Часто законодавці можуть не усвідомлювати, як заплановано і незаплановано впливатимуть на певну галузь економіки прийняті закони й нормативні акти. Представники ж галузі знають свій ринок найкраще. Тож саме вони зобов’язані розробляти й запроваджувати правила, які дозволятимуть ефективно вирішувати проблеми ринку й реагувати на різноманітні виклики.
В Україні поступово зростає кількість секторів економіки, де використовують добровільні механізми, спрямовані на підвищення якості й дієвості господарювання, на забезпечення ефективності послуг для клієнтів і на підвищення довіри партнерів.
Бізнес-стандарти визначають правила для певної галузі економіки, але за відсутності механізмів їх застосування й дотримання ці стандарти стануть документом, який не має жодної практичної цінності. Створення ж систем саморегулювання або співрегулювання передбачає механізми, необхідні для введення дієвих бізнес-стандартів, і забезпечує їх дотримання учасниками ринку.
Документи, які лежать в основі саморегулювання та співрегулювання, можуть мати різні форми: кодекси ділової поведінки, галузеві й багатогалузеві угоди, стандарти ведення бізнесу чи практичні рекомендації.
У разі саморегулювання галузь сама розробляє, застосовує й забезпечує виконання документа, який визначає ділову етику або професійну поведінку учасників ринку. При співрегулюванні галузь тісно співпрацює з державними органами влади у розробці, впровадженні й виконанні такого документа, забезпечуючи досягнення спільних суспільних цілей, зокрема підвищення рівня безпеки.
На міжнародному рівні саморегулювання з чіткими стандартами ведення бізнесу визнано формою галузевого самоврядування і є дієвим методом вирішення багатьох економічних проблем. Передусім воно забезпечує справедливу конкуренцію і захист споживачів, адже саморегулювання доповнює, а не підміняє законодавство.

Закон уже на часі
Наразі фахівцями-економістами, експертами, науковцями, представниками бізнесу створено робочу групу, яка працює над розробкою законопроекту про саморегулівні організації. Вона об’єднала людей, які зацікавлені у нормативно-правовому врегулюванні інституту саморегулювання бізнесу.
Створення рамкового закону почалося зі складних формулювань і регулювань. Але у процесі роботи дійшли висновку, що необхідний закон, який не утримуватиме процесу розвитку саморегулювання в жорстких межах, а, навпаки, стимулюватиме розвиток цієї інституції, впровадження її у життя.
Закон установлюватиме оптимальний порядок на ринку й зрозумілі критерії для набуття статусу саморегулівної організації (СРО). Нині в Україні вже є інституції, які виконують функції СРО, є інституції, які мають амбіції виконувати їх, але вважають, що ще не доросли до відповідного статусу.
Закон повинен максимально розкрити перед ними такі можливості, врегулювати таким чином набуття статусу, аби в рамках закону можна було зрозуміти, що організація відповідає певним критеріям, тобто може виконувати функції СРО.
Тож необхідно чітко встановити критерії, яким має відповідати СРО і претенденти на набуття цього статусу. Рамковий закон, кажуть його розробники, покликаний урегулювати процедури набуття членства в СРО, його припинення, встановити запобіжники для намагань узурпації рішень керівниками СРО не на користь її членів.
Важливо чітко прописати процедуру набуття членства в СРО, зокрема для базової моделі з добровільним членством має бути максимальна рівність. Кожен учасник ринку може звернутися із заявою й отримати добро на свою присутність у СРО.
Закон повинен установлювати правила, які відрізняють СРО від інших асоціацій і організацій у сфері бізнесу, відзначати те, що бізнес об’єднався під можливістю встановлювати, дотримуватися, вимагати дотримання певних правил роботи у певних галузях економіки.
Саму процедуру встановлення чітких і справедливих правил слід ретельно виписати. Закон повинен замінити неефективні механізми державного регулювання ринку і таким чином зменшити адміністративне навантаження на суб’єкти господарювання.
Основна мета СРО — встановлення стандартів для бізнесу, які піднімають його на новий рівень культури ведення бізнесу через установлення правил, механізмів власного регулювання, дотримання цих правил. Розробники законопроекту запропонували визначити чіткі критерії, яким повинен відповідати СРО, й процедуру реєстрації статусу СРО у майже автоматичному режимі.
Завдання суб’єктів, які претендують на статус СРО, — підтвердити відповідність критеріям. Зараз бізнес можна зареєструвати за кілька хвилин, так і СРО, точніше її статус, має реєструватися в автоматичному режимі.
Критерії закріплюватимуть у законі, тож будуть однаковими для всіх організацій, які претендують на статус СРО. Не буде ніяких кулуарних особливостей.
Базова форма СРО передбачає добровільне членство. Якщо СРО хоче отримати певні функції від держави шляхом делегування чи прямого закріплення в законі функцій із регулювання ринку й виконувати функції, які виконує нині держава, набути членство в такій СРО можна через регулювання в спецзаконах.

