Економіка
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
П'ятниця Березень 29, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 20 Грудень 2019 12:44

Статус боржника – дороге "задоволення"

Rate this item
(0 votes)

В Україні нарешті запрацював довгоочікуваний Кодекс із процедур банкрутства. Кодекс замінив Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Відтак процедура банкрутства зазнала суттєвих змін, спрямованих на забезпечення балансу інтересів кредиторів і боржників.

Головне нововведення Кодексу — банкрутство й відновлення платоспроможності фізосіб. Тож звичайний українець за відповідних підстав може ініціювати відкриття справи про свою неплатоспроможність.
Експерти нагадують, що більшість людей прагне зберігати граничну корисність своїх видатків постійною. Для цього використовують різні способи: від стандартних — забезпечення доходів за рахунок трудової діяльності до індивідуальних — боротьба за спадщину, утриманство, азартні ігри, навіть кримінал.

Одним зі способів підтримки граничної корисності видатків є життя у борг, тобто віднесення оплати споживчих витрат на майбутнє. Це ризиковано, адже можна втратити доходи й здатність повертати борги.
Примусове стягнення заборгованості часто призводить до безповоротної втрати фінспроможності боржників, зубожіння. До певного часу ризики й негативні наслідки настання фіннеспроможності боржників-фізосіб були точковими, індивідуальними, тож не потребували втручання держави у процес їхньої фінансової реабілітації.
Необхідність втручання держави у процес фінреабілітації боржників-фізосіб визначилася на стадії ажіотажного розвитку споживчого кредитування. Люди отримали доступний фінінструмент — споживчий кредит, який дозволив суттєво збільшувати споживання за рахунок перенесення витрат на майбутнє.
Сценарій розвитку споживчого кредитування й накопичення значущих для суспільства негативних наслідків, пов’язаних із неплатоспроможністю позичальників, є типовим для країн із ринковою економікою, зазначають експерти.
Зазвичай інтенсивний розвиток споживчого кредитування збігається з періодом економічного зростання. У США споживчі кредити сягали 72,1–95% ВВП, у країнах ЄС — 49,6–65,2%.
Позитивні очікування провокують людей до збільшення витрат на товари й послуги за рахунок кредитів. Стрімкі темпи споживчого кредитування на тлі економічного зростання вуалюють притаманні йому загрози для населення.
Але за цих умов негативні наслідки втрати деякими позичальниками спроможності повертати борги продовжують сприйматись як індивідуальні випадки. Конфлікти вирішуються боржниками й банками без втручання держави.
Країни, в яких споживче кредитування досягло масштабного розвитку, вперше зіткнулися з необхідністю запровадження системи держрегулювання для вирішення проблеми неплатоспроможності боржників-фізосіб під час економічної кризи.
Спад економіки й зростання безробіття перетворили потенційні ризики споживчого кредитування на масову неплатоспроможність позичальників. Це поставило під загрозу функціонування фінустанов. У них почала стрімко збільшуватися частка непрацюючих кредитів, які не приносили доходів.
Критична ситуація стимулювала процес ринкової самоорганізації — почали виникати структури й механізми для примусового стягнення заборгованості. Кредитори, колекторські фірми, торговці борговими зобов’язаннями жорстко тиснули на боржників, порушуючи їхні права.
Але ринкові механізми не змогли впоратися з масовою неплатоспроможністю позичальників споживчих кредитів, підкреслюють експерти, тож треба було формувати системи держрегулювання. Першими їх створили США наприкінці ХІХ ст., європейські країни — під час економічної рецесії 1990-х.

