Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Понедiлок Червень 14, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 14 Вересень 2018 09:23

Парламентські борги та бонуси

Rate this item
(1 Vote)

ЧО­ГО ВАР­ТО ОЧІ­КУ­ВА­ТИ НАЙ­БЛИЖ­ЧИМ ЧА­СОМ ВІД РО­БО­ТИ ВІТ­ЧИЗ­НЯ­НО­ГО ЗА­КО­НО­ДАВ­ЧО­ГО ОР­ГА­НУ

Відкривши чергову парламентську сесію, народні депутати впродовж нинішнього тижня працювали в комітетах. Вочевидь, саме так відбувалася підготовка до потенційних важливих голосувань за ті чи інші законопроекти. Зрештою, уже наступного вівторка, 18 вересня, дев’ята сесія продовжиться саме в пленарному режимі...

Чимало експертів нині запевняють, що стрімке наближення президентських, а слідом за ними й парламентських виборів дуже суттєво впливатиме на працездатність народних обранців.

Принаймні, тому, що електоральні перегони під час війни, та ще й гібридної, коли частина кандидатів точно грає на боці ворога, але хто саме, не завжди зрозуміло, — ризикована і дуже небезпечна справа.
Найбільші скептики, котрі в усьому звикли бачити змову, навіть намагаються переконати суспільство в тому, що неправильна ставка коштуватиме втрати незалежності країни.
Ймовірно, не варто виключати й такої загрози, однак значно доречніше нині, під час формального старту передвиборної кампанії, не впадати у відчай, а спробувати залишатися з максимально світлими та тверезими думками й помислами. В тому числі стосовно навдивовижу строкатого вітчизняного політикуму.
Вибору особливого, м’яко кажучи, немає. Знову котре лихо менше, те й вибирати, знову пан або пропав, хоч як би ці постулати нам із вами не набридли.

Активність зашкалює
Власне, перші дні роботи парламенту все це чудово продемонстрували. Голови багатьох народних обранців забиті не так роботою, як створенням, за влучним висловом одного колегижурналіста, «хаосу передвиборної турбулентності».
Скажімо, Юлія Тимошенко вже майже уявляє себе президентом, лякає змовою олігархів під проводом Петра Порошенка та остаточним пограбуванням країни. Відповідно й обіцяє невдовзі всіх посадити та все відібрати після перемоги.
Як для людини, котра за часів попередньої влади тривалий час перебувала за ґратами, позиція не надто гуманна.
А от колишній регіонал Юрій Бойко ще президентом себе не відчув, але раптом заговорив про потребу ухвалення Виборчого кодексу, щоб проводити парламентські вибори за відкритими списками (доволі різкий крен, чи не так?).
А заразом — озвучив відверто кремлівську тезу про повернення окупованого Донбасу ненасильницьким способом. Нібито й правильно по суті, однак дуже вже відгонить несвіжими ідеями з північного сходу.
З приводу подальшої ефективності роботи Верховної Ради поки що можна лише ворожити на кавовій гущі. Утім, впадає у вічі той факт, що навіть порядок денний (!) депутати не спромоглися проголосувати з першої спроби. І це при тому, що часу довго шукати натхнення в них просто немає.
Ми вже писали про те, що ще з минулої сесії в них залишилося чимало важливих законопроектів, які з тих чи інших причин не встигли проголосувати, але які конче треба розглянути. До них, звісно, додалися нові, і це збільшило навантаження.
Але зважаючи на те, що в кожного обранця та фракції своє бачення пріоритетності, можна й не сумніватися: кожен розгляд, навіть незначної правки, може перерости в справжню битву. Було б за що зачепитися. Битву за ЦВК, за Виборчий кодекс, за недоторканність, за статус Донбасу, за бюджет...

Пристрасті за Виборчим кодексом
Вочевидь, справді саме вибори задаватимуть ритм і вноситимуть корективи у зазвичай безтурботнохаотичні ігри політиків. Усе тепер розглядатиметься крізь призму електоральної вигоди як можливість попіаритися, набрати балів, вплинути, скористатись.
І хоча політика — мистецтво компромісу й домовлятися таки доведеться, на ціну все це впливатиме неабияк.
Узяти хоча б такі важливі моменти, як зміна виборчого законодавства й складу Центрвиборчкому. Питання, без вирішення яких провести чесні, легітимні вибори просто неможливо.
Але якщо з Комісією, вочевидь, ще сяктак удасться домовитися, бо ситуація справді дійшла до абсурду й міжнародні партнери прямо вимагають її виправити, то з Виборчим кодексом поки що все дуже туманно.
Половина парламенту, а саме мажоритарники, відверто проти скасування змішаної системи виборів і введення відкритих списків. Недаремно ж упродовж минулої сесії питання про Виборчий кодекс так і не було поставлене на голосування.
Спікер Андрій Парубій, котрий є одним з авторів ухваленого в першому читанні ще торік у листопаді законопроекту, як ніхто інший знає всі ризики. І тому поки вичікує, не ризикуючи елементарно провалити проект Виборчого кодексу.
До речі, анонсовані та низка вже проведених акцій на підтримку цього документа викликають подвійні відчуття. З одного боку, на депутатів справді потрібно тиснути, щоб вони не забували про власні обіцянки з приводу формування пропорційної виборчої системи з відкритими списками.
З іншого — не залишає відчуття того, що деякі ініціатори подібних «прискорень» проводять акції саме задля провалу згаданого законопроекту.
Можливим компромісом могла би стати норма про запровадження саме такої виборчої системи починаючи з парламентських виборів аж 2024 року. Принаймні, тоді наступний склад Верховної Ради заздалегідь знатиме, що переобиратися доведеться за значно демократичнішими нормами.
Та й у наступників нинішніх обранців не буде таких величезних зобов’язань перед суспільством та його очікуваннями... А втім, поки що і з цього приводу дуже важко щось конкретно спрогнозувати.

