Економіка
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
П'ятниця Травень 07, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

Четвер, 25 Сiчень 2018 15:47

Складна співпраця з МВФ

Rate this item
(0 votes)

Екс­пер­ти очі­ку­ють, що зрос­тан­ня віт­чиз­ня­ної еко­но­мі­ки цьо­го­річ при­ско­рить­ся за­вдя­ки спо­жив­чо­му по­пи­ту та ін­вес­ти­ці­ям. Си­ту­ацію на гло­баль­них рин­ках си­ро­вин­них то­ва­рів та ка­пі­та­лу во­ни вва­жа­ють спри­ят­ли­вою для Ук­раї­ни. Але за­ува­жу­ють, що на­ша еко­но­мі­ка вкрай враз­ли­ва до зов­ніш­ніх шо­ків.

Збереження позитивних тенденцій та здатність протистояти шокам великою мірою залежить від співпраці з МВФ. Без належних обсягів зовнішнього фондування ризики для макрофінансової стабільності суттєво зростуть і це може уповільнити економічне зростання в середньостроковій перспективі.

Тож Україна має докласти максимум зусиль, аби не тільки надалі отримувати фінансування за нинішньою Програмою співпраці з МВФ, а й розробити нову у 2019 році. Як відомо, у березні 2015-го МВФ схвалив чотирирічну Програму фінансування України (EFF) на 17,5 млрд дол.
Наша держава вже отримала чотири транші — 8,7 млрд дол., останній — у торішньому квітні. Але влада не змогла виконати всі умови для завершення чергового перегляду Програми Фондом. Пенсійна реформа, одна з найважливіших вимог МВФ, була проведена, але прогрес за іншими програмними напрямками недостатній.
За прогнозами експертів, для завершення поточної Програми співпраці з МВФ Україна отримає 3,5 млрд дол. двома траншами. Тож загалом позичимо майже 12,2 млрд дол.
Впродовж нинішнього року наша країна має виплатити за державним та гарантованим державою валютним боргом (основна сума та відсотковий купон) майже 20 млрд дол., а також більше 5 млрд дол. — за боргами держкомпаній. Це з урахуванням того, що розміщення урядом єврооблігацій у вересні 2017-го дозволило відтермінувати виплату 1,68 млрд дол.
Із вищезгаданої суми майже третина піде на погашення кредитів МВФ, залучених за попередніми програмами співпраці. Це суттєві виплати з огляду на поточний рівень міжнародних резервів НБУ (18,9 млрд дол.) та надходжень за фінрахунком.

 

Не­га­тив­ний сце­на­рій
Зволікання з продовженням співпраці з МВФ може призупинити співпрацю з іншими міжнародними організаціями та урядами лояльних до нас держав. Адже часто програми різних міжнародних фінорганізацій взаємопов’язані та вимагають від України виконання подібних чи однакових умов.
Інвестори можуть погіршити фінансові позиції нашого уряду і, як наслідок, збільшити премії за ризики держборгу. Це може призвести до суттєвого зростання дохідності при розміщенні нових випусків суверенних облігацій. Або де-факто — до повного закриття ринків капіталу для України, якщо погіршиться ситуація на світових ринках.
Більшість інвесторів під час вересневого випуску наших єврооблігацій на 3 млрд дол. припускала, що співпраця України з МВФ триватиме. Її припинення може закрити доступ до зовнішніх ринків капіталу квазісуверенним емітентам-держбанкам і підприємствам.
До того ж іноземні інвестори перестануть активно вкладати гроші у приватний сектор нашої економіки. В результаті скоротиться приплив приватного боргового капіталу та прямих іноземних інвестицій.
Відтак кредити від МВФ можуть суттєво змінити макроекономічний сценарій для України. Якщо кошти від Фонду не надходитимуть, то значно зросте ймовірність скорочення валютних резервів НБУ, прискориться девальвація гривні, інфляція, знизяться середньострокові темпи економічного зростання.
Усе це негативно впливатиме на фінансовий стан банківської системи. Якщо співпраця з МВФ припиниться, Нацбанк буде змушений проводити жорстку монетарну політику, аби зберегти макрофінансову стабільність. До того ж НБУ може встановити нові адмінобмеження на валютному ринку.
Можливий і більш негативний сценарій, якщо припинення співпраці з МВФ супроводжуватиметься погіршенням зовнішньої кон’юнктури чи ситуації на Сході України.
Аби зникли ризики рефінансування зовнішніх боргів та пов’язані з цим загрози для фінстабільності, експерти радять розпочати переговори про запуск нової Програми співпраці з МВФ до завершення поточної на початку 2019-го. Це критично важливо не лише для макрофінансової стабільності, належних обсягів зовнішнього фінансування, а й для збереження динаміки реформ.
Дизайн поточної Програми EFF створив передумови для проведення структурних реформ, які залишалися на порядку денному впродовж десятиліть. Поєднання внутрішніх реформаторських зусиль з експертною та фінансовою підтримкою міжнародних фінорганізацій дасть оптимальний результат, запевняють аналітики.

