Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Четвер Квiтень 25, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 24 Травень 2019 14:33

Чужих солдатів, як і чужих дітей, не буває...

Rate this item
(0 votes)

Останнім часом волонтерський рух пішов на спад. Цьому є кілька пояснень: забезпечення українського війська, яке боронить східні кордони, покращилось, а більшості простих громадян і самим вельми скрутно. І все ж багато українців продовжують надавати нашим захисникам посильну допомогу. Вінничани Андрій Сірак і Андрій Нечипорук — одні з них.

Познайомився автор статті з ними влітку 2014-го: того дня вони відбували на Донбас. До українських десантників їхня автівка під зав’язку була забита медикаментами, продуктами харчування. Знайшлося місце і для кількох ящиків з печивом, цукерками та іншими смаколиками.

Відтоді спливло чимало часу і та зустріч стерлася з пам’яті. Яким же було моє здивування, коли дізнався, що вони досі, 5 років поспіль, продовжують допомагати українським воякам, майже щомісяця відвідуючи район проведення операції Об’єднаних сил. Цікава деталь: мої герої не ведуть обліку наданої допомоги. На запитання чому, відповідають:
— Спочатку рахували поїздки, а коли восени 2016-го їхня кількість перейшла за 50, перестали. А для чого? Ми ж не збираємося претендувати на якісь преференції з боку держави. Для нас головним є не публічність, а те, що нас знають звичайні солдати й офіцери на лінії розмежування, де постійні обстріли і життя будь-кого з них може обірватися будь-якої миті.
Найбільша нагорода для нас — це врятовані завдяки нашій допомозі солдатські життя, фронтове «дякую». Чому допомагаємо? Вважаємо, що не лише чужих дітей не буває, а й солдатів, особливо коли вони боронять свою і твою рідну землю...
Перед написанням цих рядків я поспілкувався з людьми, які добре знають обох Андріїв. І ось що почув від них.
— Якщо вас цікавлять обсяги наданої допомоги цими двома вінничанами, то наведу такий факт: вони придбали і передали на схід 14 автомобілів, — говорить начальник відділу з питань надзвичайних ситуацій, мобілізаційної і оборонної роботи та режиму секретності Вінницької міської ради Олег Перфілов.
У районі проведення антитерористичної операції, яка сьогодні називається операцією Об’єднаних сил, вони бувають кожного місяця щонайменше. І щоразу їхній «Опель», вантажопідйомність якого становить 1,5 тонни, забитий ящиками.
Що в них? Та що хочеш — починаючи від продуктів харчування і закінчуючи тими ж будматеріалами, потрібними для облаштування бліндажів, опорних пунктів. Тепер помножте кількість місяців за цих 5 років на кількість поїздок.
Отже, вийде, що побували Андрії за цей час на Донбасі 60 разів! А то й більше: у перші місяці війни поїздки були частішими. Ось вам і обсяги допомоги!..
І ще такий приклад. Напередодні нового, 2019-го, року вони вирішили влаштувати нашим бійцям новорічне свято. І зуміли зібрати три тонни гуманітарної допомоги! Чого тільки не було в їхньому «Опелі» — від дитячих малюнків до справжніх ялинок та смаколиків.
Звичайно, що все це стало можливим завдяки багатьом небайдужим вінничанам. Наприклад, учням шкіл № 7, 13 та школи-колегіуму № 29. Вихованці, вчителі школи № 7 передали на потреби бійців кілька тисяч гривень, зібравши їх на ярмарку, спеціально для цього влаштованому.
Тож у новорічну ніч на столі бійців, вільних від несення бойового чергування, були смачні домашні ковбаси, оселедці, салат «Олів’є», подільський мед, овочі і фрукти. Ну а на десерт — чай, кава, мандарини, цукерки.
Не забули і про побут: привезли запчастини до автотехніки, обігрівачі для бліндажів тощо. А відомий волонтер Уолтер Орр Скотт передав презенти з Америки, у тому числі новий наклад нової книги «Шевченко. Поезія в історіях» (близько 50 примірників) та 5 тисяч гривень.
Уолтер — узагалі унікальна людина. Справа у тому, що вже сьомий рік він проживає у Жмеринці, де, за його словами, знайшов спокійне життя.
