Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
П'ятниця Березень 29, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 29 Березень 2019 11:55

Олег Покальчук: розхитати після виборів усю країну ніхто з політиків не зможе

Rate this item
(0 votes)

Градус передвиборчих пристрастей із наближенням дня виборів прогнозовано зростає, проте «політична температура» в середині країни підігрівається ще й штучно. В результаті частина наших співгромадян чекає майбутніх виборів мало не як кінця світу.

Таке сприйняття природних політичних процесів у нашій країні соціальний психолог Олег Покальчук називає «хайпозалежністю», яка полегшує політикам маніпулювання виборцями. Але достатньо просто спокійно поглянути на ситуацію зі сторони, й наведені «політичні чари» спадуть.

Про це, а також про протестні вуличні акції й реакцію на них влади, мудрість народу соціальний психолог, радник Національного інституту стратегічних досліджень Олег Покальчук розповів в інтерв’ю Укрінформу (друкується зі скороченнями).
— Пане Олеже, які емоції викликає у Вас трійка лідерів президентських перегонів?
— Розчарую вас — я професіонал, і в мене вони ніяких емоцій не викликають! Більше того, я закликаю людей, щоб у них теж ніяких емоцій із цього приводу не виникало — у них повинні виникати якісь думки.
Ще один важливий момент — ці думки повинні бути поставлені в певний контекст. По-перше, в контекст їхнього особистого життя — наскільки це може на нього вплинути або не вплинути, а по-друге, у стратегічний контекст — чи дійсно потенційні зміни або їх відсутність потягнуть за собою масштабні зміни взагалі.
Коли людина починає мислити таким способом, у неї щонайменше нормалізується гормональний баланс, і вона не переймається через те, через що перейматися не повинна, бо це її необов’язково має обходити.
Людина ж не переймається через погану погоду? Ну, іноді переймається, але краще взяти парасольку, якщо вона розумна і доросла, а не мала дитина.
Тому я закликаю відходити від дитячого мислення з психічною регресією, яка під час стресу робить людей великими ображеними і розчарованими дітьми, до більш дорослого і стратегічного.
А в глобальному контексті, якщо подивитися Конституцію, повноваження президента достатньо скупі. Однак є певна традиція, яка склалась у сприйнятті президентської посади, і вона, на жаль, не має нічого спільного з демократією і Конституцією.
У народній уяві президентська гілка влади працює тільки за умови її узурпації будь-яким президентом. А якщо вона буде редукована до конституційних меж, то такий президент буде сприйматись як нудний, невольовий, слабкий — що ж таке, а де ж сила, влада, вплив і так далі?
Це треба розуміти. А далі вже питання смаку й естетики.
Тож, повторюся, завжди питайте себе, яким чином це може вплинути на вас особисто, на ваш матеріальний достаток, на вашу життєдіяльність і життєві плани.
— Особливістю нинішніх виборів соціологи називають практично однакову готовність голосувати серед різних вікових груп, у тому числі молоді, чого не було раніше. На Вашу думку, наскільки реальний цей тренд?
— Я думаю, що це правильне спостереження, хоча соціологів критикують, і достатньо заслужено, адже суспільство змінюється стрімкіше, ніж соціологічна наука.
Ми живемо у принципово нових умовах війни, і суспільство це відчуло. Це можна назвати певним зростанням особистої соціальної відповідальності, що дуже важливо. Адже досі в Україні домінувала групова відповідальність. Це означало, що суспільство взагалі нічого не робить, а хтось за цю групу має відповідати.
А тепер суб’єкти цієї групи починають показувати власне волевиявлення. Це дуже позитивний факт із точки зору дорослішання суспільства, і я цьому дуже радий.
— Вас інтригує ця непередбачуваність президентських виборів?
— Ні! Я повторюся — насправді вони зачіпають дуже вузький сегмент змін. Зокрема, відбудеться ротація частини вищих чиновників, а фундаментальних змін ці вибори не зачеплять.
Зрештою, давайте згадаємо, що Україна — парламентсько-президентська республіка, і ті кілька кандидатур, які вносить президент, все одно затверджує парламент.
Тобто основні баталії розгорнуться на парламентських виборах, бо тільки коаліція може призначити уряд, ухвалювати бюджет і так далі. Тож осінні вибори дійсно матимуть вплив на багато аспектів нашого життя.
А президент — це певний символ, дуже часто не зовсім того, що деяким людям хотілося б. Але так є.