 

Іс­то­рія від­но­син
Як відомо, Міжнародний валютний фонд (International Monetary Fund) за своїм статусом є спеціальним агентством ООН. Він був заснований 27 грудня 1945 року, до нього входять 188 країн. Вищим керівним органом МВФ є Рада керуючих. Основною метою Фонду, як значиться в установчих документах, є забезпечення глобальної фінансової стабільності.
Серед цілей МВФ — сприяння міжнародному валютному співробітництву через механізм консультацій. А також розширенню й збалансованому зростанню міжнародної торгівлі, а отже, заохоченню й підтримці високого рівня зайнятості й реальних доходів, розвитку виробничих ресурсів.
МВФ має забезпечувати стабільність валют, підтримувати механізм обміну валют між країнами-членами. І ще — надавати допомогу у створенні багатосторонньої системи платежів за поточними операціями між країнами-членами та в усуненні валютних обмежень, які перешкоджають зростанню світової торгівлі. Фонд надає країнам-членам частину своїх ресурсів у тимчасове користування для виправлення диспропорцій у національних платіжних балансах.
Кредити Фонду, згідно з його статутом, спрямовуються на підтримку курсу нацвалюти, міжнародних резервів держави та активних позицій платіжного балансу.
Хоча СРСР брав активну участь у підготовці базових документів міжнародної валютно-фінансової конференції у Бретон-Вудсі (США, 1944 р.) як предтечі створення МВФ, рішення про приєднання до Фонду не було прийнято з політичних мотивів. Україна стала членом МВФ у 1992-му. Її квота становить 1 372,00 млн СПЗ (спеціальні права запозичення — резервний та платіжний засіб, що емітується, тобто випускається МВФ). Це приблизно 2 130 млн дол., або 0,575 квоти МВФ.
Інтереси групи країн, до якої входить Україна, представляє виконавчий директор від Королівства Нідерландів (6,57% від загальної кількості голосів МВФ). Активна співпраця нашої країни з МВФ на рівні реалізації спільних програм економічного розвитку розпочалася з жовтня 1994 року.
Співробітництво України з МВФ у різні періоди передбачало як отримання фіндопомоги через кредитні програми STF, Stand-by, EFF (1994–2001 рр.), так і виключно технічної допомоги та консультацій щодо проведення економічних реформ (2002–2008 та 2011–2013 рр.).
Як відомо, з 2002 року почався якісно новий етап співробітництва нашої держави з МВФ. Сторони сконцентрувалися на технічній допомозі, Україна відмовилася від залучення фінресурсів, які мали допомогти переходу до добре функціонуючої ринкової економіки. Цей період тривав до 2008 року, коли світова економічна криза почала суттєво погіршувати стан нашої економіки.
Зазвичай кредитні ресурси, отримані від МВФ, спрямовувалися на підтримку курсу нацвалюти і фінансування дефіциту платіжного балансу. А також на поповнення валютних резервів НБУ та підтримку держбюджету, обслуговування зовнішнього боргу. Експерти зазначають: є чимало переваг співпраці України з МВФ за програмами кредитування. Зокрема, надані уряду позики Фонду були неінфляційними. Без них кризові явища в нашій економіці були б більш руйнівними.
Поповнення валютних резервів за допомогою МВФ дозволило Україні підтримувати стабільність нацвалюти, успішно провести грошову реформу. До того ж високий рівень валютних резервів є підтвердженням стабільності фінсистеми країни та підвищує рівень довіри до неї інвесторів.
Співпраця з МВФ є індикатором для відносин з іншими міжнародними фінорганізаціями та приватними зовнішніми інвесторами, адже спрощує країні доступ до ринку боргових капіталів, необхідних для проведення економічних реформ та розширення бізнесу.

