Вітальня[col=130]
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
П'ятниця Квiтень 23, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 02 Лютий 2018 10:31

Сергій Бедусенко: некон'юктурний митець – сесмограф суспільства

Rate this item
(0 votes)

Наш спів­роз­мов­ник — Сер­гій Бе­ду­сен­ко є му­зич­ним об­лич­чям ра­діо­ка­на­лу «Куль­ту­ра», він — ав­тор ра­діо­за­ста­вок і знач­ною мі­рою впли­ває на му­зич­ну по­лі­ти­ку ка­на­лу.
Бе­ду­сен­ко пі­дій­шов до то­го, що йо­го рок-опе­ра «Яро­слав Муд­рий» на влас­не ліб­ре­то вреш­ті знай­де вті­лен­ня в Те­ат­рі на По­до­лі, яким ке­рує на­род­ний ар­тист Ук­раї­ни Віта­лій Ма­ла­хов.

Новий роман «До Крайніх Меж» нашого гостя успішно освоює літературний простір.

Універсал Сергій Бедусенко починав як музичний і образотворчий вундеркінд. Дуже молодим у 1982 році створив один із перших в Україні мюзиклів «Любов, джаз та чорт», який ішов упродовж 15 років у Київському театрі юного глядача (Театр на Липках).
У 1985 році Бедусенко створює першу українську рок-оперу «Енеїда» за І. Котляревським, з якою стає лауреатом на Фестивалі театрів «Слов’янська зустріч» у Мінську, а постановка цієї опери в Київському театрі імені І. Франка б’є всі рекорди довголіття — зіграно понад триста вистав! Бедусенко був першим в Україні і в жанрі арт-рок-містерій — «Адам і Єва» за власним лібрето.
Розширюючи творчий діапазон, Сергій Бедусенко створює музику для художніх кінофільмів, аранжує концертну програму Деміса Руссоса, пише пісні, співпрацює з Лейпцизьким ТЮГом («Казка про царя Салтана» за О. Пушкіним), з Краковським театром ім. Ю. Словацького (музика до вистави «Візит старої дами» за Ф. Дюрренматтом), «Театром Польським» у м. Бельсько-Бяла (музика до вистави «Приборкання норовливої» за В. Шекспіром), з Театром «Русская антреприза» імені Андрія Миронова (вистава «Біла гарячка» за Е. Іонеско).
Здійснює творчі подорожі до Болгарії, Румунії, Польщі, Німеччини, Австрії, Голландії, Франції, Греції, Росії — щоразу це пов’язано або з постановкою нового мюзиклу, рок-ораторії, музичної вистави, або з концертними виступами в іпостасі академічного і джазового піаніста.
Сергій Бедусенко дивним чином сполучає створення симфоній і романів! З-під його пера виходять поетичні збірки (поет-класик Леонід Вишеславський у передмові до однієї з них написав: «Поезія Сергія Бедусенка сприймається на рівні літературного явища і дозволяє сміливо поставити її в один ряд з кращими зразками світової поетичної творчості»).
Набирає сили образотворча діяльність — Сергій Бедусенко занурюється в графічну серію «Сьомий вимір», пройшла низка персональних виставок у галереях столиці, Хмельницького, Ужгорода, Чернівців, Альтенбурга (Німеччина).
З роками він зміцнює-шліфує свої обдарування, тішить новими добутками, хоч і не миготить на екранах телевізорів й обкладинках глянцовиків. Утім, хто у нас із композиторів, піаністів-виконавців чи письменників удостоюється честі бути мас-медійним героєм? У героях здебільшого ходять «бульки», а не творці, котрі женуться за якістю.
— Па­не Сер­гію, які у Вас є ре­цеп­ти ра­до­сті-опти­міз­му?
— Історія рухається по спіралі. Відповідно і суспільні, і економічні процеси рухаються по спіралі, і, звичайно ж, рухається по спіралі базис — культура. І якщо ми зараз на «плінтусній» ділянці спіралі, то не варто забувати, що незабаром вона так чи інакше злетить на крутизну! Адже перед тим, як буде «краще, ніж було», зазвичай буває «гірше, ніж було».
Отож усі проблеми — тимчасові. Звичайно, не варто чекати Відродження, склавши руки. І хоч як там було важко усвідомлювати, що нашу з вами віру часто-густо розігрують у карти політичних інтересів, втрачати цю віру не можна! І щоб в один прекрасний день, вийшовши зі своєї «хати, що стоїть скраю», не застрягнути в якійсь країні третього світу і не починати все з нуля, варто зайняти максимально активну громадянську позицію і не забувати: Людина і ніхто інший — господар своєї долі!
