Економіка
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
П'ятниця Травень 07, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

Четвер, 11 Лютий 2016 23:12

Стратегія енергонезалежності

Rate this item
(0 votes)

Онов­ле­на ре­дак­ція Енер­ге­тич­ної стра­те­гії Ук­раї­ни до 2030 ро­ку бу­ла ухва­ле­на Ка­бі­не­том Мі­ніс­трів у лип­ні 2013 ро­ку і од­ра­зу по­тра­пи­ла під шквал кри­ти­ки. Про­від­ні віт­чиз­ня­ні та іно­зем­ні екс­пер­ти кон­ста­ту­ва­ли, що цей до­ку­мент біль­ше схо­жий на на­бір оці­нок га­лу­зе­вих сег­мен­тів енер­ге­ти­ки, ніж на чіт­ку, ком­плекс­ну стра­те­гію, яка має міс­ти­ти не ли­ше ре­ко­мен­да­ції, а й кон­крет­ні пла­ни дій та ме­ха­ніз­ми їх впро­ва­джен­ня.

Енергетична стратегія України є невід’ємною складовою цілісної стратегії соціально-економічної модернізації країни, підкреслюють експерти Національного інституту стратегічних досліджень. Вона повинна спиратися на динамічне економічне зростання; раціональне й ефективне використання ресурсів; на включення України до міжнародного поділу праці на засадах конкурентоспроможності.
Завдання Енергетичної стратегії — формування системи енергобезпеки країни й гарантування стабільного енергозабезпечення економіки й суспільних потреб навіть за енергоблокади та втрати співпраці в енергосфері з будь-яким партнером.

Суттєвим викликом для енергонезалежності експерти називають руйнування енергооб’єктів та втрату частини ресурсів паливно-енергетичного комплексу (ПЕК) через збройну агресію Росії. Окупація Криму й захоплення наших енергоактивів, руйнування інфраструктури й об’єктів ПЕК на Донеччині та Луганщині вносять корективи в оцінки енергопотенціалу країни, в структуру енергобалансу.
Тож важливо не тільки актуалізувати положення Енергостратегії, а й переглянути енергетичну політику, зазначають експерти. Адже оновлена редакція Енергетичної стратегії до 2030 року, схвалена Кабміном у 2013 році, формувалася на стратегічному партнерстві України та Росії.
Політична прийнятність та дієвість Енергостратегії й управлінських рішень у енергосфері залежатимуть від їх узгодженості з ключовими завданнями економічної політики. Зокрема, від створення сприятливих умов для підвищення конкурентоспроможності наших підприємств на зовнішньому та внутрішньому ринках.
Зменшує конкурентоспроможність вітчизняної економіки низький рівень енергоефективності й домінування у її структурі енергоємних виробництв. Експерти радять виправити деформації реального сектора — зменшити частку ресурсно- та енергоємних видів діяльності, екологоємних виробництв за допомогою сучасних технологій, раціоналізації ресурсовикористання, оптимізації територіального розподілу виробництв.
Аналітики вважають малоймовірним відновлення високої динаміки економічного зростання на основі традиційної структури економіки з високою часткою енергоємних, низькотехнологічних секторів. Рушієм промислового зростання мають стати сектори, які витрачають менше енергоресурсів і використовують енергоефективні технології.
На жаль, підвищення енергоефективності економіки ще не стало пріоритетом державної політики. Держава й суспільство продовжують діяти за інерцією, як за часів, коли був надлишок енергоресурсів, тож економічна політика не стимулює їх ефективного використання.
Суб’єкти господарювання й населення очікують від держави часткового покриття енерговитрат, не надто переймаються підвищенням енергоефективності. Це послаблює суспільний запит на розвиток науки і техніки для потреб енерговиробництва й енергоспоживання, вдосконалення організації виробництва, підвищення конкурентоспроможності. Зберігаються й можливості для пільг, за яких не треба втілювати енергозберігаючі проекти.
Механізми регулювання тарифів для енергопостачальних підприємств у комунальній сфері спотворюють умови гарантованого отримання коштів через програми субсидування й дотування. А «витратна» методологія формування тарифів знищує зацікавленість у підвищенні енергоефективності виробництва.
Така ситуація порушує ринковий баланс (конкуренцію) між різними видами енергоресурсів і не сприяє підвищенню енергоефективності технологічних процесів. Цим послаблюється конкурентоспроможність.
Стимулювання енергозбереження та енергоефективності повинно стати важливою складовою Енергетичної стратегії України, інструментом її енергобезпеки, підкреслюють експерти. Саме за рахунок цього має стабілізуватись енергоспоживання на тлі підвищення рівня енергоозброєності виробництв та домогосподарств, відновлення динаміки економічного зростання.
Сталий розвиток економіки потребує надійного, сталого енергозабезпечення за прийнятними цінами. Аби виконати це завдання, влада зобов’язана реагувати на виклики, які загрожують сталому функціонуванню систем енергозабезпечення, та вирішити низку нагальних проблем, що перешкоджають розвитку ПЕК.

