Вітальня[col=130]
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Четвер Квiтень 22, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 23 Жовтень 2015 18:30

Данило Діров: митці за природою волонтери і народні дипломати

Rate this item
(0 votes)

Наш спів­роз­мов­ник — Да­ни­ло Ді­ров, ху­дож­ник, ман­дрів­ник, на­род­ний дип­ло­мат (ке­рів­ник де­пар­та­мен­ту між­на­род­них від­но­син Му­зею твор­чої ди­нас­тії Зно­би-Го­лем­бі­єв­ських).
Йо­го ім’я доб­ре ві­до­ме в мис­тець­ких і дип­ло­ма­тич­них ко­лах. Уже ба­га­то ро­ків він опі­кує­ть­ся еко­ло­гіч­ни­ми та куль­ту­ро­ло­гіч­ни­ми проб­ле­ма­ми, за що от­ри­мав по­дя­ки від уря­дів різ­них кра­їн.
Влаш­ту­вав по­над три­дцять пер­со­наль­них ви­ста­вок у різ­них кра­їнах сві­ту.

Картини художника перебувають у колекціях глав багатьох держав, у тому числі у президента Венесуели, віце-президента США, президента Албанії, короля Марокко, президента Китайської Народної Республіки, президента України та інших. Отакої!

Твори Дірова посіли гідне місце в приватних колекціях та музеях Польщі, Німеччини, Японії, США, Канади, Венесуели, Китаю, Марокко, Кенії та інших країн.
Митець започаткував проект, спрямований на захист і збереження племен та їхніх територій, що зникають, створює портрети представників цих народів.
Данило Діров здійснює складні мистецькі експедиції в різні куточки планети в пошуках первозданної краси природи, де серед буйства стихій народжується щире, насичене енергією мистецтво.
Утім, трагічні події в рідній Україні суттєво змінили його творчі і життєві пріоритети.
— Па­не Да­ни­ле, що най­яск­ра­ві­ше ста­ло­ся у Ва­шо­му твор­чо­му жит­ті остан­нім ча­сом?
— Була тривала піврічна подорож Китаєм. Потім відбулася поїздка до Палестини. Там був презентований Міжнародний проект «Серце світу». Його ідея народилася у палестинського художника, мого друга Джамаля Бадвана. Він запропонував створити величезну картину «Серце світу» (висота понад 8 метрів) і відкрити її у Віфлеємі на Ясельній площі. Над масштабною задумкою протягом тижня працювали художники з усього світу. Україну у проекті представили, крім мене, художники Олексій Глазунов і Валерій Голейко.
Цією картиною ми закликаємо об’єднати зусилля людства для підтримки миру і безпеки в усьому світі незалежно від віросповідання, політичних поглядів і соціального статусу.
Як ви розумієте, назва самої Ясельної площі походить від слова ясла, в яких Діва Марія ховала народженого Ісуса Христа. На цьому місці стоїть храм Різдва Христового — найстаріша з існуючих церков. На Ясельній площі також містяться Палестинський центр світу і мечеть Омара.
Українська делегація була запрошена на урочистий прийом до президента Палестини Махмуда Аббаса, який вручив усім учасникам проекту золоті пам’ятні нагороди — «Медалі честі».
— Чим на­пов­не­но сьо­го­ден­ня?
— Я запустив новий проект: зайнявся дослідженням Африки, сконцентрував увагу на африканських племенах. Із моїм приятелем розвиваємо Африканський центр в Україні, зосереджений на допомозі африканцям в Україні. Приятеля звуть Кінг Чарльз (справжнє ім’я Асанте Ебоба), він один із королів племені ашанті. Нещодавно поїхав у рідну Гану, де ми плануємо знімати фільм і займатися дослідженнями.
Я пишу серію портретів, на яких показую незвичайні наряди, татуювання, розмальовки, зачіски, тобто етнічно показую представників різних народностей Африки.
— Чо­му са­ме Аф­ри­ки?