Крім того, необхідно не мусувати проблеми, а щодня стверджувати свої ідеали вже на рівні свідомості, причому у вигляді доконаного факту. Тоді відповідно до закону космічного тяжіння Всесвіт працюватиме на нас.
— Ни­ні ді­ячі мис­тецтв пе­ре­бу­ва­ють кож­ний у сво­їй ні­ші. Іно­ді їх ту­ди вти­скують штуч­но. Ці­ка­во до­ві­да­ти­ся, як се­бе іден­ти­фі­кує сам Сер­гій Бе­ду­сен­ко. В якій ні­ші пе­ре­бу­ва­єте?
— Передовсім я — людина синтезу мистецтв, це позиція епохи Відродження. Ренесансні люди займалися багатьма речами і принципово професійно. У цьому сенсі я людина семи-восьми спеціальностей. За головним же консерваторським дипломом я композитор (клас народного артиста України Левка Колодуба). У 1982 році вступив до Спілки композиторів України, згодом до Спілки театральних діячів.
Ще студентом почав працювати у Київському театрі юного глядача на Липках завідувачем музичної частини, тобто професійно прилучився до театру дуже рано. Відтоді написав музику приблизно до ста вистав, половина з них цілковито музичні. Особливо вдячний двом режисерам — Миколі Мерзлікіну і Сергію Данченку. Перший став для мене «хресним батьком» сцени, другий ґрунтовно подружив із Мельпоменою.
Я абсолютно згодний із геніальним висловом В. Шекспіра: «Світ — театр, а люди в ньому — актори». Театр у мені перебуває поза часом і простором. Першоджерело театру — містерія, синтез мистецтв, що бере початок від давньогрецьких елівксинських свят, які влаштовувалися на честь богині родючості Деметри.
Це — культ високого рівня, на його ґрунті, власне, виникла містерія, що є осередком синтезу всіх мистецтв. Хоча в справжньому вигляді містерія так і не була поставлена дотепер, бо була заборонена у Середньовіччя як начебто єретична вистава, а насправді в її основі покладена релігійна або космогонічна тема.
Драматургія, режисура, акторство, сценографія, хореографія, музика (інструментальна й вокальна), еквілібристика, світлохудожество, клоунада, акробатика, танець, усі образотворчі мистецтва, спецефекти, піротехніка, відеоряд — усе це неповторний світ Синтезу Мистецтв.
Ця стихія є середовищем, у якому почуваюсь як риба у воді. Композиція, образотворче мистецтво, література — три моїх основних кити, від яких ідуть похідні спеціалізації: вокал, акторство, декламація, фортепіано, аранжування, поезія, проза.
— З од­но­го бо­ку, Козь­ма Прут­ков ствер­джу­вав, що не мож­на осяг­ну­ти не­осяж­не, а з ін­шо­го бо­ку, є та­ке по­нят­тя, як чис­то­та жан­ру, при­мі­ром джаз­ме­ни не сприй­ма­ють ро­ке­рів чи по­псо­ви­ків, і нав­па­ки. А Ви за­йма­єте­ся джа­зом, ро­ком, сим­фо­ніч­ною му­зи­кою. Як по­єд­нує­ть­ся та­ка по­ляр­ність?
— Через усе має проходити поняття почерку, стилю особистості. Елементи певного жанру все одно взаємопроникають. Елементи джазу пронизують, скажімо, творчість Мирослава Скорика, хоча це мало помітно, оскільки він усі сили «кинув» на симфонічне мистецтво.
Я так само розподіляю зусилля в різних напрямах. Для мене це — життєва необхідність. Не тому, що я боюсь чогось не сказати в одній із галузей, а тому, що не боюсь говорити в багатьох галузях, усі вони мені однаково важливі, з тією чи іншою перевагою вони взаємозамінюються: в один період я більше займаюся музикою, в другий — графікою, у третій — літературою.
— Як пи­сан­ня книг по­єд­нує­ть­ся з на­пи­сан­ням му­зи­ки, яка у Ва­шій до­лі по­сі­дає все-та­ки пер­ше міс­це?
— Так, за музикою завжди був певний пріоритет. І своє творче обличчя як композитора і концертного піаніста я сформував ще до закінчення консерваторії. Але при цьому ніколи не був узкопрофільником і «точив камінь» як мінімум у трьох місцях. Бо розумів, що не можна нехтувати небесними дарами.
