Автор пропонованої нині українському глядачеві п’єси «Близькість» Патрік Марбер — представник сучасної британської нової драми, якого критики порівнюють із самим Чеховим. Головні герої його п’єс про сучасника — це переважно люди, що перебувають на межі різних соціальних груп, систем, культур, які відчувають на собі вплив різноманітних норм та цінностей, що суперечать одна одній.
Найвідоміша п’єса митця «Близькість» витримала сотні постановок у багатьох країнах. А в 2004 році культовий режисер Майкл Ніколс зняв за мотивами твору художній фільм, в якому головні ролі зіграв зірковий склад акторів — Наталі Портман, Джуд Лоу, Клайв Оуен і Джулія Робертс. Цей фільм мав великий успіх та був представлений у багатьох номінаціях на різноманітні кінопремії, серед яких «Золотий глобус» і «Оскар».
Як відомо, кохання може виникнути з будь-чого. Скажімо, героїня п’єси Аліса (артистка Анастасія Логвин) закохується у Дана (Андрій Ісаєнко) за те, що він, немов дитина, зрізує скоринки з хліба для сендвічів. Дан закохується в Анну (Леся Самаєва) тому, що вона начебто зовсім не потребує його любові. А Ларрі (Сергій Детюк) закохується у Анну випадково, тому що Дан від її особи призначив йому побачення в Інтернеті. Отак за допомогою кількох зустрічей персонажі опиняються у пастці любовних романів. І закохані герої спричиняють один одному стільки моральних страждань, що їх навіть не міг би вигадати і досвідчений кат.
На жаль, вони так і не можуть повністю розібратися у своїх почуттях і визначитися, з ким же їм врешті залишитися. Кожен із персонажів страждає, оскільки не може отримати того, чого хоче. Та врешті-решт залишається відкритим питання, а чи знають вони взагалі, чого хочуть? Чоловіки та жінки починають брехати один одному, і чим далі, їм уже самим стає дедалі важче визначити — де ж власне правда, а де брехня.
Коли ж мета наче досягнута, то вже не знаєш, що робити далі. І все починається спочатку. Так не може тривати вічно, отож пристрасті в середині любовного чотирикутника призводять до несподіваної розв’язки, що може здатися навіть парадоксальною. Якщо першу дію вистави глядачі часто переривають сміхом, то під час другої в декого на очах можуть з’явитися навіть сльози.
Рухи героїв нерідко говорять про них більше, ніж їхні слова. Гармонійно доповнюють дію та надають їй динамізму пластичні сцени у виконанні молодих акторів. (Цей прийом уже був удало використаний в одній з попередніх робіт театру, що мала назву «Жіноча логіка»). Важко виділити гру когось із виконавців головних ролей. Вони гармонійно доповнюють один одного, а в результаті виходить доволі злагоджений колектив.
Вистава «Близькість» належить до тих постановок, де важко однозначно сказати, до якого ж висновку хотіли підвести глядачів її творці. Та, напевне, ніхто не буде сперечатися, що дуже важливо цінувати тих, хто перебуває поруч із тобою, і намагатися зберегти щирість почуттів. Але це вдається далеко не кожному.
Едуард ОВЧАРЕНКО