Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
П'ятниця Березень 29, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 12 Серпень 2016 10:40

Гібридний Гляйвіц

Rate this item
(0 votes)

Ми на по­ро­зі гран­ді­оз­них змін. Ста­ло оче­вид­но, що кон­флік­ту на Дон­ба­сі не су­ди­ло­ся бу­ти «за­мо­ро­же­ним».

Чому «гібридний Гляйвіц»? Тому що після Гляйвіца1, уже наступного дня, 1 вересня 1939 року, автор провокації з «нападом польських військових» на німецьку радіостанцію — гітлерівська Німеччина обрушила на Польщу всю свою військову машину.
Після початку російської провокації на перешийку пройшло три дні, і завтра «велика війна», дозволимо собі таке припущення, не почнеться, але на Україну обрушиться вся потуга оскаженілої пропагандистської машини Кремля, вся витонченість підкупу і дипломатичних уколів, вся ницість дрібних підлот. Усе те, що, власне, і дістало назву «гібридна війна». У ній, до речі, «гібридна провокація» не обов’язково має розпочинати дійство.

Чому зараз? Росії вже нічого було чекати від Мінська. Стало зрозуміло, що Україна на капітуляцію не погодиться, а Захід її не тільки не примусить, а, схоже, і не збирається цього робити. У Москві, здається, відчули, що Мінськ — це лише інструмент для того, щоб підвести Ведмедя, заколисаного обіцянками і розрахунками, до економічної прірви. Війна нервів, лобова атака мінського формату прийшла до фіналу: Путін відвернув і підставився. Наскільки це катастрофічно для нього? Наскільки це небезпечно для України і світу?
Так, на Донбасі ми відчуємо загострення, але Путін погрожує саме великою війною. Недарма ж у його заяві прозвучали слова про готовність і здатність захистити своїх громадян. Саме тому провокацію влаштували не на Донбасі, а в Криму, адже там вони — «російські громадяни», яких треба захищати від «фашистських головорізів».
Кого лякає Путін? Україну — в останню чергу, це гра іншого масштабу. Він прекрасно знає, що російську провокацію «аля Гляйвіц» усі й сприймуть як провокацію, і його цей факт не хвилює. Він ніби каже Заходу: у мене є формальний привід для повномасштабної війни, ви можете ставитися до нього, як хочете, але я його маю. А тепер або я починаю, або примусьте Порошенка повзти на колінах до Москви, перед тим призначивши всі можливі дострокові вибори. І санкції свої скасуйте! А то...
Провокацію намагалися забезпечити максимальним рівнем достовірності. Саме для цього тягнули три дні, тримали паузу, удавали сутички і переслідування, виставляли блокпости від Перекопу до Сімферополя і — вперто мовчали.
Жодної офіційної заяви відповідного рівня. Мовляв, ми не дешеві пацани, щоб одразу верещати про «диверсантів», ми ось усе зачистимо, забезпечимо, з’ясуємо. А тепер — з’ясували і навіть цапавідбувайла підготували — він все розкаже. Не повірите? То ваша справа. А наші всі — повірять.
Отже, що зараз можна стверджувати напевне? Небагато і лише в загальних рисах.
1. Путін різко пришвидшує всі події навколо конфлікту Росії з Україною. Що його змушує до цього? Можливо, економічна криза в Росії, глибина якої відома тільки Путіну та найближчому оточенню, можливо — загострення боротьби за владу в Кремлі, можливо — падіння боєздатності російських військ на Донбасі і поблизу Донбасу (коли велика армія, виведена в «поле», не воює, вона втрачає дисципліну і стає малокерованою, а отже — нездатною до війни). Очевидно лише, що нинішня ситуація Путіна не влаштовує, він вважає її програшною для себе, якщо не буде різких змін.
2. Путін відкрито погрожує Порошенку війною. Без сумніву, погрози, висловлені публічно, підкріплені ще й не публічними, переданими неофіційними каналами. Який зміст цих неофіційних погроз — можна лише здогадуватися.
3. Путін відкрито погрожує Заходу великою війною в Європі. Останні кілька місяців Захід перестав активно примушувати Київ до проведення виборів на Донбасі та надання йому особливого статусу. Путін, очевидно, хоче змусити Захід повернутися до такого примушування Києва.
4. Путін відмовляється від переговорів у Нормандському форматі, і тим самим погрожує Заходу, що тепер у Росії розв’язані руки, та конфлікт на Сході України вона вільна вирішувати й іншими, не дипломатичними методами. Найімовірнішою, за логікою Путіна, реакцією Заходу має стати готовність Заходу на суттєві поступки Росії, аби тільки зберегти «дипломатичний» шлях виходу з кризи.
5. Путін вважає, що залишає для себе поле для маневру, тобто не переступає межі, за якою лише війна, без інших варіантів.
6. Як підсумок. Путін іде вабанк, викладаючи на стіл усі свої невійськові «козирі», а це означає, що насправді поле маневру звужується практично до нуля і для Путіна, і для України, і для Заходу. Погроза війною з розрахунком, що супротивник злякається і відступить, і є таким останнім невійськовим «козирем». Якщо ж супротивник не злякається, то за погрозами війни для Путіна може бути лише або війна, або відступ і програш. Ми на порозі грандіозних змін. Уже очевидно, що конфлікту на Донбасі не судилося бути «замороженим».
Сергій ТИХИЙ, Укрінформ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».