— Але частина українців наразі виходить на протестні «акції гніву». Наскільки, на Вашу думку, цей «гнів» праведний?
— Давайте все ж таки подивимося на масштаби цих подій. Якщо ми говоримо про 10 тис. маніфестантів, то в масштабі країни це нічого не означає. Взагалі нічого! Тому насправді це незначні події.
Вулична маніфестація — це атавістичний спосіб виявити свою думку, коли немає інших засобів комунікації. Тобто насправді це постмодерністські акції, які або технічно організовані, або поєднують у собі політичну інтригу, певний перформанс і потяг значної частини людей до самопрезентації.
Безумовно, вони мають вплив на масову свідомість, адже за допомогою картинки можна створити будь-яку ілюзорну реальність. На цьому побудовані всі комп’ютерні ігри.
Тобто фактично сьогодні вуличні маніфестації і участь у них — це різні варіанти комп’ютерних ігор, тільки анімовані: живі люди пірнають у це і грають.
— Але все ж таки є реальні постраждалі. Чи можливе, на Вашу думку, переростання «акцій гніву» «Нацдружин» у протести, подібні до тих, які «жовті жилети» проводять у Франції?
— Ні, це абсолютно не порівнювальні речі! Наприклад, слово «активіст» в Європі означає вуличний хуліган і розбійник. У нас, слава богу, ще ні.
Тобто такі групи, як «Національні дружини», своєю парамілітарністю частину обивателів залякують, що цілком природно, але водночас це дисциплінована контрольована організація.
— Контрольована ким?
— У першу чергу самими собою, бо їхня структура передбачає певний механізм управління. А якщо ми говоримо про партію «Національний корпус», то там є відповідна відкрита і прозора структура.
— Чи треба владі якось реагувати на ці протести?
— Владі треба реагувати на все, бо якщо вона не реагує, то виглядає слабкою, але якщо реагує по-лінійному, то дурною!
— А в даному випадку вона яка?
— Я б сказав, що в принципі розумна, але людина, як і група, в стані стресу зазвичай тупішає, що ми й спостерігаємо зараз у поведінці провладних кіл і їхніх прибічників. Тобто ми чуємо якісь ідіотичні заяви, але це просто закономірний наслідок істерики.
— Можливо, з протестувальниками треба було б налагоджувати діалог, як це робить президент Франції Макрон?
— Треба було б, але тут виникає проблема спікера. У нас немає людей, які можуть у певний момент виступати від імені влади і яким люди віритимуть. Річ у тім, що кадрова політика в нас будується на принципах особистої відданості й корпоративних домовленостей, всі на всіх заготовляють досьє і у кризовій ситуації витягають їх на світ божий. Звичайно, після цього вести діалог із народом стає проблематичним.
— Тобто на даному етапі діалог неможливий?
— Ні, він мусить бути для стримування ситуації. Для її зміни вже трошки запізно, а для стримування він цілком можливий, щоб показати, що влада є.
— Від політиків можна почути, що, мовляв, український народ мудрий, його не обдуриш, він в усьому сам розбереться. Чи це справді так із точки зору соціального психолога?
— Це якісь більшовицькі загравання з народом! В принципі народ ніколи ніде не буває розумним. У народу може бути дуже добра інтуїція — це правда, а розумними і мудрими бувають окремі люди, впливовими — групи людей.
Народ у цілому навіть неможливо якось ідентифікувати, тому що він складається з різних етносів, різних націй, з різними релігіями, вони всі по-різному розуміють поняття мудрості, відповідальності й так далі.
А те, що народ розбереться, означає, що влада або ті люди, які про це говорять, скидають із себе відповідальність і перекидають її в той сегмент, який точно ні в чому не розбереться!
— Але ж у нас загальне виборче право, і ці люди зараз обиратимуть президента, а потім парламент...
— Це ті мінуси демократії, про які, здається, говорив ще Черчілль, що ця система погана, але ніхто нічого кращого не придумав.
Сьогодні це — цивілізаційний виклик: ми бачимо тоталітарний Китай, який є успішною країною, бачимо Росію, яка є країною не бідною, агресивною, жорстокою і достатньо паскудною у світі, тому вона у якихось своїх планах виявляється ефективною.
Але це вже питання гуманізму, воно більш глобальне. На жаль, ми не можемо ставати ефективнішими за рахунок людяності — це наш цивілізаційний вибір.
А відносно демократії — скрізь у цілому світі існують спеціальні інституції, які її захищають. Як казав один із директорів ЦРУ, ми покликані захищати демократію, але зовсім необов’язково слідувати їй у своїй діяльності.
Тобто всі ці зусилля призначені для того, щоб люди могли жити в умовах демократії й вільно виявляти свої думки і настрої.