З плином часу мої творчі діяльності якось зрівнялись, і паралельно з написанням четвертої за рахунком рок-опери «Ярослав Мудрий» я писав картини на замовлення, працював над романом «До Крайніх Меж». Причому ніщо нічому не заважало, навпаки — надихало! Адже мій літературний герой — теж людина мистецтва.
Загалом писати фантастичні розповіді я почав у віці шести років — не набагато пізніше, ніж музику або картини. Пам’ятаю, писав в арифметичних зошитах друкованими літерами — щоб було схоже на взаправдашню книжку.
Що стосується впливу музики, то він цілком природний і дієвий. Адже я, подібно Марині Цвєтаєвій, іду від музикальності слова, рядка, образу. Звук — неповторно тонкий, пластичний інструмент — одвічний союзник пера або пензля. До того ж у навколишньому світі все це тісно взаємопов’язано. Не будемо ж віддалятися від життя!
— Ва­ша най­сві­жі­ша книж­ка «До Край­ніх Меж» на­ро­би­ла, як ка­жуть, ше­лес­ту в чи­таць­ких ко­лах. До ре­чі, чим обу­мов­ле­на ця на­зва?
— NEC PLUS ULTRA — латиною. Це взагалі мій життєвий девіз. Цей роман я писав близько трьох років, але обдумував, напевно, півжиття. Виходить, я його задумав навіть раніше, ніж ті книжки, що вже побачили світ. Цим усе сказано.
— Уже якийсь час — осо­бли­во піс­ля ек­ра­ні­за­цій «Во­ло­да­ря кі­лець» і «Гар­рі Пот­те­ра» — фен­те­зі вва­жає­ть­ся ма­ло не мод­ним жан­ром в Єв­ро­пі, і в то­му чис­лі в Ук­раї­ні. Як Ви зби­ра­єте­ся не роз­чи­ни­ти­ся в стро­ка­то­му по­то­ці по­діб­ної ін­фор­ма­ції? Ін­ши­ми сло­ва­ми, з чим Ви прий­шли у світ ху­дож­ніх фан­та­зій?
— Смію сподіватися, з новим словом у цьому жанрі. Я створюю якесь універсальне фентезі, органічно поєднуючи різні типи цієї літератури. Бо в моєму романі присутні елементи філософського, лірико-поетичного, романтичного, психологічного, героїчного, історико-епічного, якоюсь мірою наукового, пізнавального, нарешті, ведичного фентезі. З усіма пригодницькими атрибутами жанру як такого, зрозуміло.
— Тоб­то з блис­ком клин­ків, кри­ла­ми дра­ко­нів, ма­гіч­ни­ми за­кли­нан­ня­ми і яко­юсь важ­ли­вою мі­сією ге­роя і йо­го коман­ди?
— Звісно, без цього ніяк! Має місце справжній роман-подорож або роман-пригода. Квест, одне слово. Не хотілося б зараз торкатися сюжету. Скажу лише, що час дії — наші дні, а місце дії — сучасне місто, паралельний світ та інша планета. А одна з цілей Шляху — отримання знань, розуміння героєм себе як особистості — тема, близька практично кожному...
— Ні­чо­го, що по­діб­них тем у лі­те­ра­ту­рі ви­ста­чає?
— Якщо підходити формально — так. Але ось яка річ: у мистецтві суть важливо не «що», а «як». Базових понять на світі не так уже й багато. Віра, Надія, Любов, Честь, Відвага... Багато хто вважає їх прописними істинами і тільки. Але письменник повинен подати їх так, щоб вони заблищали новими гранями, стали справжнім відкриттям для читача. Зрозуміло, це непросто, зате дуже цікаво!
— Як Ви ста­ви­те­ся до дум­ки, що чи­тан­ня фен­те­зі — це спо­сіб від­го­ро­ди­ти­ся від жит­тя. Се­ред мо­ло­ді іс­нує рух глю­ко­ло­вів, які жи­вуть у сві­тах Тол­кі­єна або Ро­улінг і від­ки­да­ють ре­аль­не жит­тя.
Але ж зав­дан­ня мис­тец­тва — спря­мо­ву­ва­ти лю­ди­ну до «ро­зум­но­го, доб­ро­го, віч­но­го» на­віть в умо­вах вій­ни або по­лі­тич­ної вак­ха­на­лії. Чи не є Ваш ро­ман чер­го­вим нар­ко­ти­ком?
— Навпаки, мій герой — сучасна людина. Він несе образ не відсторонення від життя, а саме утвердження в ньому. Не без сумнівів, не без внутрішньої ломки, звичайно. На цьому, власне, і побудована концепція твору. Від початку до кінця перекидається Арка Духовного і Вольового Здобуття. І мій Ельдар, коли настає той самий момент істини вже тут, у світі людей, робить те, чого ні за що не зміг би зробити до проходження Шляху! Взагалі, думаю, що книга надасть реальну психологічну підтримку тим, хто її потребує.
