І тільки з утвердженням позицій місцевого самоврядування та передачі радам реальних повноважень, особливо тих, які стосуються земельних питань, надання пільг по місцевих податках і зборах тощо, сільради зіп’ялися на ноги.
З початком децентралізації, яка породила ОТГ, кожна з яких здатна поглинути одразу до двох десятків невеликих і фінансово безпорадних сільрад, ті з них, котрі ще залишилися з різних причин «незалежними», перейшли на становище пасинків.
Ситуація ускладнилася після того, як фінансові потоки спрямували в обхід сільрад, котрі не поспішають приставати до складу ОТГ, куди й пішли гроші від держави. Хоча вже за перший рік існування ОТГ стали очевидними переваги згуртування сільрад з точки зору їхньої фінансової спроможності.
На Полтавщині понад чотири сотні сільрад, які не увійшли до складу об’єднаних громад, разом мають на рахунках у банках майже 500 млн грн. І хоча рахувати чужі гроші вважається проявом моветону, у Полтавській ОДА таки зазирнули у їхню кишеню. І більше того, прилюдно дорікнули, що ці гроші в сільрадах лише проїдають, а не використовують для поліпшення, приміром, інфраструктури сіл і селищ. Під розумінням «проїдають» в ОДА мали на увазі те, що сьогодні до 70% бюджетів «самостійних» сільрад іде на утримання їхнього апарату.
Якщо після старту процесу децентралізації до сільрад, які не поспішили увійти до складу ОТГ, обласна влада демонструвала толерантне ставлення, нібито поважаючи вибір громади, то рік потому тональність риторики чиновників змінилася.
Відверте роздратування впертими громадами одним із перших прилюдно продемонстрував глава Полтавської ОДА Валерій Головко. Так, на недавній нараді в облдержадміністрації, де обговорювали ситуацію з ремонтом доріг у регіоні, її очільник доволі безапеляційно висловився на адресу сільрад, які, на його думку, «сидять» на грошах, але не здатні чи не хочуть щось зробити корисне для своїх громад. У тому числі — не ремонтують доріг.
Хоч щоб там казали, а виступ голови Полтавської ОДА продемонстрував, наскільки дратує керівників виконавчої влади відносна незалежність сільських громад, чимало з яких на Полтавщині ще ігнорують кампанію по децентралізації та не поспішають об’єднуватися з іншими сільрадами. Більше того — вже не виконують тих функцій, які на сільради були покладені ще кілька років тому, зокрема щодо утримання соціальної сфери своїх населених пунктів.
Павло Кропивка, директор департаменту фінансів Полтавської ОДА, у розмові з кореспондентом «ДУ» на цю тему зазначив, що не охоплені процесом децентралізації сільради, яких в області залишилося ще понад чотири сотні, не такі вже й бідні, як вважається.
Головний фінансист області підтвердив інформацію В. Головка про те, що сільради мають на рахунках у банках майже півмільярда гривень. І хоч як дивно, зазначив П. Кропивка, в цьому є проблема, адже намітився розрив у фінансовому балансі сільрад. Повноваження у них забрали, тож сільради вже не фінансують сільські школи, клуби, дитячі садочки, ФАПи тощо, які відтепер переведені на утримання районних бюджетів. Не виділяють грошей і на ремонт доріг.
Натомість усі прибутки від земельного податку їм залишили повністю. Звідси й гроші на банківських рахунках. Щоправда, там вони не залежуються, бо насправді левова частка бюджетів сільрад витрачається на утримання їхнього апарату — зарплату, премії, обслуговування службових авто, оплату комунальних послуг тощо.
За інформацією П. Кропивки, на сьогодні голови сільрад на Полтавщині отримують зарплату 4–15 тисяч гривень на місяць. Нечувані для безробітних у своїй більшості селян гроші...
«Перспектив у сільрад нині немає, — переконаний директор департаменту фінансів. — У такому вигляді, як нині, і без обов’язків бодай щось робити для розвитку своїх територій, вони, вважаю, не потрібні громадам. Нам варто наслідувати закордонний приклад і укрупнювати громади, об’єднуючи їх. Тільки тоді можна чекати дієвої діяльності від цих органів місцевого самоврядування. Як нині демонструють ОТГ».