Ре­фор­ми і проб­ле­ми
Аналітики нагадують, що МВФ постійно проходить процес реформування. В деяких випадках — це кардинальні зміни (затверджені рішенням Ради керуючих у січні 1976-го на Ямайці), в інших — поточні (створення нових органів керівництва чи програм фінансування).
Нинішні реформи мають посилити роль Фонду у новій моделі глобального економічного управління як основного координатора економічної діяльності нацурядів і транснаціональних компаній. А також зміцнити роль МВФ у запобіганні міжнародним фінансовим кризам, у наданні фінпідтримки та нагляді.
Вони передбачають удосконалення механізмів представництва країн-членів у Фонді (реформа квот), а також мають на меті підвищити ефективність діяльності Фонду (удосконалити принципи управління потоками капіталу, сприяти підвищенню гнучкості валютних курсів та не допускати конкурентної девальвації валют, підвищити прозорість даних Фонду).
Експерти зазначають, що досвід співпраці МВФ із різними країнами є неоднозначним. Багатьом державам допомога Фонду дозволила ефективно подолати кризу й досягти макроекономічної стабілізації. А у деяких країнах у результаті такої співпраці скоротилося виробництво в усіх сферах, зросло безробіття, що призвело до масових протестів населення. Експерти й досі сперечаються щодо ефективності заходів, які базуються на монетаристських підходах і пропонуються Фондом для різних країн.
Рекомендації МВФ є занадто прямолінійними, «стандартними», негнучкими, не враховують особливостей розвитку країни. Заходи жорсткої економії бюджетних коштів можуть нанести державам більше шкоди, ніж користі. Адже стискання економіки призводить до тривалої рецесії, економічного спаду, зростання безробіття і протестних настроїв. МВФ втручається у внутрішню політику країн.
До того ж постійне підживлення фондівськими кредитами може загнати державу до «боргової ями». При цьому МВФ не несе ніякої відповідальності за неправильні рішення. Експерти пропонують удосконалити діяльність МВФ через пом’якшення умов погашення позики, якщо рекомендації з проведення економічної та фінансової політики відповідно до досягнутих домовленостей (меморандуму) призвели до погіршення соціально-економічної ситуації в країні.
Незайвим було б запровадити персональну відповідальність керівника місії МВФ у країні щодо обґрунтованості підготовлених висновків про економічну ситуацію в державі та перспективи її розвитку. Аналітики радять створити у МВФ групу (лобістську структуру), яка б займалася питаннями належної допомоги країнам із перехідною економікою.

Під­трим­ка чи за­шморг?
Починаючи з першого досвіду співпраці з МВФ Україна ходить по замкнутому колу. Йдуть переговори про кредит, народ в ейфорії — ось зараз заживемо. Та після оприлюднення зобов’язань перед Фондом радість швидко змінюється невдоволенням.
Політики вміло грають на цьому. Влада шукає шляхи невиконання обіцяного, а МВФ відмовляється нас кредитувати. Такий ланцюжок подій повторюється роками.
Провали МВФ в Україні не унікальні: закордонного кредитора звинувачували у різних гріхах. Деякі експерти договорилися до того, що саме Фонд винен у війні в Югославії. Невдачі МВФ лише за останні кілька десятиріч, починаючи з Аргентини і закінчуючи Грецією, стали благодатним ґрунтом для критики. І в цих випадках Фонд сам визнав помилковість своєї політики.
Можна ще більше заглибитися в історію й згадати «перегодовані кредитами» країни Південно-Східної Азії, збанкрутілих фермерів Мексики, шокову терапію Перу чи збройні конфлікти в Індонезії. І все це, за твердженням деяких експертів, провина МВФ.
Але не все так однозначно: не менш авторитетні експерти постійно нагадують про успіхи МВФ і нагадують свіжі приклади з Латвією, Румунією, Ісландією. Ці держави за рекомендацією МВФ (і спираючись на здоровий глузд) втілили низку рекомендованих заходів і подолали кризу. То чому ж в одних країнах допомога МВФ виявляється дієвою, а в інших — ні?
Якщо забути про політичну складову, то, по суті, причини дві. Перша — універсалізм рецептів МВФ без урахування ситуації у конкретній країні. Зараз до стандартного пакета вимог входить збалансування бюджету, наведення порядку в банківському секторі, реструктуризація боргів, девальвація й наступна стабілізація національної валюти.
Перший момент найбільш цікавий, адже збалансувати бюджет пропонується одночасно двома шляхами. З одного боку, нарощувати доходи, тобто збільшувати податки і збори, а з іншого — зменшувати витрати (скорочувати соцвиплати, пенсії, зменшувати держапарат, відмовлятися від субсидування галузей і т. п.).
Цей пункт важливий для кредитора. Перед тим як видавати позику, він має розуміти, що у позичальника будуть гроші на її повернення і обслуговування. Але економічна теорія одночасного виконання цих двох вимог не визнає і каже, що воно веде країну до кризи. Адже, зменшуючи витрати, держава зменшує купівельну спроможність населення.
А значить, промисловість скорочує виробництво. При цьому її ще й обкладають більш високими податками, що закономірно призводить до стагнації. Звичайно, можна говорити про переорієнтацію промисловості на експорт. Теоретично це має покращити стан платіжного балансу. Та наші основні експортні товари — сировинні. Якщо світові сировинні ринки впадуть, то розраховувати на експортний потенціал не варто.
І тут західні експерти згадали про девальвацію, яка мала б зробити виробництво й експорт привабливими, навіть незважаючи на зменшення попиту на наші товари й підвищення податків. Знецінення нацвалюти гіпотетично робить інвестиції більш цікавими, адже витрати інвесторів у валюті (в тому числі і на робочу силу) різко скорочуються.
А прихід інвесторів — це зростання бюджетних доходів та експорту, вирівнювання платіжного балансу. В Україні цей план не зміг спрацювати через війну, корупцію і неадекватні правила ведення бізнесу, які звели нанівець усю привабливість дешевої робочої сили.

Олена КОСЕНКО

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».