У її творах дуже багато сонячних людей або людей, які тягнуться до світла. А, як відомо, хто тягнеться до світла, той сам ним стає. Тому проза Голоти — це пошук гармонії, неможливий без надії на світло.
Того вечора у книгарні «Є» зібралися прозаїки, поети, літературознавці, яких уже нині можна вважати класиками української літератури. Була тут і творча молодь, яка лише робить перші кроки у письменницькій діяльності. І, звичайно ж, читачі, які з нетерпінням чекали виходу нової книги.
Ведучий вечора, директор видавництва «Ярославів Вал» Михайло Слабошпицький зазначив, що він з осторогою ставиться до того, коли поети починають писати прозу. Але прозові твори Л. Голоти справили на нього приємне враження. Це проза з елементами поезії, проте все ж проза. Йому дуже цікава її творча індивідуальність. Також він перефразував письменника Дмитра Дроздовського, який вважає, що Любов Голота — письменниця поза форматом, а М. Слабошпицький переконаний: «Вона сама собі формат, у тому числі й у прозі».

«Кілька днів читав цю книгу. Вона мені здалася чимось неймовірно прекрасним. А роман «Епізодична пам’ять» — це прощання з ХХ віком, прощання з українським степом, прощання з молодістю. Чи має час зворотній хід, чи може він зупинитися? Так, письменник може зупиняти час. Залишайтесь прозаїком, пишіть прозу. Ви знаєте, що Ви пишете», — наголосив Юрій Щербак.
«Гарно пише Любов Голота. Ця книга тримала мене і як письменника, і як читача. Особливо цікаво виписані рядки про дітей та юнацтво. У творах сотні яскравих і точних деталей про українське село», — зазначив Юрій Мушкетик.
«Мова прозових творів Любові Голоти точна і реалістична і водночас образна. Голота — унікальна письменниця. Вона впевнено посіла своє місце в українській літературі як поетеса, але виявилася цікавою і як прозаїк. Не побоялася говорити про непрості речі, які іноді бувають навіть жорстокими», — підкреслив Микола Жулинський.
Тонко підмітив Володимир Базилевський, що «проза, поезія та публіцистика Любові Голоти — це ностальгія за українським обличчям України». А за словами Валерія Гужви, мова творів Любові Голоти настільки багата, що з них можна було б додати чимало слів до словника Бориса Грінченка.
Також своїми враженнями про нову книгу поділилися Теодозія Зарівна, Софія Майданська, Олесь Лупій, Світлана Йовенко, Сергій Грабар, Дмитро Дроздовський, Євген Ґолибард та інші. Звісно, всі чекали, що ж скаже людина, яка всіх тут зібрала.
Любов Василівна поділилася спогадами про свої дитячі та юнацькі роки, розповіла про витоки своєї творчості. «Я довго вірила, що люди мене люблять, не хочуть мені зла. Але, виявляється, життя цікавіше, і в тебе завжди є вибір. Дякую Богові, що я живу в Україні, серед таких людей. Дехто називає героїнь моїх творів нещасними. Ні, це не так. Насправді — це жінки особливого щастя», — зізналася пані Любов.
Також Л. Голота згадала чоловіків, з якими її єднає багатолітня дружба. Це письменник та видавець Михайло Слабошпицький, видатний режисер Юрій Іллєнко, який, на жаль, уже пішов із життя, та молодий письменник, головний редактор журналу «Всесвіт» Дмитро Дроздовський.
Настає урочиста мить презентації книги Любові Голоти «Там, де ніколи» — і ось уже всі охочі (а таких було дійсно багато) отримують автограф від автора.
Едуард ОВЧАРЕНКО