Вітальня[col=130]
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Четвер Серпень 05, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 14 Листопад 2014 16:24

Інна Залізнюк: вишиванка – найніжніша броня

Rate this item
(0 votes)

Ін­на За­ліз­нюк, май­стер на­род­ної твор­чо­сті, ди­зай­нер одя­гу в сти­лі ет­но, пе­да­гог, на­ро­ди­лась на Жи­то­мир­щи­ні в сім’ї справж­ніх ша­ну­валь­ни­ків ук­ра­їн­сько­го на­род­но­го мис­тец­тва. Дів­чин­ку з дитинства ото­чу­ва­ла аура на­род­но­го мис­тец­тва, яка з ро­ка­ми пе­ре­рос­ла у ве­ли­ке за­хоп­лен­ня тво­ри­ти сво­їми ру­ка­ми пре­крас­ні на­род­ні ви­ро­би.
Во­на — не­змін­ний і один з най­ак­тив­ні­ших учас­ни­ків ви­ста­вок на­род­но­го мис­тец­тва всіх рів­нів, вно­сить гід­ний вклад у спра­ву збе­ре­жен­ня, роз­вит­ку і про­па­ган­ди на­род­но­го мис­тец­тва.
Ін­на За­ліз­нюк від­зна­чає­ть­ся над­зви­чай­но ак­тив­ною гро­ма­дян­ською по­зи­цією, під час ре­во­лю­цій­них по­дій бу­ла ко­ор­ди­на­то­ром лі­нії «Жит­ло для Єв­ро­май­да­ну», по­да­ру­ва­ла ле­ген­дар­но­му ко­за­ко­ві Ми­хай­ло­ві Гав­ри­лю­ку ви­ши­ту влас­но­руч ви­ши­ван­ку. Й ни­ні є ак­тив­ним учас­ни­ком во­лон­тер­сько­го ру­ху, спря­мо­ва­но­го на за­хист ці­лі­сно­сті Ук­раї­ни.

 

— Пані Інно, які люди, події, обставини спонукали Вас узятися за копітке мистецтво вишивання? Адже це з неба не впало.
— Якраз упало з неба і дано Богом. Майже до двадцяти років я взагалі не брала голки в руки, навіть ґудзика не могла пришити. Я займалася інтелектуальною роботою, була начитана, добре вчилася, маю дві вищі оcвіти (два червоних дипломи) за спеціальністю філолога та літературного редактора.
Та коли чекала першу дитину, вже майже перед пологами пішла на Великдень (19 квітня) до церкви. Сяють вогні, священик вітає: «Христос воскрес...» І в стані піднесення я побачила рушник, знову ж таки з написом «Христос воскрес». Вишитий золотом Ісус простягав руки до неба. Це так мені сподобалося, що душа моя неймовірно відгукнулася.
Я народила дитину, а рушник сниться та й сниться. Попросила маму: «Треба цей рушник знайти й дізнатися, хто його вишив. Хочу сама такий вишити». Мама сказала: «Я тобі вишию». — «Ні, я сама».
Я знайшла-таки ту жінку й рушник. Скоро і сама сотворила свій перший рушничок, який уже двадцять років прикрашає наш сімейний кошик.
Звідтоді я зрозуміла, що вишивка — це круто. Вона дарує той унікальний час, коли у вирі життя можна побути наодинці із собою, з молитвою, з Богом.
Коли чекала на другу дитину — синочка, знову настав час наснаги для вишивки. Тоді ж знайшла через оголошення майстерню «Український сувенір», побачила справжні професійні роботи, усвідомила: те, що я вмію, — наївні початки, а насправді вишивка — це дуже красиво, складно, технічно вишукано. Почала жадібно вчитися, влаштовувати перші виставки.
— Для наших предків вишивка — це певна система знаків, відображення побуту і світогляду, це певною мірою книжка життя, яка нині присипана пилом забуття. Очевидно, сучасні вишивальники її інтуїтивно відроджують, докопуючись до кореня?
— Якби не було джерела істинного, то це мистецтво не було б таким життєстійким. Я вивчала літературу, по виставках їздила, шукала майстрів, колекціонерів, які збирають справжній автентичний одяг і взагалі автентику.
