Власне, передусім завдяки старанням ЦВК із реєстрації було знято таких одіозних кандидатів, як Андрій Клюєв (виборчий округ № 46, що на Донеччині) та Анатолій Шарій (перший номер у списку «Партії Шарія»).
Не без допомоги представників громадськості, котрі досить активно протестували проти внесення таких кандидатів за рішенням нереформованих судів, Центрвиборчкому вдалося домогтися надання СБУ та Генпрокуратурою офіційних документів, що Клюєв та Шарій порушили вимогу щодо проживання на території України упродовж останніх п’яти років.
Не може не тішити й те, що нинішній склад Центральної виборчої комісії здається вельми монолітним. Там начебто від початку вирішили не відступати від букви закону й демонструвати відкритість.
Якщо в документі, який подається, немає обов’язкової інформації, то комісія не приймає його та відмовляє в реєстрації. Якщо в законі написано, що заставу платить кандидат, а гроші за нього вніс хтось інший, це теж порушення.
Тому закиди деяких, переважно проросійських політиків, щодо вибірковості в ЦВК вважають маніпуляцією. Кажуть, формалістський підхід дає змогу витримувати чітку позицію та уникати різночитання. А публічність і прозорість, навіть надмірна, потрібні, щоб ні в кого не виникало зайвих запитань. Бо лише тоді можливо буде відновити довіру суспільства.
Утім, як свідчить практика, такий підхід є ще й серйозною зброєю проти реваншистів. Якби ЦВК не вийшла в інформаційну площину з проблемою реєстрації уже згадуваних Андрія Клюєва та Анатолія Шарія, то трюк, вочевидь, удався б...
Звісно, така позиція багатьом не подобається. Вітчизняні політики звикли інакше розв’язувати питання, і їхнє невдоволення можна зрозуміти. Але водночас демонстрація ЦВК принципової позиції допомагає.
Яскравий тому приклад — коли комісія відмовилася йти на пережеребкування і прояснила, що це загрожує зривом виборів. До речі, саме тоді в ЦВК відразу з’явилися ситуативні союзники.
А зрив, до речі, був цілком реальний. Як уже було сказано, терміни на цих виборах — надзвичайно стиснуті. На друк бюлетенів треба не менше ніж 19 днів, бо то складний технологічний процес, майже як друк грошей.
Закон визначає, що на кожному бюлетені ставиться номер виборчої дільниці машинним способом. Їх треба ще порахувати, запакувати. Тому вкрай важливо вчасно віддати в друк затверджені макети. Якщо, звісно, не втрутиться суд, що й трапилося.
Коли бюлетені були вже в друкарні, ЦВК зобов’язали додати до списку партію Міхеіла Саакашвілі «Рух нових сил». Негайно порадившись із представниками всіх зареєстрованих політичних сил, комісія ухвалює рішення дописати новоприбулу партію під № 22 і запускає друк. Але раптом Аграрна партія, яка спершу була не проти, іде до суду й вимагає пережеребкування.
На свій страх і ризик друк не припиняють. Навіть два дні, за які суд мусить ухвалити рішення, чекати не можна. Понад те суд ухвалює рішення на користь позивача й стає зрозуміло, що вибори зриваються.
Поки рішення не набрало чинності, ЦВК, не припиняючи друку й дуже ризикуючи, іде в апеляційну інстанцію та паралельно здіймає галас у пресі. Різні політичні сили миттєво підтримують комісію, і після довгих баталій Верховний Суд ухвалює рішення на користь ЦВК.
Звісно, нинішні епопеї з реєстрацією окремих кандидатів та цілих партійних списків — це тільки початок. Установлення результатів волевиявлення може перетворитися на шоу.
Та й самі вибори мають шанси стати одними з найрезонансніших з огляду на те, яка кількість маніпуляцій і технологій застосовується. Можна ризикнути спрогнозувати, що ЦВК з усім цим дасть собі раду, але яка доля чекає її далі — питання.
Власне, на думку більшості незалежних експертів, є два варіанти. Перший зводиться до того, що політики оцінять чесну гру та змиряться. І тоді ми поступово продовжимо рух до відновлення довіри до цієї інституції.
А другий полягає в тому, що можуть і не оцінити. Якщо ж парламенту здасться, нібито ЦВК надто незалежна й варто її приборкати чи змінити на лояльнішу, і ця спроба виявиться вдалою, буде інституційна трагедія.
Слабку, ручну ЦВК Україна вже мала і то — не одного разу. Комісія й так послаблена, на неї скинули чимало декларативних функцій, але не залишили повноважень для їхнього виконання.
Скажімо, вона відповідальна за організацію проведення виборів, але не має впливу на агітацію й нічого не може вдіяти з порушеннями. Має під час виборів контролювати діяльність політичних партій і використання ними коштів, але механізмів для цього не має...
У будь-якому разі є вагомі підозри, що з ЦВК за непоступливість забажають серйозно поквитатися. Бо вже тепер у комісії визнають: тиск на її роботу усе ж таки відбувається.
Але водночас додають: переважно йдеться про тиск інформаційний, а не політичний. Через силовиків, як раніше, узагалі ніхто не працює. І це вже — дуже серйозний успіх, що став можливим завдяки політичним процесам, що тривали в державі останні п’ять років.

Руслан ІВАНІВ