Економіка
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Субота Вересень 25, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 13 Вересень 2019 16:01

В якій економіці живемо?

Rate this item
(0 votes)

Україну часто порівнюють із Польщею: на початку 1990-х дві країни перебували на майже однаковому економічному рівні. Але потім ВВП на душу польського населення почав щорічно приростати на 4%, у нас — на 0,5%. Виходить, що Україна обрала не ту модель економічного розвитку, якщо так відстає від найближчої сусідки?

Фінансові аналітики зауважують, що нашу країну можна порівнювати з Польщею лише із суттєвими коефіцієнтами поправок, адже Польща стала частиною економічного і фінансового простору Європейського Союзу, членом ЄС.

Умови розвитку польської економіки кардинально відрізнялися від умов, в яких розвивалася наша економіка: кожного року Польща отримувала майже 5 млрд євро субвенцій від ЄС. Україні ж МВФ виділяв лише по 1 млрд дол. кредитних коштів, які треба було повертати та ще й виконувати певні зобов’язання. Сусідка отримувала не позику, а євродопомогу, яку не треба було віддавати донорам.
Проте Польща, на відміну від України, справно виконувала домашні завдання, які окреслював ЄС. Зокрема, швидко провела структурні економічні реформи, які суттєво змінили профіль її економіки. До 1990-х у Польщі, як і в Україні, панувала планова економіка, яка не передбачала ринкових умов для розвитку бізнесу, суб’єктів підприємництва. Шокова терапія Лешека Бальцеровича докорінно змінила країну, її прийняли до ЄС.
Україну аналітики радять порівнювати з Південною Кореєю, яка продемонструвала цікаву трансформацію індустріального потенціалу. Кілька десятиліть після війни ця країна жила в умовах напівдиктаторської квазіринкової економіки.
На початку 1990-х Південна Корея вдалася до серйозних системних структурних реформ і перетворила неконкурентоздатну економіку на творчу й інноваційну і зараз претендує на входження до десятки провідних країн світу.
Прикладів успішних економічних перетворень у світі багато. І вони свідчать про те, чого наша країна не зробила і чому не піднялася з низьких позицій світових рейтингів. Україна стала найбіднішою європейською країною: за деякими показниками стандартів життя, економічними параметрами відстає від Албанії й Молдови.

Хибний вибір
У незалежність Україна увійшла з великою економікою, яка залежала від економіки колишнього СРСР, все було зав’язано на спільних робочих циклах. Аби функціонувати окремо, треба було переходити на ринкові рейки чи зберігати економічні зв’язки з колишніми радянськими республіками.
Україна обрала другий шлях, стала незалежною, але не розривала економічних зв’язків із сусідами. На жаль, рівень амбітності економічного розвитку у нас почав знижуватися. Потенціал, який був у УРСР, складно порівнювати з нинішнім економічним потенціалом.
Утім, багато експертів розраховують так званий коефіцієнт відновлення економіки. Нині, за їхніми словами, вдалося відновити трохи більше 60% економічного потенціалу 1991-го. Але ці порівняння умовні, зауважують аналітики, адже більше половини промпідприємств УРСР були задіяні у військово-промисловому комплексі СРСР, займалися виробництвом товарів подвійного призначення.
Після розвалу Радянського Союзу планова економіка мала перетворюватися на ринкову. Багато західних консультантів радили нам розпрощатися з індустріальними галузями й розвивати нові, які мали з’явитися за підтримки іноземних інвестицій.
Мовляв, нічого страшного, що вмирає українське машинобудування, суднобудування й інша промисловість. Наводили приклад Польщі, яка свого часу закрила Гданську судноверф (нині вона відновила свою роботу).
Рецепти іноземних консультантів були неправильними, зазначають аналітики: треба було адаптувати наш індустріальний потенціал до ринкових умов, як у Китаї. Пекінський консенсус, який у деяких країнах, що розвиваються, замінив Вашингтонський, полягає у тому, що країна зберігає й розвиває індустріальний потенціал і за допомогою стимулюючих інструментів створює інноваційні галузі, які базуються на існуючому індустріальному потенціалі. Україна ж обрала невдалий шлях — утратила значну частину індустріального потенціалу.
Колишні радянські республіки — Естонія, Латвія, Литва — швидко провели радикальні структурні економічні реформи за польським зразком і досягли успіхів у розвитку.
Білорусь удалася до азійсько-європейського синтезу і теж має непогані економічні результати й вищі у 1,5 раза за українські стандарти якості житті.
Нашу економіку визнали ринковою лише у 2005-му, але ринкові відносини розвиваються повільно, як і проводяться структурні реформи. Велику роль в економіці відіграє держава, значна кількість промпідприємств перебуває у держвласності.
Завдяки невдало обраній приватизаційній моделі з’явились олігархічні клани, які за допомогою держмеханізмів управління контролюють основні фінпотоки в економіці.
Нинішню модель вітчизняної економіки аналітики називають рентною, корупційно-сировинною. Донедавна Україна входила до списку репресивних економік, у яких проводиться жорстка регуляторна політика щодо бізнесу (лише торік її виключили з нього).
Існуюча модель економіки стала причиною всіх негараздів і проблем, а також повільного розвитку країни й фінансово-економічних криз, зазначають аналітики. За рентної економіки всі фінансові потоки, які формуються в країні (на ринку газу, електроенергії, комунпослуг, інфраструктури), концентруються у 5–6 точках збору, у центрі.
Потім вони перерозподіляються на користь кількох сімей, основних промислово-фінансових груп, які контролюють владу (згадайте, кому належать обленерго, енергогенеруючі компанії, придбані за безцінь).
На жаль, наша економіка є сировинною, останнім часом у ній зменшувалася частка доданої вартості. Це негативно впливає на рівень і стандарти життя людей.