Прагнення бізнесу
Швидка, прозора процедура реєстрації, мінімальне втручання держави в процес контролю саморегулівної організації, якщо це добровільне об’єднання членів — до цього прагне бізнес. Нині точаться дискусії про те, наскільки мінімальним має бути державне регулювання підприємницької діяльності.
Зокрема, це може бути регулярна звітність, яка підтверджуватиме, що СРО відповідає критеріям без жорстких контрольних функцій. Ця процедура може бути введена для СРО, що діють у сферах, у які делеговані функції держави.
Спрощене звітування зменшує бюрократичне навантаження на бізнес-об’єднання, адже більшість функцій із держрегулювання будуть передані СРО й держава менше втручатиметься у діяльність бізнесу, тож бізнес менше спілкуватиметься з чиновниками.
В основних положеннях законопроекту йдеться про те, яка організація з добровільними членами може претендувати на статус СРО. У неї повинні бути правила саморегулювання, тобто основний інструмент для забезпечення регулювання у певній сфері економіки.
А також бути механізми контролю за дотриманням цих правил. І ще — відповідальність у випадку недотримання правил. Якщо не буде в організації, в яку добровільно об’єднався бізнес і створив органи управління, контролю за дотриманням правил, процес буде некерованим. Організація не буде СРО.
У статуті СРО чи у правилах діяльності може бути прописана процедура вирішення спорів, а також визначений порядок звітування керівництва перед членами СРО. Це важливо для того, аби не було можливості у керівництва чи у певної групи осіб впливати у своїх інтересах на діяльність СРО всупереч інтересам інших членів та споживачів.
Саме для цього у законопроекті прописано чіткий механізм контролю членів СРО за діяльністю її керівних органів. Є побоювання, що СРО може замінити державну корупцію приватною корупцією. Аби цього не сталося, діяльність СРО повинна бути прозорою, інформація про неї має бути доступною для споживачів і її членів.
Саме тому у законопроекті закріплюється необхідність відображати на сайті СРО всю важливу інформацію. Це стимулюватиме СРО ефективніше працювати в інтересах своїх членів і споживачів.
Відповідність критеріям на реєстрацію статусу СРО підтверджується документами, які подаються для реєстрації. У разі покладання на СРО обов’язків, функцій, повноважень держави або делегування таких функцій через механізм делегування на СРО критерії можуть змінюватись. Адже галузі мають свої відмінності, і це треба враховувати.

Актуальні нюанси
Членство в СРО, зазначається в законопроекті, є добровільним, окрім випадків, коли передбачається делегування або покладення обов’язків, функцій і повноважень держави на СРО.
Є міжнародні приклади, якщо держава відмовляється від регулювання у певних сферах економіки і говорить, що бізнес через свої об’єднання може встановлювати певні правила на ринку й забезпечувати їх дотримання, то питання обов’язкого членства є актуальним і не потребує доведення.
Членство в СРО не обмежується представниками однієї індустрії, є змішані СРО. Суб’єкт підприємницької діяльності може бути членом кількох СРО, якщо членство є добровільним, а правила цієї організації є розповсюдженими і корисними для нього.
Рамковий закон про СРО, кажуть його розробники, покликаний дати поштовх для розвитку саморегулювання бізнесу. І в першу чергу — через підвищення стандартів ведення бізнесу, підвищення його відповідальності перед споживачами.
Ідею СРО просуває бізнес. Державі важко позбуватися функцій контролю. Прийняття закону стане ще одним поштовхом до того, аби держава переглянула свої функції, які виконує неефективно, і передала їх СРО.
Приміром, присвоєнням категорій готелям і видачею їм свідоцтв займається Міністерство економічного розвитку і торгівлі. Але споживачі готельних послуг не орієнтуються на це, їх цікавить готельний сервіс, тож роздавати категорії може СРО, створена представниками готельного бізнесу.
Передача деяких держфункцій до СРО зменшить фінансове навантаження на органи держконтролю. Вони можуть скоротити чисельність своїх працівників, тож поменшають витрати платників податків на утримання контролерів.
Бізнес і його СРО можуть швидше реагувати на ситуації, які потребують регулювання, й установлювати регулювання, яке сприятиме розвитку бізнесу, в тому числі в інших галузях.
Експерти нагадують, що є представники галузей, які створили свої стандарти ведення бізнесу, розробили системи підготовки, перепідготовки працівників, запровадили сертифікацію, атестацію, норми функціонування бізнесу, але вони не називаються СРО.