— Україна в цьому розрізі практично вивчена. Африка — ні, там культура збереглася в самобутньому, іноді навіть у первинному вигляді. Мій проект курує голлівудський продюсер із Лос-Анджелеса Євген Єфуня, одеський єврей. Я придумав концепцію серії телепередач — весільні традиції народів світу. З художницею Дарією Марченко їздимо, досліджуємо, фільмуємо. Весілля — це не просто створення сім’ї, це мегасвято, це сплетіння вбрань, співів, танців, кулінарного мистецтва. Все це яскраво і характерно показує країну, людей під специфічним, незвичайним ракурсом.
Існують також цікаві традиції посвячення в чоловіки, в різних африканських племенах дуже різні. Це моя частина дослідження. Напарниця Дарія Марченко досліджує тему «Жінка як наречена».
— Як Ви це бу­де­те до­но­си­ти?
— У нас два оператори. Оператор Дарії знімає, як дівчата готуються до весілля. Мій оператор знімає, як чоловіки, скажімо, полюють на крокодила чи антилопу. Наприклад, у племені масаїв для того, щоб стати чоловіком, потрібно убити лева. В іншому племені перестрибують через корів. Існує багато різних традицій.
У масаїв підлітка, перш ніж він стане чоловіком, виганяють із племені. Він мусить два роки жити просто неба (не має права будувати хатинку), сам здобуває собі прожиток, полює. Природний відбір. Абсолютно здичавілий, він у 17–18 років повертається в село, отримує право жити з жінками, бути членом мисливського колективу.
Я спілкувався з членами племені догонів. Вони вважають, що прилетіли на Землю з планети Сиріус, науково це обґрунтовують, мають колосальні космічні знання.
Є плем’я вогнепоклонників. За легендою село колись згоріло, у тому числі багато жінок і дітей. Звідтоді вони здійснюють практики з вогнем. Ходять по вуглинах, інші дива з вогнем творять.
Втім, і в Азії я зіткнувся з одним явищем, яке досі не можу збагнути. На Південній Суматрі є вулканічні джерела. З них витікає вода-окріп. У величезну калабатину діаметром метрів п’ятнадцять залазять люди і плескаються. Я перевіряв безліч разів пальцем — вода настільки гаряча, що моментально обпікала. А вони купаються! Це не піддається ніякому науковому поясненню. Здіймається пара (туман стоїть), з води піднімаються бульбашки, як із газованки, я знову палець суну: неймовірно, просто кип’яток! А місцеві залазять туди і запрошують: «Іди сюди, біла людина, прийматимеш процедури».
Про цей епізод і загалом про свої подорожі світом я зараз пишу книжку в ліричному ключі.
— Ви, на­пев­но, дру­жи­те з та­ки­ми ж за­тя­ти­ми ман­дрів­ни­ка­ми, як сам?
— Звичайно. Ось зовсім недавно у мене гостював мій товариш із Нью-Йорка Білл Уоррен, нереально цікава людина, шукач скарбів на днів морів. Років 15–16 тому він був конгресменом США. За мотивами його пригод знято художній фільм «Сахара». Він досить часто знаходить затонулі судна, піднімає скарби. Біля Криму намагався знайти кораблі типу легендарного «Чорного принца», купив на півострові будинок.
Потім Крим відняли росіяни, забрали у Білла будинок і навіть на кордоні порвали його американський паспорт. Це — нечуваний випадок. Розлючені російські прикордонники, видворяючи його з Криму, кричали: «Ах, ты американець? На, получи!..» І на додачу розбили його айфон.
З Біллом Уорреном ми взялися за проект (ідея моя) «Історія вітрильного флоту» — реконструкція знаменитих кораблів. Ось один із перших екземплярів (показує), як бачите, він має розмір 2,5 м. Буде виставка, на яку можна буде ходити сім’ями, ми покажемо еволюцію розвитку вітрильників. Усі моделі будуть здатні плавати, їх можна буде ставити на воду і робити реконструкції певних битв.
Думаю, до весни у нас уже буде близько двадцяти кораблів. Ви, напевно, бачили зразки судномоделювання — кораблики сантиметрів по 30. Та коли бачиш судно довжиною в 2,5 метра і з висотою щогл у 3 метри, це викликає набагато потужніше враження.
— Роз­ка­жіть про Ва­ші по­їзд­ки в зо­ну АТО.
