Образотворче мистецтво набуло рис відкритості. У ньому запанувала вивільнена індивідуальна творча думка, поглибилися контакти зі світовою та забороненою раніше власною спадщиною. Яскравим підтвердженням повернення до традицій національного модернізму є представлена станкова кераміка «софійської гончарні» Н. Федорової (Г. Севрук, О. Шарай, О. Железняк). Дихання свободи позначилось і на творах художників — представників офіційного мистецтва, стилістика яких значно змінилася під впливом віянь часу (С. Григор’єв, Т. Яблонська).
Метод соцреалізму у творчості багатьох митців немовби відійшов на другий план, поступаючись пошукам нових лаконічних форм, застосуванню нової художньої мови: широких площин яскравого локального кольору, сміливих композиційних рішень. Замість пафосних жанрових тематичних картин художники почали створювати більш камерні роботи, що відображали реальне життя, відомі міські краєвиди (Г. Григор’єва, Є. Волобуєв, О. Захарчук, Ю. Хіміч), без прикрас і парадності писали портрети не ідеологічно міфологізованих героїв, а людей свого кола — друзівхудожників, артистів, мистецтвознавців (А. Файнерман — портрети Л. Івківської, Л. Енгібарова, Г. Коваленко та М. Каменського; Т. Яблонська — портрети дочки Олі, М. Вайнштейн — портрет О. Агамян).
Творчо і швидко на стилістичні зміни реагували найбільш мобільні різновиди мистецтва — плакат та естамп (О. Губарєв, К. Кудряшова) і пластика малих форм (В. Щербина, О. Рапай, О. Жникруп). Представлені в експозиції численні твори, надані як музеями, так і приватними зібраннями, надають розгорнуту панораму епохи, нагадують про цікавий і плідний період історії українського мистецтва.
Ніна МАКСИМОВА