— Що ще є екс­клю­зив­но­го в ро­ма­ні, на Ваш по­гляд?
— Наприклад, те, що я нехай і в минулому, але маю свій світ, що бере початок від Середзем’я, на абсолютно реальній і притому величезній земній території. Склав відповідні карти, на одній з яких вказав зміщення земної осі, що настало в результаті останнього з глобальних катаклізмів. А також дав свою версію розташування Атлантиди, Лемурії і Гіпербореї. Колеги-фентезісти таких речей, як правило, уникають, вважаючи за краще не брати на себе зайвої відповідальності. Не робив цього і сам Толкієн.
Толкієністи ж намагались і намагаються поселити його героїв на території Західної Європи семитисячолітньої давності, що ніяк не сполучається з докладними картами великого автора. Дійшло до думки, що він узяв та й злив усі європейські річки у свій Андуїн. А чому не американські або, скажімо, африканські річки?
— Ко­рот­ко про кух­ню твор­чо­сті, як­що мож­на.
— Поки ми ходимо по землі, більшість знакових речей записуються на диску нашої підсвідомості і, так би мовити, очікують свого часу. І ось в один прекрасний день міст емоційного ряду виводить підсвідомість на рівень свідомості і починається, власне, Творчий Процес — шліфування і огранювання життєвих вражень.
— Що тут грає роль пер­шої скрип­ки?
— Думаю, душа — безсмертна субстанція, яка увібрала досвід багатьох втілень. Але й інші компоненти винятково важливі. Емоція створює саму енергію творчого потоку. Думка спрямовує цей потік у певне русло. Фантазія по ходу підкидає свіжі ідеї. Мистецтво імпровізації надає їм особливого блиску. Душа ж посилає творінню теплоту, робить його таким, що запам’ятовується.
— Ко­ли я чи­тав Ваш твір, то кіль­ка ра­зів зло­вив се­бе на цьо­му. А ще — звер­нув ува­гу на своє­рід­ну по­да­чу. У Вас є стиль, ві­таю! Чи­тає­ть­ся лег­ко, не­зва­жа­ючи на до­сить на­си­че­ну і аж ні­як не спро­ще­ну мо­ву в по­єд­нан­ні з на­пли­ва­ми най­різ­но­ма­ніт­ні­шої ін­фор­ма­ції.
— Дякую за добре слово! Ще одна моя установка. У міру можливості відроджувати класичну літературну мову — наперекір «єфрейторській» діловитості, а то й неприкритій нецензурщині, яка місцями вирізняє сучасну літературу.
Якщо ж у міру потреби використовую сленгові нашарування, то вони, на мій погляд, досить естетичні і не суперечать поставленому завданню. Власне, цей синтез у поєднанні з індивідуальним творчим мисленням і утворює той самий стиль.
— Є лі­те­ра­ту­ра для до­рож­ньо­го чи­тан­ня. Убив час — і ви­ки­нув че­рез пле­че. Ва­ша кни­га з по­ро­ди ба­га­то­мір­них — до неї мож­на по­вер­та­ти­ся зно­ву і зно­ву, що­ра­зу від­кри­ва­ючи щось но­ве.
— Радий, якщо це так. Виступаю за те, щоб література була «настільною», а не «заплічною».
До речі, роман «До Крайніх Меж» вийшов у двох видавництвах — у київському видавництві «Книга» (за державною програмою «Українська книга») і згодом — в дніпровському видавництві «Дніпровець» у подарунковому варіанті. Маю офіційну нагороду: «Золотий лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Її Величність Книга!» (Німеччина, Лейпциг).
— Чим мо­же до­по­мог­ти су­спіль­ству пись­мен­ник, роль яко­го остан­нім ча­сом різ­ко втра­ти­ла цін­ність?
— Чим допомогти? Та всім! Справжній, некон’юнктурний письменник завжди був одним із духовних лідерів суспільства. І на прикладі своїх героїв зокрема. І зараз, коли з тріском рветься зв’язок часів, роль цих прикладів важлива як ніколи!
Звичайно, в цілому ряді зразків нинішньої літератури типу чтива, що сліпо копіює окремі тенденції в розвитку земної цивілізації, вистачає відверто агресивних персонажів, та й кордони між Добром і злом найчастіше стираються повністю. І тоді читачеві просто нема кого любити і нікому співпереживати. Але ми засукаємо рукава і поборемося з цим!

Во­ло­ди­мир КОС­КІН, фо­то ав­то­ра

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».