Універсальність
Після довгих дискусій учасники ринку дійшли висновку, що рамковий закон про СРО необхідний із кількох причин. В українській правовій системі те, чого не передбачив законодавець, не існує, не визнається, не має привілеїв і особливої репутаційної складової.
Зафіксувати існування невизначеного законодавством можуть СРО, які доводять на практиці більшу спроможність за держрегулювання. Це засвідчує міжнародна практика. Саморегулювання існує в Україні давно, але немає єдиного визначення і розуміння того, що це таке. Кожен учасник ринку трактує його по-своєму.
Закон може зробити це трактування універсальним, дати єдине розуміння створення і діяльності СРО. Наразі є багато сфер, які не регулюються державою, наприклад ріелторська, або регулюються, та не мають своїх специфічних законів, у яких записано, що там можуть створюватися СРО.
Саме для таких сфер у першу чергу пишеться рамковий закон про СРО, аби максимально просто їхні працівники могли набути статус СРО.
Законопроект містить універсальні критерії, які важливі для отримання базового статусу і яких не складно досягти. У ньому йдеться про добровільне саморегулювання, в якому держава лише гарантує дотримання правил і виконання обов’язків СРО.
При цьому держава мінімально втручається у діяльність СРО. Вона присутня, коли надається статус СРО, перевіряються критерії відповідності, коли відбувається регулятивний моніторинг. СРО у декларативному порядку повідомляє, що відповідає критеріям, тож у держави немає підстав забирати цей статус.
Делегування чи покладення функцій держави на СРО не є самоціллю. Цей процес відбувається тоді, коли держрегулювання вже скасовано внаслідок дерегулювання, десь його взагалі не було. У багатьох випадках СРО звертаються до органів держвлади з проханням передати їм державні повноваження і запевняють, що виконуватимуть їх ефективно.
У саморегулівних організацій немає цілі забрати певне регулювання у держави. Вони хочуть максимально перебрати на себе функції, які можуть виконувати краще за державу, які не властиві державі в принципі, але які за відсутності альтернативи й СРО держава мусила певний час виконувати.
За ринкової економіки ринок краще знає, як йому регулювати свою діяльність. СРО може створюватися стільки, скільки вимагає ринок. Але не можна говорити про монополію саморегулювання, в українській культурі це неможливо. Навряд чи всі суб’єкти господарювання вступлять до СРО і виконуватимуть їхні правила.
Деякі представники бізнесу вважають, що закон про СРО непотрібний вітчизняній економіці й бізнесу, він є баластом для українського законодавства з надуманими нормами. В європейському законодавстві немає норми, яка зобов’язує бізнес до саморегулювання, там панують принципи конкурентних переваг.
Розробники законопроекту запевняють, що закон не нав’язуватиме бізнесу правил, за якими він має об’єднуватися й забезпечувати саморегулювання. Саме представники бізнесу наполягали на розробці законопроекту про СРО.
Бізнес може розуміти, що таке саморегулювання, як діяти, аби не було зловживань в організаціях, які вважають себе СРО, в яких рамках саморегулювання може рухатися цивілізаційним шляхом, а не шляхом установлення незрозумілих правил і неконтрольованих жорстких вимог.
З іншого боку, бізнес хоче бачити, що працює з цивілізованими партнерами, які діють за високими стандартами, встановленими не виключно державою, а цивілізованим бізнесом, який задає правила і може контролювати їх дотримання. Причому ці правила сприймаються бізнесом, а не нав’язуються державою.

Олена КОСЕНКО