 

Кри­тич­ний стан
Серед найбільших викликів, на які треба швидко реагувати, експерти називають незадовільний технічний стан енергосектора. Причому він продовжує погіршуватись, бо основні фонди давно застаріли. Більша частина генеруючих активів та постачальних мереж зношена та неефективна. Близько 90% блоків теплоелектростанцій перетнули межу фізичного зносу, їх треба модернізувати чи замінити. У частини блоків АЕС проектний термін експлуатації незабаром закінчується.
Баланс потужності енергосистеми має дефіцит регулюючих потужностей. Через це енергопотужності використовують нераціонально з високими витратами. Чимало об’єктів магістральних та розподільчих мереж давно відпрацювали свій ресурс, їх треба удосконалювати чи замінити. Викиди пилу, оксидів сірки й азоту нашими теплостанціями у рази перевищують норми розвинених країн.
Не менш критична ситуація у житлово-комунальному господарстві, де через зношені мережі втрачається 45% тепла і 40% води, часто трапляються аварії. Більшість будинків у незадовільному стані, мають низьку теплоізоляцію, тож втрати теплоенергії сягають 30%.
Виправити ситуацію могли б інвестиції у технологічне оновлення енергогенеруючого та енерговикористовуючого обладнання, податкові стимули, пільгові кредити, цільові державні інвестпрограми, зауважують експерти.
За обмеженості держресурсів серйозні виклики перспективам розвитку енергетики виникають через незавершеність реформування енергетичних ринків. Нинішні моделі не дозволяють сформувати надійні джерела фінансування навіть нагальних потреб енергосектора.
Субсидування виробників, перехресне субсидування між групами споживачів, пільгові закупівлі енергоресурсів знижують мотивацію до енергозбереження і позбавляють стимулів інвестування у розвиток енергосектора.
Збереження практики гарантування соцзахисту окремих категорій споживачів через використання енергоресурсів блокує перспективу розвитку сектора. Подолати суперечності між потребою соцзахисту та впровадження ринкових принципів господарювання в енергосекторі можна, модернізувавши соцполітику, кажуть експерти.
Незважаючи на ухвалення Закону «Про засади функціонування ринку електричної енергії», розв’язати проблему перехресного субсидування на ринку електроенергії, що стримує можливості накопичення ресурсів для модернізації енергогалузі, не вдається.
Запровадження особливої форми взаєморозрахунків на ринку електроенергії через Фонд розподілу вартісного дисбалансу фактично фіксує систему перехресного субсидування до 2030 року. До того ж надає переваги окремим видам генерації за рахунок атомних та гідроенергетичної держкомпаній.
За такої моделі ринку електроенергії є ризик його сегментації за видами генерації. Це зводить нанівець ринкову конкуренцію та стимулюватиме зростання витрат виробників і цін для споживачів. Крім того, підриває саму ідею реформування й порушує фундаментальний принцип функціонування ринку електроенергії — створення умов для добросовісної конкуренції при рівних правах і можливостях виробників.

 

Сек­тор га­зу і наф­ти
Діяльність ринку природного газу попри ухвалення Закону «Про засади функціонування ринку природного газу» залишається під адміністративно-політичним впливом, констатують експерти. Обмеження рентабельності держкомпаній із видобування газу через зобов’язання постачати паливо для населення за заниженими цінами стримує збільшення обсягів видобутку.
У кризовій ситуації це спонукає владу до запровадження законодавчо не врегульованих оперативних вимог до приватних компаній. Ринок цим не задоволений, інвестиційний клімат та імідж держави погіршується. З іншого боку, недосконалі механізми компенсації різниці в тарифах та субсидування окремих категорій споживачів не мотивують теплопостачальників до енергоефективності.
Така ситуація фактично блокує реформування ринку газу та розвиток галузі. А подальше затягування з реформуванням відносин на ринку газу негативно впливатиме на економічну та соціальну ситуацію в країні, прогнозують експерти.
Суттєві виклики є і на ринку нафтопродуктів. Незважаючи на достатні потужності нафтопереробки, на ньому періодично виникають кризові ситуації. Зношена технічна база та морально застарілі виробництва, постійне закриття їх на ремонт, низька глибина переробки нафти та велика собівартість виробництва, низька якість продукції призвели до того, що завантаження нафтопереробних заводів знизилося до10%.
Жоден із вітчизняних НПЗ не може конкурувати із заводами сусідніх країн і не має ресурсів для масштабної реконструкції. До того ж непрозорість енергетичної політики у цій сфері призвела до зростання імпорту нафтопродуктів. Найбільше цей ринок потерпає від непрозорості правил функціонування, податкових пільг для окремих суб’єктів господарювання при імпорті нафтопродуктів.
Через зростання політичних та економічних ризиків іноземні інвестиції тікають з України. А скорочення обсягів продаж компенсується високими цінами на нафтопродукти незалежно від рівня виробничих витрат. Часто на ринку з’являються значні обсяги незадекларованих та контрафактних нафтопродуктів.
При цьому рівень держконтролю за якістю нафтопродуктів останніми роками суттєво погіршився. Держава не встигає відстежувати і не здатна прогнозувати зміни, що відбуваються на ринку нафтопродуктів, а регулює ринок переважно в ручному режимі.