Руйнівні кризи
Болючими для нашої економіки були й фінансово-економічні кризи. Правда, від кризи, що спалахнула у 1998-му, наша країна постраждала не так сильно, як Росія, адже не була надто інтегрована до світових економічних і фінансових процесів, і це спрацювало на позитив.
Криза 1998-го була продовженням кризи 1997-го, яка почалася на азійських фінансових ринках і дуже вразила Малайзію, Філіппіни, Індонезію, Південну Корею. З азійських ринків вона перекочувала до Росії, а з РФ — до нас. Але зачепила лише ринок державних цінних паперів, який Мінфін почав вибудовувати.
Тодішня ситуація схожа на нинішній процес формування внутрішнього держборгу за допомогою облігацій внутрішньої держпозики, які зараз активно купують іноземці й наші банки й отримують значні прибутки.
Коли у 1998-му в Росії стався дефолт, нерезиденти почали виходити з ринку боргових зобов’язань України і спровокували обвал курсу гривні до 3 грн 40 коп. за долар. У 1998-му у нас не було повноцінного дефолту, він тоді називався реструктуризацією й конверсією боргових зобов’язань держави.
Пізніше держава виплатила всі борги, замінивши короткострокові зобов’язання на триваліші, розстрочила борг у часі і за кілька років розрахувалася з кредиторами.
Реструктуризація зовнішніх боргів, яка проводилась у 2015-му під керівництвом міністра фінансів Наталії Яресько, була здійснена з грубим порушенням національних інтересів України на користь іноземних кредиторів, переконані аналітики.
Наша країна тоді переживала глибоку системну кризу. Через анексію Криму, окупацію частини Донбасу, втрату ринків країн СНД і неспроможність швидко адаптуватися до євроринків вітчизняний ВВП у 2014–2015 роках зменшився у 15 разів. А у доларовому еквіваленті скоротився зі 187 млрд дол. у 2013-му до 90 млрд дол.
Україна опинилася на порозі класичного дефолту — не було коштів на виплату зовнішніх боргів. У 2014-му наша країна мала унікальний шанс провести технічний дефолт і списати більшу частину боргу, запевняють аналітики. Такий шанс випадає раз на 30–40 років і пов’язаний із глобальними деструктивними процесами.
Такі кризи, як у 2014–2015 роках, відбуваються дуже рідко, але їхні певні моменти можна використати в інтересах країн, які вони вражають. Анексія Криму, окупація частини Донбасу, війна, невиконання міжнародними партнерами Будапештських зобов’язань, які гарантували Україні безпеку, дозволяли нашій країні оголосити класичний міжнародний форс-мажор.
І заявити, що країна не виплачуватиме зовнішніх боргів. Тоді можна було б провести повноцінний технічний дефолт, який не мав би негативних наслідків для нашої економіки, стверджують фінансові аналітики. Зовнішні кредитори могли б списати Україні десятки мільярдів доларів.
Але була проведена неефективна реструктуризація боргів — нам списали лише 4 млрд дол. Це — мізерна сума, частину боргу реструктуризували. Найнегативнішим елементом цієї реструктуризації аналітики називають варанти відновлення вартості: Україна зобов’язалася виплачувати кредиторам додаткову премію за економічне зростання.
Якщо наш ВВП зростатиме більш як на 3%, маємо віддати 15% економічного приросту кредиторам у вигляді додаткової премії. Якщо економіка зростатиме на понад 4%, доведеться віддавати 40% приросту. Це — кабальні умови, вони не стимулюють швидкий та ефективний розвиток економіки.
Адже чим суттєвіше зростатиме вітчизняний ВВП, тим більше преміальних треба віддавати кредиторам за зростання. Такі реструктуризаційні умови були закладені в інтересах зовнішніх кредиторів, баланс фінансових інтересів порушено не на нашу користь, національні інтереси проігноровано.
У 1998-му Мінфін досить швидко домовився з кредиторами про відтермінування виплат. Тодішню реструктуризацію боргів міжнародні експерти назвали однією з найкращих у світі. Хоча у ті часи не було достатнього досвіду проведення подібних переговорів, але інтереси держави вдалося успішно і вміло захистити.
Правда, гривня продовжувала девальвувати, у 2005-му за долар уже доводилося віддавати 5 грн 40 коп., торговельне сальдо було від’ємним. Сильною національна валюта може бути лише у сильній економіці, зазначають аналітики.
Аби підсилювати нацвалюту, треба змінювати структуру економіки, посилювати роль внутрішнього ринку, підвищувати платоспроможність громадян, розвивати сектор послуг, освіту, науку, медицину, непромисловий сектор економіки.