Для чого це взагалі живе, чому так проростає? Я зробила висновок, що це як віра. Віра в Бога чому існує? Вона має реальне джерело, вона є істинна, вірна. Так само і символіка у вишивці, вона не пропала, оскільки має істинне джерело, це — посилання предків нам, передавання інформації, щоб застерегти, показати суттєве. Напевно, це знання про душу, Всесвіт, гармонію, про чоловіка і жінку, зашифровані у символах.
Із часом розуміння цієї знакової оберегової системи втрачалося, їй надавалося більш декоративне значення. Тому в XIX столітті стали частіше використовувати хрестик, зображувати рослинні орнаменти, квіти, це ставало знаково примітивнішим; з одного боку, людина оспівувала красу природи, з іншого — втрачався справжній зв’язок із космосом, який був зашифрований і містив дуже багато сили.
Недавно я зареєструвала громадську організацію під назвою «Всеукраїнська академія автентики». Мета, поставлена мною і моїми друзями, така: поширювати справжнє автентичне мистецтво. Бо підробленість, брехливість, облудність, лицемірство так покрили суспільство, що ми вже стали хронічно хворіти цим. Продукти їмо підроблені, вдягаємося в синтетичне, несправжнє, картини вішаємо кічеві, несправжні... У нас хронічна хвороба несправжності.
Не хочу пишномовно говорити, що ми порятуємо всю Україну, але свою маленьку справу робитимемо. Будемо шукати справжніх майстрів, показувати їхні роботи, роз’яснювати, як відрізнити автентичну вишивку від роботи халтурної, яка є лише бізнес-проектом, комерцією, що масово копіюється з журналів без усвідомлення вкладених смислів.
Взагалі я володію близько 35 техніками. Навіть в їхніх назвах своєрідна краса, вони говорять самі за себе: солов’їні вічка, зерновий вивід, курячій брід, вівсяночка, колодка, ретязь, лиштва, гречечка, вирізування, штапівка, затягана, низинка, качалочка, ляхівка...
— А насправді технік більше?
— Авжеж, є давно забуті шви. Чимало варіантів я не знаю. Вишивка і орнаменти — це діамант багатогранний, де кожна грань для різних майстрів переливається по-своєму. І мені по-своєму переливається й в душі відгукується. Насправді немає мудрішої книжки, ніж ми самі. Треба зануритися в себе і почитати, що там є. Проте багато людей не прагнуть пізнати себе, те цінне, що Бог дав.
— Якого самоствердження Ви досягли в сенсі виставок, суспільного визнання? Одна річ — створити, інша — донести до людей й отримати оцінку, щоб чітко розуміти, чого ти вартий.
— У мене ніколи не було гонитви за визнанням. Я робила свою справу, отримувала від цього задоволення і була вдячна, що Господь підводив до мене людей, які прагнули відродження справжніх автентичних виробів. Деякі мої замовники чекають по два роки, у мене на сьогодні понад тридцять замовлень. І люди готові чекати виріб, бо знають, що за цим є. Вдягають мою рукотворну вишиванку і відчувають її силу, я кажу: «Моя молитва завжди з вами», бо під час виготовлення я молилася для кожного індивідуально, бачила конкретну людину, її очі.
Раніше бізнесу у цій сфері не було, існувало родинне вишивання. Бабусі вишивали дітям, онукам, сестра — брату, жінка — коханому. Вишивали для тих, хто йшов на війну, що нині дуже актуально. Це була броня, щит, вишивальниці знали певні знаки, щоб зберегти ближнього.
Нині ви купляєте річ на виставці і не знаєте, хто вишивав, з якою силою, що майстриня переживала, думала, відчувала. Адже кожна вишиванка — жива і несе безперечно записану на ниточках енергію та тепло серця людини-творця!
— Але ж нині модно влаштовувати саме виставки.
— У мене були періоди, коли не було замовлень, я за зиму, весну теж устигала вишити для виставок, їх назбиралося чимало: у Новограді-Волинському, Житомирі, Києві, зокрема в Українському домі. Двічі-тричі на рік мої авторські виставки влаштовували у Верховній Раді України.
У мене був свій сайт «Забаганки», інтернет-магазин, де я пропонувала не тільки вишиванки, а й дизайнерський одяг із тканої тканини. Згодом від цього відійшла, тому що купатись у творчому пошуку для мене є природним та рідним.
