Чи бере колектив участь у вирішенні проблем допомоги пораненим бійцям та мирним мешканцям?
— З 2014 року Інститут бере активну участь у лікуванні бійців та мирних жителів, поранених у зоні проведення операції Об’єднаних сил. За період із 2014-го по 2019 рік була надана консультація 2600 постраждалим, виконано понад 1150 оперативних втручань, переважно найвищого ступеня важкості. Спеціалісти Інституту надають медичну допомогу в лікувальних закладах МОЗ, госпіталях ЗСУ, МВС та СБУ України, приватних клініках, беруть участь у проведенні медичних форумів, семінарів, круглих столів з питань лікування вогнепальної та мінно-вибухової травми.
Зібрано кошти на закупку конструкцій для остеосинтезу переломів, захисних засобів для військовослужбовців та інших матеріалів. У 2014 році створено новий структурний підрозділ «Відділ пошкоджень опорно-рухового апарата та проблем остеосинтезу», який опікується методологічними аспектами, розробкою та впровадженням стандартів лікування переломів кісток та сучасних методів лікування, а також проблемами лікування пацієнтів з порушеннями процесів репаративної регенерації. На базі клініки створено Українську асоціацію травматології та остеосинтезу. Одне слово, робота ведеться, отже, життя триває.