 

Склад­но­щі з ву­гіл­лям і мир­ним ато­мом
Ситуація, що склалась на Донбасі — в базовому регіоні вугільної промисловості, змушує Україну фактично заново вибудовувати систему відносин та принципи функціонування ринку вугілля. Руйнування інфраструктури та зупинка вугільних підприємств в окремих районах Донеччини та Луганщини позаторік поставили Україну перед загрозою втрати вугільної галузі як головного джерела енергобезпеки.
Держава має чітко визначити пріоритети ринкового підходу до функціонування галузі. Без переходу до ринкових умов господарювання, завершення приватизації, без запровадження конкурентного ринку вугілля забезпечити ефективну роботу вугільної галузі проблематично, вважають експерти. Вони радять радикально переглянути систему надання державної підтримки вугільній галузі.
Практика заниження вартості вугілля через бюджетні дотації перетворилася з інструменту збалансування економічних показників державних вугледобувних підприємств для забезпечення соціальної стабільності та зайнятості у регіоні на інструмент субсидування кінцевого споживача вугільної продукції.
Україна є прибічником використання атомної енергетики у забезпеченні потреб народного господарства, бачить у її стабільному функціонуванні передумови енергобезпеки та сталого розвитку держави. Але в атомно-енергетичному комплексі накопичилась низка проблем, які загрожують серйозними викликами енергобезпеці держави.
Тарифи на електроенергію, що виробляється на атомних станціях, не покривають експлуатаційних видатків та витрат, пов’язаних із будівництвом АЕС, забезпеченням належної безпеки, поводженням із відпрацьованим паливом і радіоактивними відходами, а також із необхідністю накопичення фінансових резервів для зняття енергоблоків з експлуатації.
Потреби галузі фінансуються за залишковим принципом. Урановидобувна галузь та атомно-промисловий комплекс здебільшого тільки декларують свій потенціал, у той час як державні програми їх розбудови не виконуються.

 

Реформаторські зміни
Без радикальних реформ енергосектора, без інвестицій, без сталої енергетичної та економічної політики ризики реалізації Енергетичної стратегії будуть зберігатися й надалі, зазначають експерти. Аби зміцнити позиції України у світовому та регіональному розподілі праці, вони радять провести низку непопулярних змін у господарському механізмі, а не тільки в енергосекторі. На часі земельна, трудова, соціальна, житлово-комунальна реформи.
Щоб вони були успішними, необхідно узгодити дії всіх зацікавлених сторін. Енергетичний комплекс необхідно послідовно перетворювати з дотаційного на економічно здоровий, конкурентний та мобільний сегмент національної економіки.
Вже у короткостроковій перспективі експерти радять зменшити адміністративне втручання у роботу енергетичних ринків, відмовитися від субсидування та дотування, ліквідувати перехресне субсидування. Не варто зволікати і з прийняттям законодавчих актів та організаційних рішень щодо узгодження енергетичної політики із зобов’язаннями України в рамках асоціації з ЄС та входженням до Енергетичного співтовариства.
На жаль, до цього часу не скасовано корупційний Закон «Про паливно-енергетичний комплекс». Він звільняє учасників ПЕК від сплати певних податків, забороняє стягувати з них борги, тож вони можуть не повертати кредитів.
У середньостроковій перспективі належить затвердити ринкові принципи регулювання енергосектора та діяльності енергоринків. У цей період експерти радять докорінно перебудувати відносини між державою і суб’єктами господарювання, підвищити якість корпоративної культури компаній, залучити їх до забезпечення енергобезпеки країни.
У довгостроковій перспективі енергобезпеку слід досягнути завдяки ефективному функціонуванню енергетичного ринку України.
Елла НОВАК

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».