Польська система
Польща однією з перших серед країн Центрально-Східної Європи запровадила систему банкрутства фізосіб. Відповідне законодавство ухвалили у 2008-му, воно набуло чинності через рік.
Система регулювання була запроваджена внесенням змін до Закону «Про банкрутство і реабілітацію», що діяв у Польщі з 2003-го. Документ доповнили розділом «Процедури банкрутства для фізичних осіб, що не здійснюють економічної діяльності». Так процеси банкрутства фізосіб і фізосіб-підприємців були розділені.
На вибір моделі банкрутства фізосіб у Польщі вплинув стан економіки й банківського сектора (це обмежує державу у наданні допомоги боржникам). А також слабка соцорієнтація регуляторних систем; наявність тіньових процесів, які посилюють ризики ухилення від сплати боргів; порівняно низький рівень попиту населення на споживчі кредити; опір запровадженню процедури банкрутства банків і громадськості.
На відміну від традицій розвинених країн, польське законодавство жорстко обмежує сферу застосування банкрутства. Воно використовується лише для виняткових і надзвичайних випадків, зокрема через побоювання використати банкрутство для ухилення від повернення боргів.
Правом на порушення справи про банкрутство наділяються лише сумлінні боржники, неплатоспроможність яких настала внаслідок незалежних від них обставин. Випадки неплатоспроможності позичальників унаслідок переоцінки своїх можливостей чи необізнаності не розглядаються як підстави для порушення у суді справи про банкрутство.
У законодавстві велику увагу приділено процедурам подання заяви на порушення справи, за якими боржник має довести сумлінність своєї поведінки й обґрунтувати виникнення неплатоспроможності з незалежних від нього причин.
При поданні заяви боржник зобов’язаний задекларувати свої персональні активи й фінансову ситуацію (борги й доходи). Суд ретельно перевіряє надані відомості, за неправдиві боржник несе адміністративну й кримінальну відповідальність.
Одним із засобів запобігання зловживанням є вимога щодо оприлюднення інформації про клопотання боржника визнати його банкрутом у місцевій газеті й судових виданнях. Цим забезпечується доведення інформації до всіх кредиторів. Якщо боржник не має на це грошей, суд публікує інформацію за свій кошт.
Польський закон про банкрутство базується на чітких принципах: списання боргів має бути винятком; боржник зобов’язаний погасити борги максимально виходячи зі своїх можливостей; процедура банкрутства має бути максимально дешевою; кредитори повинні брати участь у судових процедурах.
Об’єктами звернення стягнення виступають усі активи, в тому числі нерухомість і доходи боржника. Для проведення процедури продажу майна суд призначає довірену особу. Аби зменшити витрати й запобігти заниженню ціни, продавати майно дозволяється й боржнику. Дії довіреної особи й боржника контролюються спеціально призначеним представником суду.
Якщо житлове приміщення, на яке звернуте стягнення, є єдиним місцем проживання боржника і його сім’ї, з коштів, отриманих після продажу нерухомості, їм надається на рік сума на оплату оренди меншої квартири.
До ліквідної маси не включаються аліменти й допомога на дітей. Закон не визначає конкретної величини коштів, на які не може бути звернено стягнення заборгованості. Але план погашення боргів розробляється так, аби забезпечити боржника і його родину адекватною сумою, аби не доводити їх до зубожіння.
Період погашення залишків боргу після продажу майна боржника не може перевищувати 5 років. На цей час боржник обмежується у своїх діях, він зобов’язаний надавати суду річний звіт про виконання плану повернення боргів. Після завершення періоду боржник може подати заяву про списання неповернених боргів.
Боржник може використовувати процедуру банкрутства раз на 10 років. При невиконанні боржником своїх зобов’язань суд має право припинити процедуру, і тоді боржник змушений самостійно гасити решту боргу.
Процедура банкрутства надає певні переваги для боржника перед процедурами стягнення заборгованості у процесі виконавчого провадження. Але порівняно з практикою розвинених країн польський варіант банкрутства виявився більш жорстким, тож не отримав масового застосування.

