Показово й те, що за згадане рішення проголосували 19 суддів, проти — лише один, та й той російський суддя Колодкін. Паралельно з цим трибунал не знайшов підтверджень російської версії про військову провокацію офіційного Києва.
У відповідь російське міністерство закордонних справ, коментуючи згадане рішення, виключило можливість задіяння конвенційних процедур вирішення спорів щодо «Керченського інциденту». Тобто країна-агресор фактично вкотре наплювала на міжнародне законодавство.
Тим часом спеціальний представник Державного департаменту США по Україні Курт Волкер, вітаючи рішення Морського трибуналу, зауважив, що Росії давно слід звільнити українських моряків та кораблі.
Пірати ХХІ століття
Нагадаємо, що вже півроку в російському полоні перебувають українські військові моряки. Вони стали жертвою акту публічного піратства, вчиненого за потурання офіційного Кремля, всупереч як міждержавній договірній базі, так і міжнародним конвенціям та навіть традиціям, що регулюють відносини між країнами на морських і океанських просторах.
Відповідно до поширеної головним військовим прокурором Анатолієм Матіосом інформації розмір збитків від захоплення РФ українських суден у Керченській протоці становить 260 мільйонів гривень.
Очевидно: російська сторона уперто не визнає військовополоненими захоплених наших військових. Зізнаватись у просто дикунській поведінці щодо екіпажів і кораблів сусідньої держави їм не дає штучно сформована в російському соціумі ідеологія «повернення величі» й захисту від реанімованої з радянських часів «західної загрози».
Так, тоді, в листопаді 2018-го, неможливо було грубо відбити наших моряків — баланс сил тут і досі не на нашому боці. Але з першого дня акту відкритої агресії Україна не припиняла боротьби за повернення своїх захисників.
І от тепер в офіційного Києва є солідна аргументаційна, доказова база, аби доводити у всіх можливих міжнародних інстанціях цілковиту нікчемність обвинувачень, висунених щодо моряків російським ФСБ.
Що, власне, й було зроблено 25 травня у Гамбурзі, на засіданні Міжнародного трибуналу ООН з морського права. Далі цю справу розглядатиме окремий арбітраж, який, очевидно, створять на підставі сьомого додатка до Конвенції ООН з морського права.
Але вже зараз зрозуміло: ця справа перетворилася на арену зовсім не лінійного змагання, як це буває в судових процесах, де на докази обвинувачення сторона захисту висуває контраргументи.
Захоплення українських моряків — ще одна перевірка стійкості теперішньої України і її здатності витримувати перед усім світом складний іспит, влаштований нинішнім кремлівським режимом.
Останній показово використовує це судилище для формування власних брехливих політикантських постулатів. А ще — як засіб тиску на офіційний Київ, на адвокатів полонених моряків, на військовослужбовців Збройних Сил нашої держави, зрештою, на всіх громадян України...
Суть фарсу — в путінській юридичній казуїстиці, що виправдовує (передусім перед внутрішньою аудиторією) весь комплекс агресії, насилля, невизнання, який офіційна Москва уже давно практикує щодо України.
Особливо методично це відбувається в практичній площині з початку 2014-го. Анексія Криму та розпалювання воєнного конфлікту на Донбасі є тим шаблоном, котрий формує кремлівську модель на всю систему сприйняття України на теренах наших агресивних сусідів.
Зрештою, й до 25 листопада минулого року, коли сталося захоплення українських суден, Росія вже стільки разів порушувала підписані нею ж міжнародні угоди і дані зобов’язання, що та агресія не стала чимось аж надто унікальним.
Але вперше це відбулося відкрито і неприховано: таран та подальший обстріл наших катерів сталися не десь за кулісами, а буквально на арені з мільйонами глядачів. А це не що інше, як акт цинічної неповаги до міжнародного права.
Саме тому нині дуже важливо, щоб у час непростого внутрішньоукраїнського політичного сезону 2019-го ми не втратили темпу, обертів та рішучості, яких набула комплексна діяльність, пов’язана з підтримкою і поверненням додому незаконно утримуваних бранців путінського режиму, зокрема 24 моряків.
Отже, новий етап глобального інтересу до цієї справи виник через нещодавній розгляд у Міжнародному трибуналі ООН з морського права позову України до Росії, поданого ще 16 квітня за фактом незаконного захоплення трьох українських військових суден та їхніх екіпажів.
Є сподівання, що його кінцевий вердикт, оголошений 25 травня, піде на користь справі звільнення полонених моряків. Але перша реакція офіційного Кремля, на превеликий жаль, не надихає на швидкий результат. Радше підтверджує тезу про ігнорування будь-чого, пов’язаного з міжнародним правом...
І це — при тому, що рішення згаданого трибуналу — обов’язкові до виконання. Проте є великі сумніви, що цього разу росіяни зламають традицію юридичної «автономії» й невиконання будь-яких рішень і приписів міжнародних інстанцій саме стосовно України.
Попри початкові попередні консультації на старті процесу з російською стороною вона не прибула на засідання трибуналу. Офіційний Кремль продовжує вдавати, що має повну юрисдикцію над українськими моряками, хоча в момент захоплення наші кораблі перебували під захистом гарантованого конвенційного імунітету.