Чий проект «недоторканніший»?
Ще одне вкрай болісне для депутатів питання — це недоторканність. Хто тільки не спекулює на цій темі, причому вже упродовж дуже тривалого часу. Узяти хоч би сумнозвісний референдум «за народною ініціативою» від 2000 року. Вочевидь, ключові спроби позбавити депутатів їхнього імунітету ведуться саме з тих часів, тобто понад 18 років.
А от нині два законопроекти, президентський і депутатський, також чекають своєї черги. Обидва вже мають позитивний висновок Конституційного Суду.
Перший скасовує недоторканність із наступної каденції (більш прохідний), другий — уже сьогодні (радше популістський). Тільки чи знайдеться в парламенті три сотні депутатів, готових за них проголосувати, навіть заради PR? Питання вельми риторичне...
Скоріше за все, основний аргумент не підтримати обидва законопроекти зводитиметься до такого. Потрібно не дати Президентові ще один козир до виборів, адже він дуже хотів би, щоб саме його проект пройшов.
Тоді він мав би чим вихвалятися напередодні всенародного волевиявлення, як то вже повсюди відбувається з безвізовим режимом, створенням армії та розширенням сфери використання української мови.

До ЄС і НАТО — «рукою подати»
До речі, з прагненням глави держави зафіксувати в Конституції бажання України вступити до Європейського Союзу та НАТО, яке він подав нещодавно у вигляді законопроекту в парламент, можливо, буде й легше, але також не без додаткових нюансів.
Річ у тім, що це теж свого роду вилити воду на млин глави держави. Тому важко навіть уявити, які політичні «прайси» виставлять за цю послугу «дружні» фракції.
Можливо, йтиметься й про поступки в питанні переформатування системи влади та створення парламентської республіки. Втім, це вже теми інших можливих змін до Основного Закону.
А нині стосовно євроатлантичних інтеграційних ініціатив Петра Порошенка уже з’явилися деякі обнадійливі (?) новини.
Так, цими днями голова Комітету у закордонних справах Верховної Ради України Ганна Гопко заявила, що парламент планує проголосувати за цей президентський законопроект у першому читанні уже 20 вересня, тобто наступного четверга.
«Нам уже вдалося провести розгляд документа в кількох парламентських комітетах, залишається ще профільний комітет. Тобто 18–19 вересня всі рішення комітетів ми матимемо. А тому 20 числа планується винести законопроект на перше читання. Це — 226 голосів.
А далі дуже важливим буде консенсус представників і правлячої коаліції, і опозиції.
Я дуже сподіваюся, що це виллється у 300 голосів на наступній парламентській сесії», — доволі оптимістично спрогнозувала голова Комітету у закордонних справах.

Інші парламентські родзинки...
Закон про державну мову — теж із розряду наболілих. Багато хто оцінює його як пріоритетний. Проблема лише в тому, що є аж п’ять різних законопроектів і кожен має своє бачення деталей і свої пріоритети. Помножте це на передвиборний період і стають очевидними наміри «русофілів» протистояти ухваленню цього важливого документа.
До слова, ухвалити його варто було ще на минулій сесії, відразу після остаточного вердикту Конституційного Суду стосовно «творіння» Ківалова — Колесніченка. Пригадуєте ще такий закон, котрий продукував по всій державі «парад регіональних мов»?..
Вочевидь, ще більше запитань буде стосовно можливої пролонгації Закону про особливий статус Донбасу. Експерти небезпідставно твердять, що такий крок треба або зробити не пізніше жовтня, або взагалі про нього забути.
Поки що сказати, як краще, не можуть навіть у найвищих кабінетах. Нині усе обмежується не надто масовими дискусіями в експертному середовищі, однак можна не сумніватися, що десь за місяць дискусії посиляться.
Це питання не лише дуже дратівливе і неоднозначне й може серед іншого перед виборами зіпсувати рейтинг. Воно належить до числа першочергових і, як сказали б менеджери, топових.
Адже війна на Сході й усе, що з нею пов’язане, — це одна з небагатьох тем, що здатні розворушити, здається, остаточно розчарованого, готового втікати світ за очі виборця...
Також серед першочергових парламентських завдань є ще кадрові дірки й численні «в. о.» на всіх рівнях, якими гріх не поманіпулювати. На черзі нове подорожчання газу — чи не найблагодатніша тема для популізму.
Ну і, зрештою, традиційна, але від того — не менш популярна тема: ухвалення бюджету на наступний, підкреслимо: виборчий (!!!) рік. Це може перерости у неймовірно цікаву і захоплюючу гру на формування майбутньої державної скарбниці на власну користь.
* * *
Хоч би там як, а надії на те, що з поставленими на дев’яту сесію завданнями народні депутати усе ж таки впораються, залишаються. Можливо, як це вже не раз бувало в українському політикумі, в державних мужів в останній момент спрацює інстинкт самозбереження.
А можливо, й справді бодай частина з них нині щиро прагне гідно залишити власне ім’я у вітчизняній історії...
Хтось скаже, що це — утопія. Можливо, однак без віри у сьогоднішніх реаліях жити якось зовсім некомфортно...

Ярослав ГАЛАТА

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».