— Якщо маєте виставки у Верховній Раді, то, напевно, у Ваших вишиванках ходять нардепи і нардепші?
— Деякі ходять. Однак я не можу сказати, що у них є в цьому потреба. Зазвичай їм багато дарують вишиванок, у них їх стільки, що відпадає необхідність замовляти у конкретної майстрині. Втім, не хочу хвалитися, називати прізвищ досить відомих людей.
— І все ж похваліться!
— Я багато вишивала Григорію Омельченку і його дружині. Зараз вишиваю три вишиванки Ірині Геращенко. Є народні депутати, прізвища яких не на слуху. Та й для мене не є самоціллю чиясь відомість.
— Чи можна сказати без патетики і пафосу, що справжня автентична вишиванка є лікувальною?
— Я думаю, що вишиванка, яку людина обирає і носить, це ніби паспорт людини — можна дізнатись, з якого вона регіону, якого стилю тримається, про її духовність, естетичні вподобання, навіть про її психологічний стан.
Вишиванка підсилює вроду людини, робить особливою, стильною, впевненою в собі.
Запам’яталася історія однієї сорокарічної жіночки, яка ніколи не була заміжньою. Я вишила їй вишиванку, і вона протягом року вийшла заміж, зателефонувала: «Знаєш, я познайомилася з чоловіком, коли була у вишиванці, і він на це звернув увагу».
Спостерігаючи роками за своїми замовниками, можу сказати, що, можливо, вишиванка і не гарантує успіху людині, бо це залежить передусім від її дій, але точно допомагає в усьому. Хоч від якого знаного кутюр’є був одяг, але у вишиванці вас точно помітять і збагнуть: «Ви — особливі!» Мало мати багато грошей, щоб купити рукотворну вишиванку, необхідно мати ще й багато розуму, щоб зрозуміти її цінність і створити разом із майстринею. Бо не сама майстриня творить, а творить трійця: Бог, той, хто прагне, і той, хто виконує...
Бачення образне, інтуїтивне, прагнення на рівні підсвідомого, світла і чиста, натхненна і віддана праця майстра перетворюються на мистецький виріб, котрий використовуватиме людина, в серці якої є бажання себе ідентифікувати і кристалізувати як українця!
Енергетика вишивальниці-майстрині надзвичайно потужно може впливати навіть на покращення долі людини — власника вишиванки! Оскільки Добро породжує Добро, Віра породжує Віру... Добро не вичерпується, його стає більше, коли його щиро роздаєш (що більше віддаєш, то більше прибуває...).
Майстриня, коли вишиває, думає, мріє, переживає, а найкраще — коли вона молиться, коли спокійна та примиренна, має звичайну сім’ю, дітей, гармонійний душевний настрій, тоді вишиванка — не просто річ, одяг, а особливий витвір, в який зашита Божа сила, молитва, і в потрібну мить саме ця сила обов’язково підтримає і збереже, принесе успіх і спрямує на потрібний шлях...
Колись наші нащадки дійдуть до таких досліджень та відкриттів беззаперечних, що наша українська вишиванка має цілющу силу, саме тоді, коли вишивальниця насичує Нитку Життя тією невтомною Енергією і робить непереборним щитом і оберегом від злого ока та невдач!..
А що вже говорити про значення процесу вишивання для самої жінки-вишивальниці! В кожної культурної нації є свої історичні секретики гармонізації душевного та фізичного стану жінки-трудівниці, в нас, повірте, це не йога, ми маємо свій унікальний космос — вишивку.
Це краще за будь-яку медитацію! О!.. Це треба розуміти, що до правильного та усвідомленого процесу вишивання треба духовно дорости!
Як мені хочеться зруйнувати стереотип, що вишивальниця — це літня жінка чи бабуся на пенсії, яка займає себе вишивкою від нудьги. Якби прийшло розуміння до всієї красивої половинки людства української національності, що вишивка — це круто, що кожна українка, молода, успішна, дієва, модна, сучасна повинна володіти праукраїнською унікальною технікою гармонізації — вишивкою.
— Ви майстер-класи проводите?