Мотиватори розвитку
Українська економіка відкрита й сировинна, тож залежить від світових економічних циклів і від динаміки цін на світових сировинних ринках. Тому наша країна з цим циклом росте і разом із ним падає. Причому зростає повільніше, аніж падає, зазвичай падає швидше й нижче, ніж падають світові ціни на сировину.
Коли на світових ринках металу, зерна, залізної руди ціни високі, гривня почувається добре. Як тільки ціни починають зменшуватися, гривня девальвує. Розірвати сировинну залежність, підкреслюють аналітики, можна за рахунок розвитку внутрішнього ринку й реформування профілю нацекономіки, запуску виробництв із високим рівнем доданої вартості.
Необхідно долучатися до участі у глобальному ланцюгу виробництва доданої вартості й розвивати більш складні виробництва, як це робили поляки. Наріжним каменем польського економічного чуда є так званий злотоцентризм, тобто опора на національну валюту. У Польщі були ідеї перейти на євро, коли країна стала членом ЄС, та поляки швидко від них відмовилися.
В Україні ж із 2005-го до 2008-го курс гривні тримався на рівні 5 грн за долар. Через світову економічну кризу у середині 2008-го обвалився до 8 грн. Та криза боляче вдарила по Україні, бо її економіка стала більш відкритою, але недорозвинутою.
На жаль, наші керманичі вчасно не звернули уваги на наступ світової кризи і не застосували запобіжників, аби мінімізувати вплив світової кризи на вітчизняну економіку. Хоча з весни 2008-го точилися розмови про те, що світ рухається до серйозного економічного обвалу.
Чимало експертів попереджали про те, що восени варто готуватися до серйозних випробувань на світових фінринках, але наші керманичі заявляли, що не пустять кризу на українські терени. Та криза сама відкрила двері й зайшла в Україну.
Глобальна криза 2008-го обвалила світові фінансові ринки на всій планеті. Тоді постраждала не тільки Україна, але вітчизняна економіка впала найглибше. Були країни, які майже не помітили світової фінансової кризи, зокрема Туреччина й Польща продовжувати ефективно розвиватися, більше того, криза дала додатковий імпульс їхньому розвитку.
В Ізраїлі, де зафіксовано найвищий рівень розвитку інновацій і стартапів, розглядають будь-яку кризову ситуацію як джерело пошуку нових рішень, як мотиватор розвитку, креативного мислення, мотив пошуку нестандартних виходів із кризи.
Ізраїль використовує будь-яку кризу, а їх багато було в його історії, аби стати сильнішою й ефективнішою країною, підвищити свою резистентність, тобто несприйняття кризових явищ. Саме цього не вистачає Україні.
Коли спалахувала чергова криза, наша політична еліта впадала у стан політичного анабіозу, згадувала про кредитну голку міжнародних фінансових організацій, МВФ, чекала, коли кризова хвиля спаде. Інтелектуальні процеси завмирали, цікавих рішень успішного виходу з кризи не шукали.
Із жодної кризи Україні не виходила сильнішою, її економіка лише слабшала, особливо після криз 2008–2009 та 2014–2015 років.
Деякі експерти запевняють: якби не було подій на Майдані, то економіка нормально б розвивалася, гривня б карколомно не падала. Інші стверджують, що Україна рухалася до економічного провалу, бо золотовалютні резерви бездарно спалювали, економіка перебувала у стані рецесії, зростала лише на 0,1–0,2%, гривня все одно б девальвувала, криза б спалахнула і без анексії Криму й окупації частини Донбасу.

Олена КОСЕНКО

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».