Особливості національного банкрутства
Як зазначив на V форумі з конкурсного права, який організувала Асоціація правників України, радник Юридичної групи LCF Олександр Бірюков, питання запровадження в Україні процедури банкрутства фізосіб неодноразово обговорювалось юристами, громадськими організаціями й держорганами.
У 2010-му парламентом розглядався, та не знайшов підтримки законопроєкт «Про внесення змін до деяких законів України щодо банкрутства фізособи». Потім був зареєстрований проєкт Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення порушення прав боржників і запровадження процедури банкрутства фізособи».
Серед основних аргументів необхідності запровадження у нас банкрутства фізосіб — наявність таких процедур у багатьох країнах і відсутність в Україні ефективних процедур урегулювання проблемної заборгованості людей перед банками.
За словами виконавчої директорки Незалежної асоціації банків України Олени Коробкової, в Україні проблема валютних кредитів тягнеться з 2003 року.
Відтоді банки видали кредитів на 46,2 млрд дол., із них фізособам, у тому числі ФОПам, — 8,8 млрд, корпоративному сектору — 35,7 млрд дол., домогосподарствам на купівлю нерухомості — 1 млрд 600 млн дол. Це забагато.
Не обслуговується 49% кредитів, зокрема 8%, тобто майже 3 млрд дол., — фізособами. Чотири роки тому поганих кредитів було 59%. Відчутна тенденція до їх зменшення, у тому числі й завдяки ухваленню Закону «Про фінансову реструктуризацію».
У 2015–2016 роках парламентарями й банкірами було розроблено 16 законопроєктів, які передбачали вирішення боргової проблеми, але вони не були ухвалені. Довгоочікуваний Кодекс із процедур банкрутства може допомогти у її розв’язанні.
Суддя Господарського суду Київської області Сергій Наріжний зауважив, що шквалу заяв від фізосіб на банкрутство поки немає. Подано 5 заяв від людей, які мешкають у Київській, Полтавській, Хмельницькій, Черкаській областях, Києві. Хоча Кодекс з процедур банкрутства давно очікували потенційні банкрути, які прагнуть урегулювати проблеми з боргами.
Шквал стримує складність процедури підготовки 14 документів для старту процедури банкрутства. Зокрема, необхідно подати декларацію про майновий стан за три роки, яка має містити інформацію про майно, доходи й видатки боржника і членів його сім’ї.
У Кодексі значиться, що до членів сім’ї належать особи, які перебувають у шлюбі з боржником, і навіть ті, з якими шлюб було розірвано впродовж 3 років. А також діти, батьки, особи, які перебувають під опікою боржника, інші особи, які спільно з ним проживають, пов’язані спільним побутом, у тому числі мають взаємні права й обов’язки.
Ця декларація, форму якої затвердив Мін’юст, прирівнюється до електронного декларування держслужбовців. Інформацію для неї складно зібрати, у тому числі від членів сім’ї, колишніх дружин. Якщо інформація буде неправдивою, провадження справи про банкрутство буде закрите.
До того ж українці ще мало знають про Кодекс про банкрутство, ефективність його процедур і результатів. Не варто забувати й про те, що судовий збір нині сягає 19 тис. грн, керуючому реструктуризацією треба віддати майже 30 тис. грн, плюс витрати на юридичну підготовку документів, у тому числі й майнової декларації.
У Кодексі прописано норми, спрямовані на унеможливлення зловживань процедурою банкрутства, підкреслює Сергій Наріжний. Процедура банкрутства добровільна, банкрут дає право кредиторам прискіпливо проаналізувати його кількарічну фінансову ситуацію. Він має бути готовим до компромісів, до поступок, аби отримати хороший результат у майбутньому.
Поки лише боржник має право ініціювати у суді процедуру банкрутства, кредитор такого права не має. Суддя вважає, що за результатами формування судової практики кредитору може бути надане право ініціювати банкрутство фізособи. А для боржника можуть з’явитися певні зобов’язання.
Арбітражний керуючий Дмитро Антоненко зауважує, що його колеги планують непогано заробляти за рахунок інституту відновлення платоспроможності боржника. Але мають самостійно шукати клієнтів-боржників, роз’яснювати їм, як можна комплексно вирішити боргову проблему.
Зараз фіксується чимало випадків, коли фінкомпанії викупають права вимоги у банків і звертають стягнення на предмет іпотеки, відпрацьовують механізми перереєстрації прав власності боржника на себе, виселяють людей із квартир, продають житло без кримінального провадження й виконавчої процедури.
Звичайний адвокат може домогтися визнання судового рішення недійсним і повернути майно боржнику. Але кредитор знову зможе вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки, тож боргова проблема не буде вирішена.
Одним з основних обов’язків арбітражного керуючого є перевірка декларації боржника, при цьому він має діяти в межах Господарсько-процесуального кодексу, використовуючи джерела доказів, передбачені ним, показання свідків. Але строки підготовки документів обмежені законом 120 днями, тож складно все прискіпливо перевірити. Це — законодавчий недолік.
Якщо відкривається провадження у справі про банкрутство фізособи, то всі справи, які розглядаються в інших судах, мають бути передані до Господарського суду. Районні суди завантажені справами, у Господарському суді їх менше, причому кредитор зобов’язаний не тільки домовлятися там із боржником про повернення йому майна, а й урегульовувати відносини з ним.
Про це не знають навіть фахівці у галузі цивільного права, а не тільки звичайні люди, тож поки не використовують наданих законом можливостей на практиці, зазначає Дмитро Антоненко.

Олена КОСЕНКО

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».