Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
П'ятниця Березень 29, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 06 Липень 2018 10:15

Саміт НАТО: надто багато на кону...

Rate this item
(0 votes)

Наступного тижня в Брюсселі має відбутися черговий саміт Північноатлантичного альянсу. Його рішення серед іншого визначать перспективи відносин з Україною на найближчі роки.
Офіційному Києву навряд чи варто сподіватися на доленосні рішення НАТО, проте висловлені сигнали щодо перспектив членства, оцінка Альянсом просування України шляхом євроатлантичної інтеграції та загальний контекст політики НАТО відзначатимуть реалістичність наших атлантичних прагнень. Саме тому саміт НАТО є надзвичайно важливим для нашої держави.

Позитивні тенденції
За період після Варшавського саміту НАТО 2016 року варто відзначити декілька важливих моментів як із боку Альянсу, так і з боку України у контексті перспектив набуття членства нашою державою. Ці сигнали є переважно позитивними для України, але не стосуються виключно нашої держави.
Передусім Альянс продемонстрував готовність до подальшого розширення, якщо країна буде готовою до набуття членства. Торік у червні Чорногорія стала 29-м членом НАТО, незважаючи на спробу державного перевороту восени 2016-го, яка мала б перешкодити приєднанню.
Для України це має стати сигналом, що членство в НАТО можливе, якщо це дійсно є метою держави, на досягнення якої зосереджені всі можливі зусилля не декларативно, а на практиці.
По-друге, керівництво НАТО заявляє, що не збирається на цьому зупинятись і готове до подальшого розширення. Так, 30-м членом Північноатлантичного альянсу може стати Македонія, як тільки порозуміється з Грецією щодо офіційної назви країни. А стосовно цього, як відомо, між двома державами останнім часом спостерігається неабиякий поступ.
По-третє, як тільки Україна позначила чітко свою позицію щодо вступу до НАТО, Альянс відреагував і у березні нинішнього року включив нашу державу до переліку так званих країн-аспірантів.
Це сталося після того, як у червні 2017-го Верховна Рада внесла зміни до законодавчих актів щодо зовнішньополітичного курсу, визначивши метою «набуття членства в Організації Північноатлантичного договору».
Не варто також забувати й офіційне звернення Президента України Петра Порошенка до генерального секретаря НАТО Єнса Столтенберга у лютому 2018-го. Як бачимо, конкретні дії, а не декларації, дають і певний практичний результат.
По-четверте, Парламентська асамблея НАТО на недавній весняній сесії у своїй Декларації закликала керівників держав та урядів країн — членів Альянсу саме на Брюссельському саміті окреслити чіткі перспективи членства для всіх країн-аспірантів. А для нашої держави — підтвердити підтримку прагнень щодо членства.
Нарешті, під час недавньої зустрічі у Штаб-квартирі НАТО з міністром оборони України Степаном Полтораком генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг відзначив перспективи вступу України до Альянсу. «Принцип відкритих дверей — один з основних принципів НАТО — є актуальним як для України, так і для інших держав».
Хоча така відповідь генсека і не є конкретною, але фактично повторює рішення Бухарестського саміту, що Україна має можливість набути членство в НАТО.
Утім, незважаючи на наведені позитивні сигнали, експерти не радять розраховувати на те, що Брюссельський саміт принесе Україні довгоочікуваний План дій щодо членства (ПДЧ).
Вважається, що станом на сьогодні до ПДЧ більше за нашу країну підготовлена Грузія. Відтак цілком позитивним результатом Брюссельського саміту могло би стати надання Плану дій щодо членства саме їй.
У свою чергу, це би продемонструвало готовність Альянсу до подальшого розширення в цілому та на пострадянському просторі зокрема.
Україна, йдучи вже протореною Грузією стежкою, могла би приєднатися до групи «Партнерства посилених можливостей», до якої вже належать Швеція, Фінляндія, Йорданія й Австралія. Це надало б додаткового поштовху процесу євроатлантичної інтеграції нашої держави.

Реформи — понад усе
Заяви про необхідність для України зосередитися на реформах не випадкові. З одного боку, ще в лютому цього року міністр оборони Степан Полторак заявив, що Україна на 90% виконала план адаптації своїх Збройних Сил до стандартів НАТО, а до 2020-го планує завершити реформування. З іншого — адаптація до стандартів Альянсу стосується не лише оборонної сфери.
До співпраці з НАТО в рамках Річної національної програми під егідою Комісії Україна — НАТО залучено понад 30 центральних органів виконавчої влади та інших державних органів.
Сама Програма більш ніж наполовину складається з невійськових заходів, зокрема у сферах внутрішньої політики, економіки, зовнішньої політики, енергетики, науки, інформування громадськості.
За їх виконання відповідає Комісія з питань координації євроатлантичної інтеграції України під керівництвом віце-прем’єра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванни Климпуш-Цинцадзе.
Однак програма, на жаль, щороку не виконується у повному обсязі. За даними Кабміну, позаторік відсоток виконання програми становив 82%, а торік — не дотяг навіть до цієї позначки.
Також у НАТО постійно наголошують на чіткому розподілі повноважень у сфері безпеки, і не тільки в оборонному секторі — між Міністерством оборони та Генеральним штабом, але й між спеціальними службами.
Так, від Генеральної прокуратури функція досудового розслідування у кримінальних провадженнях, вчинених вищими посадовими особами, суддями та правоохоронцями, має перейти до Державного бюро розслідувань, яке досі перебуває у стані формування і набору персоналу.
Служба безпеки України має позбутися політичних та економічних функцій, зосередившись лише на захисті національної безпеки. Перш за все це — виконання контррозвідувальних і антитерористичних завдань. Її нинішня функція боротьби з корупцією має перейти до повноважень НАБУ і ДБР.
В Україні має посилитися боротьба проти корупції та активізуватися передбачені Річною національною програмою реформи у сферах децентралізації влади, конституційної реформи, парламентського контролю, виборчого законодавства, судочинства, податкової системи, енергетики тощо.
Саме на цьому наголошують очільники НАТО. Вочевидь, саме тому Верховна Рада так поспішала з ухваленням Закону «Про національну безпеку» до Брюссельського саміту. Цей закон, що був проголосований у середині червня, може стати ще одним нашим додатковим «козирем» у визначенні майбутніх відносин на рівні Україна — НАТО.