— Колись Ви назвали ознакою дорослішання народу перетворення його на політичну націю. Наскільки ми близькі до цього?
— Ми, безумовно, перетворюємося на політичну націю — це цілком очевидний факт! І навіть оці емоційні ламентації, про які я говорив, — явні симптоми цього. Це крики народження дитини.
— Зараз деякі кандидати в президенти заявляють, що «ці вибори найбрудніші», готуючи ґрунт, щоб піддати сумніву незручні для себе результати. Чи вдасться їм розхитати ситуацію в країні після виборів до масових протестів?
— Вони завжди кажуть про найбрудніші вибори! А в розхитування я не вірю — у нас велика сила інерції тих самих народних мас, і в цьому, власне, одна з причин такої незламності України. А щоб розхитати, я не знаю, яких зусиль треба докласти — що в хороший бік, що в поганий!
— Але ж у нас було два Майдани!
— Згоден, але, повірте, це розхитування верхівки! Все-таки ми говоримо про мільйон людей, а не 40 із чимось мільйонів. Треба розуміти масштаби. Так, для новітньої української історії це дуже багато, але зовсім не всенародний здвиг.
— Чи зможе зараз хтось із політиків вивести на вулицю мільйон людей?
— Після виборів — ні! Вивести мільйон неможливо — він виходить сам. І на Майдани люди вийшли самі — ніхто б не спромігся вивести таку кількість людей. Якщо щось станеться, то люди самі підуть на вулицю. Оце, власне, і є перетворення на політичну націю. Це чіткий і абсолютно обнадійливий маркер!
— Українські спецслужби готуються до протидії кібервтручанню Росії у вибори, водночас соцопитування фіксують зростання в Україні доброго ставлення до росіян на 9% за останні півроку.
— Це дурниці й підміна понять, і про це теж дуже багато говорили в мережі. Там, у цьому опитуванні, розрізняється ставлення до російської влади і до росіян.
— А це не самозаспокоєння?
— Якщо ви хочете заспокоїтися, то ви заспокоїтеся будь-чим — комусь для цього достатньо ста грам і навіть соціології не треба читати!
Не шукайте — я в даному випадку звертаюся до читачів — підтверджень для своїх переживань, вони без цього знайдуться! Шукайте підтверджень для позитивних думок. Це, звичайно, трошки важче, ніж хайпозалежність, але вдячніше!
Ми повільно дрейфуємо від Росії вже достатньо давно, повернення назад не буде — я абсолютно в нього не вірю!
При можливій окупації цей процес повернення, як і в часи радянської окупації, розтягнеться років на 20–30. Для цього має відбутися зміна поколінь, одне покоління, можливо, загине чи сяде в тюрми. А так уже ні, поїзд пішов!
Та й ми для Росії теж поперек горла — вона не проковтне такий шматок! Її тактика — роздробити Україну по кусках, що вона й робить. І це може тривати довго! Тобто вона гризтиме нас і далі.
— ЗМІ зараз пишуть, що Кремль і українські олігархи ведуть кампанію проти Порошенка як кандидата в президенти. Він справді становить для них загрозу чи це один із політтехнологічних прийомів для мобілізації виборців?
— Я не зовсім компетентний говорити про олігархів, бо це економічна складова. Можу тільки сказати як психолог, що кожний олігарх є конкурентом для іншого олігарха, яку б посаду він не обіймав.
Так було завжди скрізь в усьому світі. Тож у цьому сенсі так, українські олігархи ведуть боротьбу проти Порошенка. А наскільки вона політизована...
Якщо ми говоримо про мільярди доларів і якісь зиски, то політика — один з інструментів, який видається за основний або за ціль. Тому на ці процеси треба дивитися більш економічно і розуміти, що політична складова завжди тимчасова і маніпулятивна.
— Чи має місце особисте протистояння Порошенка і Путіна?
— Я його, безумовно, бачу, але скажу вам парадоксальну річ — воно деперсоналізоване. Це такі функції, які не можуть не протистояти. Не має ніякого значення, є якийсь бізнес, домовленості чи нема, — вони протистоять цивілізаційно, і це незаперечний факт!
— Повернімося до теми наших виборів. Чверть людей ще не визначилася, за кого голосувати. На що Ви порадили б їм звернути увагу в останній тиждень до голосування?
— Та вони визначилися, просто не хочуть говорити! Це ж українська традиція — вони не визначилися в тому, чи хочуть сказати про свій вибір інтерв’юеру!
— Ваш прогноз — 1 квітня ми посміємося чи поплачемо?
— Я думаю, що взагалі нічого не зміниться! А поплачемо ми чи посміємося, залежить від того, що і скільки ми будемо пити увечері! Головне, щоб уранці голова не боліла! (Сміється).

Надія ЮРЧЕНКО,
Укрінформ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».