Що порушила Росія
Плекати сподівання на виконання рішення трибуналу не варто за одним «але» — все може змінити політична воля володаря Кремля. Поки риторика Білокам’яної незмінна попри заклики міжнародної спільноти та реальну загрозу для РФ бути виключеною з процедур вирішення спорів згідно з Конвенцією ООН із морського права.
По суті, нинішнє рішення — це пряме свідчення того, що 25 листопада минулого року Росія порушила Конвенцію ООН із морського права. Свого часу ми детально аналізували деякі норми цього документа, однак сьогодні варто про дещо нагадати ще раз.
Зокрема, відповідно до статей 17, 38 Конвенції ООН із морського права військові кораблі України користуються свободою судноплавства в Керченській протоці та Азовському морі. А отже, можуть здійснювати прохід через Керченську протоку в будь-який час за умови дотримання безпеки судноплавства. Але торік у листопаді Росія це цинічно порушила.
Також стаття 17 Конвенції ООН установлює, що за умови її дотримання судна всіх держав, як прибережних, так і тих, що не мають виходу до моря, користуються правом мирного проходу через територіальне море.
У частині 1 статті 36 зазначено, що в проливах, вказаних у статті 37 Конвенції ООН, усі судна та літальні апарати користуються правом транзитного проходу, якому не повинні чинитися перешкоди. А Росія якраз і заважає Україні користуватися цим правом. Причому 25 листопада 2018-го був найпоказовіший, однак далеко не єдиний факт такого перешкоджання.
Чимало експертів наполягають на тому, що в акваторії Азовського моря потрібно якнайшвидше ввести пряму дію Конвенції ООН про морське право 1982 року. Мовляв, це забезпечить чітку регламентацію кордонів і режиму територіального моря (12 морських миль), повітряних просторів над територіальним морем, а також його надр відповідно до положень Конвенції.
Окрім того, пряме запровадження на Азові норм Конвенції ООН установить режим прилеглої зони (24 морські милі), виняткової економічної зони та континентального шельфу, правил захисту і збереження морського середовища.
Також це має забезпечити чітку міжнародну процедуру врегулювання спорів і механізм правової відповідальності згідно з положеннями Конвенції.
До речі, положення Конвенції обов’язкові для Росії як сторони, яка її ратифікувала. Втім, щодо якихось російських зобов’язань, звісно, наразі краще нічого не говорити.
Також відповідно до положень Конвенції за Україною буде закріплено велику частину акваторії (водних просторів) і континентального шельфу Азовського моря. В теорії це дасть можливість заходити в Азовське море військовим кораблям союзних держав, а отже, посилить безпеку й обороноздатність України.
Крок за кроком...
Драматична історія захоплення й підтримки наших моряків, які в російській в’язниці демонструють взірцеві нескореність і патріотизм, гідна написання роману чи зйомок гостросюжетного фільму. Піднялись українські, світові і навіть деякі російські волонтери. У Криму проводила акції підтримки кримськотатарська спільнота, ризикуючи нарватися на репресії.
Воістину унікальну солідарність моряки отримали від співгромадян і держави, що розгорнула інформаційну кампанію на багатьох міжнародних майданчиках. Можна вважати, що і світова спільнота визнала захоплених моряків військовополоненими.
Офіційний Київ доклав чимало зусиль, аби бранці бодай отримували належну медичну допомогу, адвокатський супровід — щоб з ними поводилися гідно. Нині у Москві працює команда професійних адвокатів (30 основних і 4 резервних) під орудою Миколи Полозова.
Вона діє у канві єдиної стратегії захисту, намагаючись вивести процес із рамок пересічної кримінальної справи у призму норм міжнародного права. Зокрема, Женевської конвенції.
Між іншим, Служба безпеки України ретельно перевіряла цих адвокатів, щоб у їхнє коло не «просочились» агенти спецслужб держави-агресора.
Однозначно: Україна демонструє новий стандарт і якість захисту своїх громадян та інтересів держави за її межами. Кожен полонений моряк отримує весь можливий спектр допомоги, зокрема консульської. І ця допомога почасти надходить доволі стрімко.
За кілька діб після інциденту глава оборонного відомства Степан Полторак підписав наказ про матеріальну допомогу захопленим військовослужбовцям ВМС України — 50 тисяч гривень кожному. А в грудні, з ухваленням урядової постанови, їхнім родинам виплачено одноразову грошову допомогу — 100 тисяч гривень.
Також не виникало жодних проблем з оплатою послуг адвокатів. Юридичні служби Міноборони, Генштабу і командування ВМС Збройних Сил України тримають координацію з офісом Омбудсмена, міністерствами, міжнародними правозахисними організаціями, громадськими об’єднаннями та волонтерами.
Звісно, доки українські полонені перебувають за російськими ґратами, усі старання розбиваються об сувору воєнну реальність. Однак попри все недавнє рішення, що його виніс Міжнародний трибунал Організації Об’єднаних Націй із морського права, надихає на обережний оптимізм.
Ярослав ГАЛАТА