До речі, щодо зарплат голів сільрад. Справді, на тлі тотального зубожіння сільського електорату, очільники сільрад із зарплатами до 15 тисяч гривень мають вигляд, так би мовити, незаслужено заможних. Але розмір зарплат голів сільрад цілком залежить не стільки від їхніх забаганок та фінансової спроможності самої сільради, скільки від добрих стосунків із депутатами. Тут і приховані цікаві моменти, які демонструють справжню, а не задекларовану незалежність сільрад.
Деякі з очільників сільрад роками «сидять» на голому окладі у 2,5–3 тисячі гривень. Усе через те, як розповів журналістові заступник голови Полтавської облради Анатолій Ханко, що депутати сільрад, зазвичай, скрізь лобіюють у них інтереси однієї, найбагатшої на селі людини — власника, або директора місцевого агропідприємства, або фермера, які надають роботу селянам.
Лихо тому голові сільради, якого обрали на цю посаду всупереч бажанню місцевого можновладця. Слухняні депутати за «батьковою» вказівкою раз у раз провалюють на сесіях питання про підвищення зарплати голові сільради. Приміром, як в одній сільраді Шишацького району, уточнив А. Ханко. Тож і сидітиме на голому окладі голова, поки не піде на уклін до місцевого пана, та не стане танцювати під його дудку. За таких умов ні про яку самостійність сільради взагалі не можна говорити...
Але це невеличкий відступ, який лише ілюструє стосунки між сільрадою, депутатами та громадою. А от щодо дієвості сільрад, котрі ще не увійшли до складу ОТГ, яких на Полтавщині нині вже 12, то тут думки прибічників об’єднання громад збігаються.
Так, консультант регіонального відділення Асоціації міст України Ірина Дудка поділилася з кореспондентом «ДУ» своїми враженнями від побаченого нею під час регулярних відвідин сільських громад. За її словами, об’єднані громади вигідно вирізняються серед дрібних та фінансово неспроможних сільрад, де не поспішають гуртуватися із сусідами.
ОТГ мають статус міст обласного підпорядкування, що надає їм значно більші можливості у вирішенні соціальних питань на своїх територіях. У тому числі — і відчутне додаткове фінансування, яке дозволяє реалізовувати проекти, про які роками мріяли селяни. Натомість сільради, що залишилися поза процесом децентралізації, переконана І. Дудка, насправді не мають перспектив, бо фінансово неспроможні.
Чи буде життя після смерті?
А як у самих «безперспективних» сільрадах оцінюють ситуацію щодо спроби виштовхати їх на узбіччя місцевого самоврядування? З цим запитанням кореспондент «ДУ» звернувся до сільського голови у селі Тополеве, що в Гребінківському районі, Володимира Лученка.
Тополевську сільраду, де він головує десять місяців, утворили ще 1979 року. До речі, саме там і побували активісти регіонального відділення Асоціації міст України. Село днями відзначило своє 110-річчя. Його жителі, які нині справді мають купу соціальних проблем, знали кращі часи.
Були у Тополевому свій спортивний комплекс, басейн, двоповерховий клуб, гуртожиток, школа, лікарня, дитячий садок... Про заможний тамтешній колгосп, де було гарантоване робоче місце для кожного жителя села, говорили далеко за межами Гребінківського району. Зараз про ті часи нагадують лише руїни будівель, які залишилися від розвинутої колись соціальної інфраструктури села.
Спадщина у вигляді цих руїн, яка дісталася голові сільради, наче важкі гирі на ногах амбіційного керівника. Але В. Лученко таки хоче повернути селу колишню славу та полегшити життя своїм землякам. Почав із того, що найбільше болить селянам. Так, уже відновлено освітлення вулиць у Тополевому та ще двох селах, які входять до сільради, — Світанковому та Відрадному.
Наразі В. Лученко шукає кошти на ремонт приміщення другого поверху сільської ради, де хоче облаштувати дитячий садок. Сподівається на підтримку районного керівництва, місцевих сільських господарств для швидкого вирішення цієї проблеми. У планах голови і ремонт сільського Будинку культури.
До децентралізації тамтешні селяни ставляться по-різному. Але їхні думки збігаються в одному: не варто поспішати, слід спочатку подивитися на результат діяльності ОТГ...