Конкретних підшефних частин у Андрія Сірака та Андрія Нечипорука немає: їх можна зустріти у розташуванні будь-якої бригади: 24-ї, 28-ї, 79-ї, 80-ї, 95-ї та інших. Під час кожної поїздки вони об’їжджають 25–30 підрозділів. І для кожного з них є «подільський подарунок»: згущене молоко, смажені кури, сало, кондитерські вироби.
А також і дещо серйозніше: перед тим як їхати у розташування ООС, волонтери цікавляться у командирів підрозділів, чого найбільше вони потребують. Останнім часом чи не найбільшим попитом користуються мішки, які наші хлопці наповнюють землею, піском, використовуючи для укріплення позицій.
Через ворожі обстріли, кліматичні умови надовго їх не вистачає. Тож доводиться шукати цей крам по різних підприємствах, де вони так чи інакше використовуються: лише Вінницька кондитерська фабрика надала протягом минулого року понад 20 тисяч таких мішків. А скільки цвяхів, маскувальних сіток, сплетених дбайливими руками вінничанок, доставили на передову?
Спілкуючись із цими небайдужими вінничанами, не міг не поцікавитися, хто ж допомагає їм формувати «гуманітарні конвої».
— Ті ж люди, що й на початку цієї неоголошеної війни, — каже Андрій Нечипорук. — Правда, з кожним роком їхня кількість зменшується. Насамперед через загострення в країні соціальної ситуації. І якщо раніше кількість добровільних помічників вимірювалася тисячами, то сьогодні — сотнями.
До речі, вони перебувають не тільки у Вінниці, а й в інших містах, зокрема у Львові, Одесі, Житомирі, Дніпрі. Кожен із них робить це по-різному. Наприклад, більш заможні — регулярно, менш заможні — за можливістю. Є і цілі підприємства, які стали нашими партнерами, забезпечуючи бійців ООС тими ж продуктами харчування.
Особисто мене радує той факт, що до благодійницької діяльності залучаються молоді люди, яким на початку війни було 13–15 років. Наприклад, окремі студенти зі своїх куцих стипендій відраховують 100–150 гривень на користь війська.
А як не згадати вихованців школи-ліцею № 7, вінницьких міських шкіл № 1, 4, 12, 29, учні яких теж надають посильну допомогу нашим воякам? А приклад у цій благородній справі їм показують педагоги. Отже, не така вже й погана молодь у нас, як дехто стверджує.
Сірак і Нечипорук не лише волонтерять у класичному розумінні цього слова: під час відпусток виїжджають у район і допомагають там в евакуації поранених. А ще — навчають військовиків азам надання невідкладної медичної допомоги пораненим прямо на полі бою, коли кожна хвилина на вагу золота.
І насамкінець трохи про цих небайдужих вінничан. Пан Нечипорук у минулому — військовослужбовець-спецпризначенець. Знявши погони, зайнявся малим підприємництвом. До речі, у кожну поїздку на фронт вкладає і власні кошти. Його колега Андрій Сірак очолює державне підприємство. Незважаючи на зайнятість повсякденними справами, знаходять час і допомагати захисникам Української землі.
Минуло п’ять років, як триває російська агресія проти України. Сьогодні ніхто не може назвати точної кількості людей, які почали навесні 2014-го відроджувати свою армію.
Невідома і точна кількість волонтерських організацій, які опікувались і продовжують опікуватися Збройними Силами, Національною гвардією та іншими військовими формуваннями, які перебувають на східних рубежах нашої країни: у різних джерелах фігурують річні статистичні дані.
Це насамперед тому, що ці люди не надто афішують свою діяльність. Особливо ті дідусі і бабусі, які жертвують зі своїх більш ніж скромних пенсій 30–50 гривень.
У 2015-му відомий волонтер Давид Арахамія вважав, що у цій благородній справі беруть участь близько 15 тисяч громадян України і майже 3 тисячі організацій. При цьому він зауважував, що це ті, хто волонтерствує постійно, вважаючи волонтерство справою усього свого життя.
Втім, як би там не було, а таке феноменальне в українській історії явище, як волонтерство, все одно з часом увійде до підручників новітньої української історії.

Сергій ЗЯТЬЄВ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».