— Мікоплазмоз — це умовне найменування запальних процесів із локалізацією переважно у сечостатевій системі, при яких у процесі лабораторних досліджень виявляється один або кілька видів мікоплазм за відсутності іншої патогенної флори.
Мікоплазмоз — досить поширене захворювання, на яке частіше хворіють жінки, ніж чоловіки. Близько 50% жінок є носіями даного збудника.
— Які ж причини виникнення хвороби?
— З усіх відомих науці видів мікоплазм патогенними для людини є Mycoplasma pneumoniae, що викликає респіраторний мікоплазмоз, M. arthritidis, який вражає суглоби, а також група генітальних мікоплазм, які вражають сечостатеву систему,— M. genitalium, M. hominis і M. fermentans.
Слід зазначити, що мікоплазми є умовно патогенною флорою для людини, тобто вони здатні викликати захворювання, проте також можуть виявлятись і у здорових людей.
Зараження може відбуватися статевим шляхом (у тому числі орально-генітальним), під час пологів від хворої матері дитині, а також не виключається контактно-побутовий шлях передачі інфекції (проте він відзначається значно рідше). Інкубаційний період може коливатися від декількох днів до декількох тижнів (частіше 10–20 днів).
— Які ж симптоми прояву хвороби?
— Клінічні прояви різноманітні і залежать від статі хворого, шляхів зараження та нозології, викликаної даним збудником. Мікоплазми можуть провокувати виникнення таких захворювань: фарингіт, бактеріальний вагіноз, передчасне переривання вагітності, запальні захворювання малого таза, післяпологовий ендометрит, післяпологову і післяабортну лихоманки, неонатальну інфекцію, цервіцит, негонококовий уретрит, пієлонефрит. Також за відсутності розгорнутої клінічної картини виділяють безсимптомне носійство.
У жінок клінічними симптомами є такі: це — набряклість і гіперемія в ділянці уретри, печіння, свербіж і болючість у ділянці уретри і зовнішніх статевих органів, незначні слизові або слизово-гнійні виділення з піхви або уретри. До симптомів мікоплазмозу у жінок слід віднести й безпліддя, хоча до нього призводять й інші причини. Іноді при менструації виникають тяжкість і біль унизу живота, а також у попереку.
У чоловіків як симптоми мікоплазмозу відзначають — періодичні хворобливі відчуття в ділянці таза, у паху, у промежині, в ділянці яєчок, незначні виділення з уретри (наприклад, після сечовипускання або акту дефекації). У хворого виникають скарги, характерні для простатиту, іноді виникає помірна болючість, свербіж у ділянці уретри.
— Як проводиться діагностика мікоплазмозу?
— Діагностують мікоплазмоз в основному венерологи, гінекологи й урологи. З огляду на шляхи передачі цієї інфекції та умовну патогенність у діагностичний пошук мають бути включені й інші збудники захворювань, що передаються статевим шляхом (для виключення інших причин).
Для лабораторного дослідження використовують сечу, зіскрібки з шийки матки й уретри. Для діагностики використовують такі методи: бактеріологічний метод (посів на штучні поживні середовища), ІФА (імуноферментний аналіз), ПІФ (метод прямої імунофлюоресценції — заснований на зв’язуванні антигенів мікоплазми з міченими антитілами). Також застосовується полімеразна ланцюгова реакція, заснована на визначенні ділянок ДНК патогенного мікроорганізму.
— Які види захворювання виділяють сьогодні фахівці?
— За клінічним перебігом виділяють: свіжий урогенітальний мікоплазмоз; гострий мікоплазмоз; підгострий; уповільнений мікоплазмоз; хронічний урогенітальний мікоплазмоз та, зрештою, безсимптомне носійство.
Залежно від локалізації запального процесу виділяють: уретрит, цервіцит, вагініт, ендометрит, сальпінгіт, фарингіт.
— Що слід робити і як діяти пацієнтові?
— При появі вищеописаних симптомів рекомендується негайно звернутися до фахівця і пройти обстеження.
— Чи завжди потрібне лікування мікоплазми?
— При виявленні мікоплазм у клінічно здорових людей лікування не потрібне. У медикаментозній же терапії застосовують антибіотики (фторхінолони, макроліди, тетрациклін) протягом 1–2 тижнів, антимікотичні лікарські засоби (флуконазол, ітраконазол), ензимні препарати й препарати метронідазолового ряду.
Призначають також адаптогени, імуностимулятори та інтерферони (генферон та інші). Ефективність лікування оцінюють за 1–1,5 місяця.
— Чи можливі ускладнення?
— При несвоєчасному лікуванні можуть виникати — простатит, уретрит, що призводять до безпліддя внаслідок зниження сперматогенезу і рухливості сперматозоїдів.
У жінок мікоплазми можуть викликати пієлонефрит, сальпінгіт та інші запальні процеси у маткових трубах, що передаються статевим шляхом та підвищують ризик позаматкової вагітності і безпліддя. При вагітності інфікування мікоплазмою небезпечно тим, що може стати причиною патології плода.
— Чи можна говорити про специфічну профілактику мікоплазмозу?
— Специфічної профілактики не існує, однак можна зменшити ризик інфікування, виключивши можливість незахищених статевих актів, частої зміни статевих партнерів. Також слід періодично проходити профілактичне обстеження.