«Справді, процес об’єднання — річ непроста. Люди часто мене запитують, приміром, про те, як можна, об’єднавши 10–15 бідних сільрад, отримати фінансово спроможну одну територіальну громаду? — розмірковує голова.— Наразі ситуація така, що у всіх селах немає клубів. Людям ніде навіть зібратися разом. Збудувати їх одночасно неможливо. Доведеться зводити по черзі, бо грошей на все не вистачить. Поки ОТГ збудують клуб в одному селі, своєї черги чекатимуть інші села ще 10–15 років? А якщо сільрада самостійна, завжди можна знайти гроші «для себе» та побудувати клуб або дитсадок тощо».
В. Лученко переконаний, що перспективи у сільрад таки є. Звісно, якщо чиновники не «перекриють» їм головне джерело фінансування — надходження від податку на землю. Наразі вся сума податку залишається в бюджеті сільради. Деяку копійку додають і доходи від оренди різних приміщень, що належать громаді.
Держава сільраду взагалі вже не фінансує. Навпаки, уточнює В. Лученко, їхня сільрада зі свого бюджету ще й переказує гроші до державної скарбниці. І все одно сільраді вдається вирішувати соціальні питання.
«Усе залежить не тільки від фінансування, а й значною мірою від ініціативи самого сільського голови, — веде далі співрозмовник. — Якщо голова «крутиться» і зацікавлений у тому, щоб зробити добро для людей, усе у нього вийде».
Щодо перспектив входження до ОТГ, то сам голова розуміє, що з часом таки доведеться цей вибір зробити. Але варто було б не одразу скрізь створювати ОТГ. А, приміром, провести експеримент, або, як нині кажуть,— пілотний проект, спочатку в кількох районах області. Подивитися, як ОТГ сприймуть люди, які переваги та недоліки об’єднання виявляться з часом тощо.
«Днями до мене підійшов 90-річний дідусь та запитав, хто такі будуть старости і чим вони займатимуться, якщо у нас сільраду «розгонять», — переказує В. Лученко. — Питання слушне. Коли у селі замість повноважної сільради із своїм бюджетом залишиться лише староста, що передбачено децентралізацією, чим він займатиметься, не маючи ані копійки бюджетних коштів? Він буде лише перевальною ланкою між селом і ОТГ. Тобто їздити до об’єднаної громади і випрошувати гроші на потреби села. А дадуть чи ні, ще слід подивитися».
В. Лученко не поділяє поглядів обласного керівництва щодо завеликих витрат на утримання апарату сільрад. Його зарплата — 5,5–6 тис. грн на місяць. Для села здається справді непогано. Але такі гроші він отримує, бо має вислугу — 17 років стажу державної служби. Секретар сільради та землевпорядник отримують платню за свою роботу значно меншу. Службове авто у голови є. Але машині вже 25 років, і вона стоїть «під парканом». Ремонтувати легковика немає сенсу, вважає В. Лученко. Це буде марна трата бюджетних грошей. Тож їздить у своєму господарстві або велосипедом, або власним авто.
«Мене запитують люди, що буде після об’єднання громад через рік-другий? Але, звісно, відповісти на це запитання я не можу. Позиція депутатів сільської ради така: коли увесь район буде об’єднуватися, тоді й ми приєднаємося до ОТГ. Аби не вийшло так, що об’єднаємося, а стане ще гірше.
Я намагався переконати людей, що гірше не буде, буде краще. Але поки це мені не вдалося. Тож щодо об’єднання громад — думки людей розділилися навпіл. Гадаю, необхідно переконувати людей на прикладах успішних громад, які вже об’єдналися», — резюмував В. Лученко.
Отже, сільські громади нині стоять на роздоріжжі. З одного боку — районна і обласна влада їм наполегливо пропонує не зволікати з об’єднанням та не гальмувати процесу децентралізації.
З іншого — навчені чиновницькою кампанійщиною селяни не поспішають приставати на пропозицію, бо ще до пуття не зрозуміли, як позначиться на їхньому житті ця зміна. І не хочуть того, аби їхні сільради опинилися через необхідність виконати у високих кабінетах план з децентралізації на узбіччі самоврядування...
Олександр БРУСЕНСЬКИЙ, м. Полтава
