Культура
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Понедiлок Травень 16, 2022

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 20 Березень 2015 14:03

Чародії казкового дійства

Rate this item
(1 Vote)

У цен­трі Пол­та­ви є ча­рів­не міс­це, де що­дня на­ро­джую­ть­ся... каз­ки. При­чо­му, не ли­ше для ді­тей, а й до­рос­лих. І ма­лю­ків, і сер­йоз­них ті­то­ньок і дя­деч­ків, які ту­ди при­хо­дять, об’­єд­ну­ють щи­ра ві­ра в доб­ро та праг­нен­ня хоч на де­який час по­збу­ти­ся бу­ден­них тур­бот і ра­зом із ге­ро­ями каз­ко­во­го дій­ства ви­ру­ши­ти в за­хоп­лю­ючу ча­рів­ну по­до­рож...

Казкові герої оселилися в Полтавському академічному обласному театрі ляльок — одному з найстаріших в Україні. У цьому, спеціально зведеному «під казку» будинку, на відміну від звичних нам театрів, у ролі улюбленців глядачів грають не «живі» зірки сцени, а ляльки. Завдяки талановитій грі акторів-ляльководів казкові герої полонять серця своїх маленьких і дорослих глядачів, наповнюючи їхні душі добром і внутрішнім світлом. Правда, ті, хто сидить у залі, бачать тільки зовнішній бік лялькового дійства — добре підготовленого технічно і вміло поставленого на сцені завдяки копіткій роботі режисерів, акторів та технічного персоналу.
Серед останніх у театрі чільне місце відведено лялькарям, котрі створюють казкових героїв — ляльок. У театрі їх поважають, адже вони — представники специфічної праці, яка вимагає і бездоганних технічних навичок, і творчості та безмежного польоту фантазії.


Ці люди — художники, конструктори, бутафори, «модельєри»-швачки, столярі — «граються» в ляльки все своє свідоме життя. Принаймні, поки працюють у театрі. А чимало з них віддали театру по кілька десятків років. Оформлюючи сцену і майструючи ляльок, вони споріднюються духом зі своїми сценічними героями, починають самі жити їхнім чарівним життям і, наче чаклуни, продовжують творче довголіття ляльок.
Головний художник Полтавського академічного обласного лялькового театру Віктор Козуб відповідає не лише за сценографію — оформлення макету сцени майбутньої вистави, виготовлення ескізів казкового дійства та образів майбутніх героїв тощо, а й за злагоджену роботу всіх спеціалістів, чиїми руками виготовляються головні герої сцени — ляльки. 2014 року його нагороджено дипломом ІV Всеукраїнського фестивалю театрів ляльок за кращу постановку спектаклю «Принцеса на горошині», який проходив у Києві. Престижна нагорода стала черговим свідченням майстерності і головного художника, і всього колективу театру.
«Я відповідаю за все, що глядач бачить, коли приходить до театру, за художнє сприйняття всього, що впадає в око, — намагається стисло окреслити свої обов’язки В. Козуб. — Беру участь у реконструкції та ремонті приміщень театру. Приміром, торік ми зробили Малий зал. Його проект і оформлення робив я. Наразі створюємо на балконі зимовий сад. Розробку його проекту теж покладено на мене. Оформлюємо театральний музей, де знову все лягло на плечі головного художника».
Кореспондента «ДУ» художник посвятив у секрети постановки лялькових спектаклів і провів цехами, де народжуються герої казок. Створення ляльок, якщо брати технічний бік справи, починається в бутафорському цеху. Після того, як головний художник театру виготовить ескізи майбутніх героїв вистави, з ескізу в бутафорському цеху, де працюють справжні професіонали Анатолій Білокінь, який свого часу закінчив Одеське театральне училище, і Марта Безуля, виготовляють так звану «габаритку» — малюнок ляльки в натуральну сценічну величину.
Цікаво, що технологія виготовлення ляльок із часом майже не зазнала змін. Голови майбутніх казкових принцес і принців, вовків і собак, драконів і пташок тощо бутафори спочатку виліплюють з глини, потім переводять у гіпсові форми, які виклеюють папером — пап’є-маше. Готову маску сушать, шпаклюють, для міцності обклеюють марлею і розфарбовують гуашшю, в яку додають клей ПВА.
Ляльці приклеюють перуку і передають конструкторові Дмитру Полиці. Його завдання — оживити героїв вистави та зробити їх слухняними акторам-ляльководам. Конструктор розробляє механізми, які дозволяють ляльці синхронно з мовою актора відкривати рота, кліпати очима, плакати «мокрими» сльозами, в слушний момент рухати руками та ногами. Коли механізм запрацює бездоганно, ляльок передають до цеху, де їм шиють сценічне вбрання.
Після кількох примірок обновок ляльки набувають потрібного художнику вигляду, і їх передають акторам театру, котрі вчать тих розмовляти, виявляти емоції, пересуватися сценою тощо. А в цей час у декораційному цеху художник-декоратор Жанна Купріянова чаклує над художнім оформленням сцени: виготовляє макет сцени майбутньої вистави в масштабі 1:10, розписує декорації, які роблять спеціалісти столярного цеху, готує ескізи афіш прем’єри.
«До моїх обов’язків входить і постановка спектаклів, — розповідає про завдання головного художника театру В. Козуб. — Режисер ставить спектакль як режисер. А художник — як художник: виготовляє макети, ескізи, дбає про освітлення сцени тощо. Організує і контролює роботу цехів, де, в середньому, протягом двох місяців виготовляють матеріальну частину спектаклю — ляльок, декорації, інше».
Попри те, що сторонній людині, яка вперше потрапляє до цехів театру, здається, що технологія виготовлення ляльок не змінилася з часом, у роботу бутафорів уві-йшло чимало нового, зокрема матеріали. Тепер бутафори використовують сучасні клеєві суміші, в цеху ви побачите нове обладнання для роботи, каркаси ляльок, які раніше виготовляли переважно з дерева або фанери, а тепер замінили на алюміній, мідь. Успішно використовується сучасний пінопласт.
Ляльки живуть довго — до 30 років. Коли вони «старіють», їх ремонтують, і «омолоджені» герої казок знову виходять на сцену. За спостереженнями бутафорів, найнебезпечнішим ворогом для ляльки з пап’є-маше є не час, а жучок, який заводиться в матеріалах, з яких зроблені казкові герої, якщо для їхнього виготовлення застосовують клейстер із борошна. Щоб шашіль не з’їв ляльку, в клейстер додають трохи мідного купоросу.
«Процес виготовлення ляльок потребує справжньої творчості, — каже В. Козуб. — Спочатку ми разом з режисером спектаклю розглядаємо всі варіанти створення казкових героїв — на яку вікову аудиторію вони мають бути розраховані, як мають виглядати, визначаємо межі фантазії...
Ляльку можна зробити класичною, а можна взяти дві палички, прив’язати на них кольорову стрічку і сказати дітям, що це, приміром, вовк. І, знаєте, вони повірять! До речі, ляльки для дитячих спектаклів та вистав для дорослих одні й ті самі, бо казка є казка. І в диво однаково вірять усі, хто приходить до нашого театру».
Олександр БРУСЕНСЬКИЙ,
м. Полтава, фото автора

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».