Своя «сорочка» ближча до тіла?
Недавня зустріч міністрів оборони країн — членів НАТО стала останнім засіданням політичного рівня перед Брюссельським самітом. Вона показала, що Альянс більше зосереджений на питаннях розвитку власних можливостей гарантувати безпеку і протистояти тероризму та іншим загрозам зі Сходу і Півдня, ніж на перспективах подальшого розширення.
Про це свідчать оприлюднені Штаб-квартирою НАТО та міністерствами оборони країн-членів, зокрема Франції і Німеччини, результати згаданої зустрічі, ключовими фокусами якої стали: розвиток можливостей НАТО з оборони і стримування; збільшення оборонних витрат; вдосконалення командної структури Альянсу; посилення безпекової співпраці з ЄС; подальше проведення місій в Іраку й Афганістані.
Україні варто уважно стежити за тим, що відбувається в НАТО, і застосовувати ці нові підходи для власної безпеки. Наприклад, одним із ключових питань сьогоднішнього порядку денного в НАТО є військова мобільність, що, як пояснив генеральний секретар Єнс Столтенберг, передбачає забезпечення можливостей і засобів для перекидання військ на напрямки існуючих та потенційних загроз.
Насамперед це стосується швидкого перекидання сил на східний фланг. Адже схвалена на засіданні міністрів оборони країн НАТО ініціатива «Чотирьох тридцяток» — наявність 30 механізованих батальйонів, 30 авіаційних ескадрилій і 30 бойових кораблів, здатних бути задіяними у період до 30 днів, нічого не варта, якщо відсутні можливості їх швидкого перекидання в район загрози. А це вже — питання інфраструктури та необхідних транспортних засобів.
Для України цей підхід є вкрай важливим, враховуючи чинну загрозу можливого застосування Росією сил на інших, окрім Криму і Донбасу, напрямках. Для швидкої та адекватної відповіді нашій державі потрібно мати готові сили, не задіяні в Операції об’єднаних сил, та можливості їх перекидання і задіяння.
На думку керівника міжнародних програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Віталія Мартинюка, особливу увагу на Брюссельському саміті НАТО приділятиме співпраці з ЄС.
«Ключові сфери цієї співпраці вже визначено: протидія гібридним загрозам; оперативна співпраця на морі; кібербезпека й оборона; оборонні можливості, включаючи військову мобільність; оборонна промисловість і дослідження; спільні навчання; розвиток політичного діалогу.
У цьому контексті Україна згадується під кутом взаємодії ЄС і НАТО з надання нашій державі допомоги у розвитку стратегічних комунікацій, навчань, нарощування комунікаційних можливостей і реформування СБУ», — наголошує експерт.
Власне, подібні висновки спонукають зробити припущення, що під час саміту НАТО висловить Україні всебічну підтримку у протидії агресії Росії, збереженні суверенітету і територіальної цілісності, а також відзначить вклад нашої держави в євроатлантичну безпеку.
Оскільки в Альянсі все більш відверто визнають наявність загроз із боку Росії, то логічним було б розглядати не тільки вклад, а й інтеграцію України до системи євроатлантичної безпеки задля протидії спільним загрозам.
Попри те що неефективність «нормандського формату» та Мінських домовленостей стає все більш очевидною, в умовах відсутності альтернативи Альянс, імовірно, наголошуватиме на необхідності їх виконання.
Віталій Мартинюк навіть вважає, що на саміті можуть бути обговорені перспективи розгортання миротворчої місії ООН, а її необхідність може бути зафіксована у підсумковій декларації.
«Звичайно ж, НАТО приділить велику увагу протидії корупції в Україні і допомозі у зміцненні обороноздатності нашої держави та проведенні широкомасштабних реформ за європейськими і євроатлантичними стандартами, — продовжує експерт. — Що ж до перспектив членства України в НАТО, то Альянс, очевидно, обмежиться констатацією нового статусу України як «країни-аспіранта» та висловленням підтримки її прагнень щодо членства».
Хоч би там як, а Брюссельський саміт Північноатлантичного альянсу справді може перетворитися на непересічну подію. Надання чітких сигналів для потенційних нових членів здатне продемонструвати країні-агресору незмінність курсу. І навпаки, відсутність таких кроків Росія може сприйняти як «вікно можливостей» для нарощування своєї агресії проти України, інших країн пострадянського простору та й усієї Європи.
Власне, саме так було десять років тому, коли Україні та Грузії було відмовлено у приєднанні до Плану дій щодо членства в Альянсі. Отже, сьогодні головне — не повторювати минулих помилок.

Ярослав ГАЛАТА

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».