— І для діток, і для дорослих. Мої майстер-класи радше творчо-філософські, бо не мають звичного вигляду, коли люди просто сидять і вправляються голкою. Мої тренінги спонукають до роздумів, до копання в собі, я подаю знакові системи, порівняння з царини духовності. Інколи люди мені щось суттєве відкривають, показують такі грані, які я не помічала. Відбувається двосторонній процес.
Я вірю в те, що в кожній українській людині закладено неповторний ген український. Це проявляється в тому, як ми реагуємо на події. Нам болить, ми вільнолюбні, побожні, милосердні, ми — красива нація. Це в середині нас ховалося, ми його притоптали, забули, але воно вибухнуло.
Так і з вишивкою. Вона живе в нас, наче ген, що підсвідомо, асоціативно виринає, і в ньому закладена вся семантика орнаментів і знаків. Ми взагалі нація хліборобів-орачів, наші узори-знаки спрямовані на те, щоб родючість підвищити, ми — мирний народ, не завойовники, ми не грабували, не загарбували, у нас немає агресивних знаків. Наша символіка абсолютно мирна, оберегова, будівна.
У ній, наприклад, проглядаються східні знаки, в яких закладено знання про космос. Свастика — символ Всесвіту, що крутиться за сонцем, це надихаюча енергія сили. Спіраль — символ мудрості. Є багато жіночих знаків, що символізують запліднення і жіночі органи, де оберігається життя. Ці знаки захищають від злого ока, наврочень, люди вірили в це і знали щось таке, чого нам не второпати. Чому? Селяни жили в первісній природі, був налагоджений зв’язок із нею. А коли нам у місті є час і можливість спостерігати, скажімо, за тим, що, як і коли достигає?
— Серед асфальту-бетону корівки з лошачком не побачиш і пташки не почуєш.
— Авжеж. З початком урбанізації в XIX столітті став утрачатися зв’язок із природою, стали переводитися первісні орнаменти, замість них з’являлися більш ефектні декоративні, що не містили глибинних значень. Я пробиваюся до першоджерел і відшукую оте первісне, що гріє, береже і навчає всіх нас.
— З Ваших вишиванок можна збирати цілі гербарії.
— Колись рослинні орнаменти розкладали великі травники, діди, які мали багато досвіду. Вони збирали трави й квіти і знали, в яких випадках вони допомагають. Майстрині використовували ці глибокі знання. Дівчата вишивали до заміжжя калину або троянду в бутонах як символ цнотливості і краси. Літні жінки вже не використовували орнаменти із символами плодючості, притримувалися стриманих кольорів, зменшували площу вишивки. Жінка до заміжжя — це багаті рукава, багато вишивки. Чому? Вона шукала собі нареченого.
У давнину дружину шукали в церкві. У неділю туди приходила майбутня свекруха і підшукувала невістку по вишиванці. «От подивися, сину, як вона вишиває, яка майстриня, які кольори і орнаменти підбирає. Це буде справжня господиня і мати». Отак вибирали жінку. І в чоловіках це вкорінювалося підсвідомо, вишиванки — як феромони, флюїди. Кольори і візерунки ріднять. Якщо дівчина любить блакитні тони, а хлопцю це близьке, вони — споріднені душі. Цей тонкий зв’язок працює і досі.
— Я знаю, що Ви долучаєтеся і до виготовлення ляльок.
— Першу ляльку для дитини колись робили з коноплі або з льону, які замотувалися хрестоподібно, туди вміщувався шматочок хліба. Така лялька називалася «Щоб дитя не плакало». Цією пустушкою малеча гралася і смоктала її.
У період Євромайдану я робила подібні ляльки, виставляла на Фейсбуку (вони коштували по 25 гривень) і пропонувала людям придбати на підтримку майданівців. Гроші йшли не мені: я давала номер телефону, і людина поповнювала рахунок бійця чи активіста Майдану.
Не всі люди знають, що робити, або не всі можуть проявити себе активно, але небайдуже серце горить. Я кажу: «Візьміть втішальницю, вона вас втішить. Це буде дорога пам’ять. Разом із тим ви перерахуєте кошти для бійців у зоні АТО». Багато придбано втішальниць, разом тепер вони втішають усю країну. А скільки вишиванок я просто подарувала — вони оберігають наших захисників.
Володимир КОСКІН

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».