— Нині пірнаємо у шестикілометрові глибини, — говорить генеральний директор державного підприємства «Шебелинкагазвидобування» Юрій Фесенко. — Ресурси надглибоких горизонтів, за підрахунками фахівців Харківського інституту «УкрНДІгаз», удвічі більші, ніж на першому газоносному ярусі.
Пошук блакитного палива на глибоких горизонтах — стратегічне завдання вітчизняних газовиків, адже з порівняно неглибоких надр України воно майже вибрано. Тому активно ведеться геологорозвідка покладів природного газу на великих глибинах.
Якщо прогнози фахівців щодо надглибоких родовищ виправдаються, то можна сподіватися на подальше поповнення газової ріки новими потужними потоками блакитного палива, а отже, на зменшення його дефіциту. Зараз Україна забезпечує себе власним газом майже на дві третини, видобуваючи щорічно 20 мільярдів кубометрів газу. Уже в найближчі п’ять років наша держава розраховує збільшити власний потік цих вуглеводнів на вісім мільярдів кубометрів на рік.

Підсоблять альтернативні джерела
Економіка та житловокомунальне господарство України споживають щорічно майже 35 мільярдів кубометрів блакитного палива. Збалансувати вітчизняні енергетичні потреби можна за рахунок не тільки збільшення власного видобутку природного газу, але й підвищення енергоефективності. Й стоїть завдання вирішити цю проблему впродовж п’яти років.
Одним зі шляхів заміщення природного палива в енергобалансі є використання енергії сонця, вітру, малих річок, а також біоресурсів. Якщо говорити про сонячну енергетику, то вона розвивається у світі досить швидкими темпами. Геліоенергетичні програми прийнято більш ніж у 70 країнах. В Японії, приміром, власникам квартир, що встановлюють сонячні батареї, компенсують половину її потужності.
Вітровий енергетичний потенціал оцінюється ресурсами в 20–30 млн тонн умовного палива на рік. Перші результати експлуатації вітрових електростанцій (ВЕС) свідчать про їхню конкурентоспроможність порівняно з традиційними тепловими та гідравлічними станціями.
До 2020 року у державі планується збудувати мережу ВЕС, котрі мають забезпечити економію майже 2 млн тонн палива на рік. Ефективне також використання біогазу. Потенційні можливості цього виробництва за рахунок відходів тваринництва, переробних підприємств АПК оцінюються в Україні у 20–30 млрд кубометрів сировини.
Й про торф слід згадати як про альтернативне паливо нинішньому вугіллю, природному газу та ядерному паливу. Він легко добувається, добре зберігається, у нього досить велика тепловіддача. Цим паливом досі опалюють села Чернігівщини, Сумщини та інших поліських регіонів України.
Україна як агропромислова держава має величезні ресурси сировини для виробництва паливних брикетів. Але вони задіяні мало. Дешева сировина — солома, тирса, виноградний шрот, лушпиння соняшника. Так, дві тонни соломи за своєю теплотворністю еквівалентні тисячі кубометрів природного газу або півтори — високоякісного вугілля. До того ж соломи в Україні більш ніж достатньо: щорічно її накопичується близько 40 млн тонн.
— Брикети із соломи можуть виручити побутових споживачів на селі при відмові його від природного газу, до чого зараз закликає уряд, — стверджує професор Львівського національного університету імені І. Франка Віталій Галазюк.
Раніше в Україні активно використовували енергію вітру та малих річок. Стояли тисячі вітряних та водяних млинів, ще «фабрики» електрики на невеликих водотоках. Пам’ятаю, як у моєму рідному селі Михайлівка, що на Сумщині, успішно працювала маленька гідроелектростанція. Вона забезпечувала світлом кілька сіл.
Та коли в СРСР почалася суцільна електрифікація за рахунок будівництва великих теплових та гідравлічних станцій, колгоспну «фабрику» електрики на річці Псел разом із загатою знищили. Й дарма. Говорю про це з огляду на сучасну практику зведення мініГЕС на річках Закарпаття.

Сло­бо­жа­ни у по­шу­ку ре­зер­вів
Активно працюють над пошуком альтернативних джерел енергії на Слобожанщині. Тут створено комплексну програму енергозабезпечення. У ній чільне місце відведено модернізації підприємств теплової комунальної енергетики та переходу систем опалення житла й адміністративних будівель на альтернативні види енергії.
Так, у бюджетних закладах повсюдно зводяться котельні, котрі працюють на відходах із деревини. А ось Вовчанський олійноекстракційний завод перейшов із газу на соняшникове лушпиння, яке є у нього відходами виробництва. Минулої зими брикетами з лушпиння переробники забезпечували ще й деякі школи району.
Слобожани активно займаються й використанням сонячної енергії. Сонячні панелі працюють в Харківському національному університеті імені В. Каразіна. Вузівська сонячна електростанція виробляє двадцяту частину електричної енергії від потреби університету. Цього вистачить, щоб у негоду цілком живити енергією дві великі аудиторії. У сонячну погоду — до шести аудиторій.
Зараз у Харківській області проводяться дослідження вітропотенціалу. За їх результатами найбільший потенціал припадає на Харківський, Печенізький, південь Валківського району, а також є перспективи у Нововодолазького, частини Чугуївського та інших районів.
На півдні нашого краю планується побудувати енергетичний вітропарк. Він буде розташований на півночі Кегичівського району, який входить у зону, що характеризується оптимальним вітровим навантаженням. Як повідомив нам керівник регіонального Центру енергоефективності та альтернативної енергетики Станіслав Ігнатьєв, інвестором проекту виступає одна німецька компанія.
У планах слобожан — й використання енергії водоскиду на греблі Печенізького водосховища. Тут планується звести мініГЕС, встановивши турбіни харківського ВАТ «Турбоатом».
Віталій Стегній, м. Харків