Комедію «Ліс» без перебільшення можна вважати «театром у театрі». У центрі оповіді показана історія двох акторів-невдах, які потрапили у маєток багатої поміщиці Гурмижської, яка доводиться тітонькою одному з них. І тут перед глядачем постає справжній «театр життя», адже герої займаються шахрайством, крадуть, плетуть інтриги, спокушають один одного, до того ж заважають з’єднатися закоханим серцям. Але саме шляхетні комедіанти Несчастливцев та Счастливцев, яких спочатку можна було сприйняти за шахраїв, виводять усіх лицемірів на чисту воду і допомагають влаштувати життя двом молодим людям, які кохають одне одного.
Режисер та актори намагаються знайти відповідь на запитання, чи дійсно у лиходіїв такі жорстокі серця? А може, це лише люди, які заблукали в лісі власного страху та ілюзій? То чи можливо вибратися з цього лісу? Напевно, що так. Але для цього потрібно дати самому собі чесну відповідь на головні питання життя і по-новому розпочати життєвий шлях, при цьому не злякавшись теренів на дорозі, що називається долею. Упоратися з таким завданням під силу далеко не кожному, проте потрібно спробувати.
Як майже і завжди, актори були на висоті. Найбільше ж запам’яталися Ігор Волков та Сергій Сипливий у ролі акторів-невдах. Ці артисти дуже не схожі один на одного зовні, так само різні їхні персонажі, але саме завдяки цим контрастам образи стають більш яскравими.
Можна побачити також цілу галерею жіночих образів — Раїса Павлівна Гурмижська (артистка Марія Рудковська), Аксюша (Катерина Рубашкіна), Уліта (Оксана Анищенкова) та чоловічих — Восьмибратов Іван (Михайло Кришталь), Восьмибратов Петро (Дмитро Грицай), Буланов Олексій (Артем Мяус), котрі яскраво відображають життя Росії другої половини ХІХ століття. А персонажі Мілонова та Бодаєва, створені Олександром Клаунінгом та Максимом Грубером, хоча й перебувають на сцені не так багато часу, проте допомагають краще зрозуміти зміст самої вистави.
Художник-постановник Марія Погребняк досить нестандартно підійшла до оформлення сценічного простору. Чи то дія відбувається в лісі, чи в садибі багатої поміщиці, чи відразу у двох місцях — зрозуміти важко. Це вже на початку спектаклю налаштовує глядача на те, що попереду на нього чекають дивні пригоди, інтриги та любовні пристрасті. І дійсно все це можна побачити у виставі.
Новою роботою Театр на Подолі вкотре довів, що це справді живий театр з теплою атмосферою та музикою, в якому працюють людяні та харизматичні актори. Цей театр невеликий за розміром, але його творчий колектив сміливо можна назвати Театром з великої літери. І наскільки нині важливо, незважаючи на шалений тиск штучності, що постійно атакує нас з екранів телевізорів, зберегти справжнє мистецтво та людське тепло у душах! Можливо, саме театри допоможуть у цьому?
Едуард ОВЧАРЕНКО