— Коли я повернувся з Палестини, в Україні почався Євромайдан. Природно, як свідомий громадянин України, патріот, я пішов на Майдан і почав діяти, як простий солдат. Постійно перебував на центральній барикаді, став сотником так званої дикої сотні, що входила до групи Хоми Сірка. Потім командував барикадою на Інститутській. Наш намет, між іншим, там досі стоїть. Не доходячи до входу в метро, там, де раніше хрест стояв, а тепер стоїть дощата каплиця, міститься єдиний намет Майдану, який не знесли, не прибрали, це — намет нашої барикади.
Коли почала розгорятися війна на Сході України, я поїхав до Слов’янська. Проїхав по лінії фронту, подивився, яким чином розвиваються події, я тоді намагався зібрати інформацію про присутність російських військ в Україні. І це вдавалося робити, я бачив, що російських вояків закидають цілими батальйонами.
Місія ОБСЄ далеко не завжди це фіксувала, бо її білі машини дуже помітні, привертають до себе величезну увагу. Спостерігачі приїжджали, а слід російських спецпідрозділів уже простигав, російські «КамАЗи», «Гради», танки і гармати акуратно ховали.
З місяць тому я з волонтерами відвіз машину швидкої допомоги. Був у Мар’їнці, Широкіному, в Пісках, був за 400 метрів від злітної смуги Донецького аеропорту. Машину швидкої допомоги ми подарували бійцям у Мар’їнці, бо там усі авто порозбивали, в тому районі йшли інтенсивні бої. По ДНРівському телебаченню передавали, що Мар’їнка в руках сепаратистів, але насправді вона була українською, я всюди їздив по ній, хоча вороженьки з мінометів гатили. Я привіз шматок мінометної міни, від якої нас Бог уберіг.
Між іншим, коли бухкають 120-міліметрові міномети, від вибухів іде дуже потужна ударна хвиля. На Майдані, скажімо, світлошумові гранати вибухали вельми гучно, але ти ніякої ударної хвилі не відчуваєш. А от коли в 60 метрах від нас вибухнула 120-міліметрова міна, сила ударної хвилі була просто жахлива.
Під «Гради» ми, слава Богу, не потрапляли. Від його смертоносних шквалів горить земля, настільки розпеченим стає повітря. Нерідко люди вцілівають в укриттях — в окопах, бункерах або бліндажах, але на них починає горіти одяг, вони отримують опіки легенів і від цього помирають. Скільки бувало так: люди з криком вибігали з укриття, зривали із себе палаючий одяг, а в легенях — вбивче повітря...
У Пісках по сусідству з нами дислокувалися кіборги, бійці дуже досвідчені, вони практично рік утримували Донецький аеропорт попри жахливі обстріли. Взагалі-то Піски і Мар’їнка теж перебували під постійним обстрілом, після заходу сонця терористи починали довбати зі стрілецької зброї, танків, мінометів і гранатометів, можна було годинник звіряти: лупили з 10-ї вечора до 4-ї ранку.
Так от, у Пісках ініціативні хлопці з організації «Волонтери України» придумали, як у бойовиків викрасти танк «Булат». Під дощиком тихцем підкралися. Один зачепив танк тросом, другий заскочив усередину і зняв його з ручного гальма. Затим тягачем, що під’їхав, замаскованим звуками вибухів, танк хвацьки поцупили... Бойовики похопилися, але все вже було пристріляно, їх точно накрили наші кіборги.
Героїчні люди трудяться в організації «Волонтери України», у них серед інших є програма «Швидка допомога»: вони вивозили поранених із найгарячіших точок, витягаючи їх буквально з-під вогню.
— Ве­ли­чез­ний ре­зо­нанс у сві­ті ви­кли­ка­ла кар­ти­на «Об­лич­чя вій­ни» Да­рії Мар­чен­ко, на яку Ви ху­дож­ни­цю не тіль­ки на­дих­ну­ли, а й за­без­пе­чу­ва­ли її об­ра­зо­твор­чим ма­те­рі­алом. Роз­ка­жіть про це.
— Зі своїх поїздок у зону АТО я привозив відстріляні гільзи різних калібрів, просив про це й своїх друзів. Дарія Марченко зробила з п’яти тисяч гільз портрет Путіна, що вражає схожістю. Обличчя тирана і диктатора — це і є обличчя війни, тим паче що Путін підло напав на братський народ, зневаживши Будапештським меморандумом, за яким Росія (разом із США і Британією) зобов’язувалася надати гарантії суверенітету і безпеці Україні в обмін на її без’ядерний статус. Путін забрав у нас Крим, уліз у Донбас з наміром підпорядкувати всю Україну. Як лідер держави він несе особисту відповідальність за цю «братську» війну.
