Культура
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Четвер Квiтень 22, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 13 Лютий 2015 17:07

Спецфонд розкриває таємниці

Rate this item
(0 votes)

Де­які про­від­ні му­зеї на те­ре­нах ко­лиш­ньо­го СРСР ма­ють осо­бли­ві зі­бран­ня, ві­до­мі му­зей­ни­кам як спец­фон­ди. Їх при­зна­чен­ням бу­ло не збе­ре­жен­ня яки­хось ви­нят­ко­вих тво­рів, а при­хо­ван­ня від люд­ських очей не­ба­жа­них ар­те­фак­тів. Зміс­тов­на ви­став­ка «Спец­фонд 1937–1939», яка від­кри­лась у На­ціо­наль­но­му ху­дож­ньо­му му­зеї Ук­раї­ни, зна­йо­мить гля­да­ча з май­же не­зна­ною тра­гіч­ною сто­рін­кою ук­ра­їн­сько­го мис­тец­тва.

Спеціальний секретний фонд НХМУ (тоді — Державного українського музею) сформувався у 1937–1939 рр. До нього з музеїв Харкова, Одеси, Києва, Полтави, зі спецфондів Української художньої виставки збирали твори тих, хто, на думку партійних ідеологів, «спотворював дійсність» і являв загрозу «новому суспільству».
Більшість імен та творів «ворогів народу», «формалістів», «націоналістів» (саме так формулювалися «провини» митців в інвентарних книгах) на довгі роки було викреслено з історії українського мистецтва. Відправлення робіт до Спецфонду майже завжди означало заслання чи ув’язнення художників, а декому з них та навіть членам їх родин коштувало життя.


Свого часу до Спецфонду потрапили твори Олександри Екстер, Олександра Богомазова, Давида Бурлюка, Віктора Пальмова, Олекси Грищенка, Онуфрія Бізюкова, Неоніли Гриценко, Семена Йоффе та багатьох інших митців. Інвентарна книга Спецфонду 1939 року налічувала 1747 позицій, серед яких — живопис, графіка, скульптура, фотографії, посуд, плакати, хрести, ікони, книги, папки з музейними справами, дипломи, листування, вирізки з газет. Своїм порятунком ці твори деякою мірою мають завдячувати... війні, яка відсунула на другий план боротьбу з «ворожим» мистецтвом, і наказ про їх знищення просто не встигли виконати.
З 1987 року розпочалася копітка робота з переведення творів до основного фонду. Частину картин зі Спецфонду Національний художній музей уже виставляв у 1998 році. Деякі з них повернулися до глядача, приміром Віктора Пальмова чи Василя Седляра, але залишалося набагато більше творів, які ніхто не бачив від 1930-х. Значна кількість живопису у Спецфонді зберігалася на спеціальних валах. Картини потрібно було детально вивчити та відновити, з ними спочатку мали попрацювати реставратори.
При підготовці експозиції були використані матеріали з Державного галузевого архіву СБУ, зокрема протоколи допитів художників, їхніх родичів та свідків. Наприклад, викладач Київського художнього інституту Іван Липківський був заарештований за те, що був бойчукістом, автором «творів, шкідливих у галузі образотворчого мистецтва» і обвинувачений в участі у «націонал-фашистській терористичній організації».
«Ми знаємо, як знищували військових, інтелігенцію, село. Художники потрапили під репресійну машину останніми. Але ця машина пройшлася по них дуже серйозно», — каже куратор виставки Юлія Литвинець. Без історичних документів виставка була б неповною. Частково через це втручання історії у мистецтво каталог виставки все ще готується.
Як художники «спотворювали радянську дійсність», можна побачити на картинах, що «неналежним чином» зображують червоноармійців, партизанів, події на селі. Селянська родина з чотирьох осіб («Відпочинок» Олександра Сиротенка) має на обід півхлібини, два огірки та дві цибулини. Маленькі пастушата, обдерті і виснажені, взагалі скидаються на жебраків.
Утім, на деяких картинах зображено всі прикмети нового часу: трактори, комбайни, газети, працьовиті металурги та шахтарі, реалістичні матері з дітьми... Можливо, це було спробою показати свою «відданість народу і партії» та уникнути репресій?
«Дійсно, у багатьох художників були останні спроби виправдатися, і вони малювали дуже патріотичні картини з усіма правильними атрибутами радянської влади у правильному новому стилі, наближеному до соцреалізму. Але це вже їх не рятувало, система вже працювала», — каже Юлія Литвинець.
Куратор упевнена: «Думаю, поступово ми відновимо правдиву картину — і художню, і життєву — того періоду». Завдяки сумлінній праці музейних робітників процес триває, картини стають доступними для глядачів.
Ніна МАКСИМОВА

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».