Відстріляні гільзи воістину доленосні, бо когось вони врятували, когось убили. Ось такий смертоносний історичний матеріал. Іде війна, і художник як індикатор суспільства реагує, він бачить світ глибше, далекоглядніше, ніж більшість суспільства, художник показує, що чорне — це чорне, біле — це біле, а кров — червона.
— Ці­ка­во, скіль­ки кі­ло­гра­мів ва­жить не­зви­чай­ний пор­трет із п’я­ти ти­сяч гільз і яко­го він роз­мі­ру?
— Важить близько 130 кілограмів, розміри — 2,20 м на 2.40 м. Частину гільз покладено вертикально, частину — горизонтально. Залежно від освітлення вираз обличчя Путіна змінюється від ангельського до абсолютно демонічного, пекельного, від безпардонно-самовпевненого до боягузливого, очі то гарячково блищать, то тьмяно випромінюють могильний холод...
Галерея Якова Гретера помістила «Обличчя війни» у себе на сайті, і за один день було 220 тисяч перепостів в Інтернеті, сотні публікацій-передруків у різних виданнях. А далі Інтернет, як кажуть, вибухнув, інтерес перевершив усі очікування. З Дарією негайно стали зв’язуватися світові агентства.
28 вересня 2015 року виставка картини «Обличчя війни» відбулась у Вашингтоні, у престижному столичному Capitol Hill Club. Величезну зацікавленість до картини проявили члени Конгресу, сенатори, представники політичних еліт США та інших країн. Про цю картину написали не тільки в американській пресі, але практично в усіх найбільших світових виданнях на перших сторінках: The Herald News, The Times, The Washington Post, Daily Telegraph і Wall Street Journal.
30 вересня, до сімдесятиріччя ООН, для цієї картини зробили ще одну виставку у Вашингтоні в приміщенні Конгресу, де вона знову-таки справила неймовірне враження на політичний істеблішмент і привернула увагу світу до війни в Україні. Як відомо, мистецтво — найближчий шлях до серця людини. За допомогою свого творіння художниця донесла емоційний меседж про те, що українські солдати відстоюють не тільки безпеку Європи, а й усього цивілізованого світу.
— По­ді­літь­ся твор­чи­ми пла­на­ми.
— З палестинцем Джамалем Бадваном ми створили групу миру, сподіваємося отримати егіду ООН, у нас планується виставка в генеральному офісі ООН в Нью-Йорку на тему війни і миру. Група миру — це група художників із різних країн, котрі, коли починається в якійсь країні конфлікт, приїжджають туди і намагаються своїм мистецтвом, творчістю консолідувати суспільство, знайти якісь культурні платформи, мости взаєморозуміння.
Цю ідею підтримує друг відомого скульптора (і чоловіка моєї сестри) Миколи Зноби пан Юрій Сергєєв, посол України в ООН, один із флагманів української дипломатії, який працював в ЮНЕСКО в Парижі, був послом у багатьох країнах. На всіх дебатах, які йдуть в ООН, він на вістрі атаки.
Ми плануємо запросити зірок, які підтримують Україну. На одному з українських заходів уже були присутні в українських вишиванках Майк Тайсон, Арнольд Шварценеггер і Сильвестр Сталлоне. Вони, як і багато видатних спортсменів і артистів США, активно виявляють моральну підтримку Україні. Більше того, з Америки надходить гуманітарна допомога, ініційована українськими волонтерами, зокрема дизайнером Голдою Виноградською, вона зустрічалася з різними сенаторами, насамперед із другом України Джоном Маккейном, які не на словах, а на ділі допомагають нашій країні.
Знаєте, сила дії дорівнює силі протидії. Слава Богу, міжнародне співтовариство, особливо США, багато в чому рятують Україну. Якби не їхня позиція, думаю, російські війська давно б уже стояли в Києві та у Львові. І звичайно, колосальну роль відіграють люди мистецтва і культури — як волонтери і як народні дипломати.
Володимир КОСКІН

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».