Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Четвер Березень 28, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 03 Червень 2016 10:42

Яким бути київському публічному простору?

Rate this item
(0 votes)

Останнім часом міська влада Києва активно заговорила про необхідність упорядкування публічного простору столиці. Депутати і чиновники міськдержадміністрації у своїх виступах приділяють значну увагу цьому питанню, а нещодавно організували навіть круглий стіл, за яким намагались обговорити цю проблему і знайти шляхи її розв’язання.
Заступник голови КМДА Олексій Резніков переконаний, що публічний простір до певної міри є показником якості життя у місті, адже він ототожнюється із самим містом, його спорудами, вулицями, зеленими зонами, місцями відпочинку.
Тож упорядкування та захист публічного простору є ознакою демократичного суспільства. Якщо це зробити нормою життя, то в сучасному місті буде комфортно жити і водночас удасться зберегти культурноісторичні пам’ятки — неоціненну спадщину нашого народу.

«І хоча сьогодні поняття публічного простору ніяк не визначено, — заявив він, — я готовий бути провідником саме в правовому розумінні впровадження такої ініціативи. Це означатиме, якщо, наприклад, хтось придбав у власність історичну будівлю, він не може порушувати простір.
Якщо ж його порушено, міська влада має право покарати такого власника штрафом. Стягнення щоразу зростатиме у випадку ігнорування вимог. Тож у власника залишається тільки два варіанти вирішення цього питання: або сплачувати великі штрафи, або спрямувати кошти на реставрацію будівлі. Немає коштів — на продаж, і нехай будівлею займається той, хто спроможний її реставрувати».
Олексій Резніков звернувся до всіх небайдужих киян, передусім експертів, урбаністів, фахівців у цій сфері, із пропозицією долучитися до робочої групи і спільно попрацювати над юридичним та фактичним оформленням публічного простору.
Часу не так уже й багато, бо протягом літа робоча група має напрацювати концепцію та створити доктрину публічного простору, щоб восени документ внести на розгляд Київради. Посадовець не виключає, що концепція публічного простору може бути прийнята в рамках нового Статуту Києва, який також планують розробити.
Аби зрозуміти, про що йдеться, варто передусім визначитися, що собою являє міський публічний простір. Якщо коротко, то це — використання будьяких міських благ поза межами власного помешкання, щоденна комунікація людини на міських теренах. на вулиці, в парку, в громадському транспорті, на ринку, в музеї, виші, в торговому центрі чи в органах влади на прийомі.
Словом, це справді простір, але простір, який потребує виміру і певних меж. Звісно, в різних регіонах, містах він різний залежно від ментальних, соціальних і культурних чинників, економічного та політичного устроїв. Публічний простір має глибокий історичний підтекст і сам є важливою складовою урбаністичного способу життя та демократичного міського управління, яке сформувалося ще у Стародавній Греції та Римі.
Однак публічні простори сучасних міст набагато складніші. Скажімо, чимало з міських просторів є громадськими за визначенням, тобто призначені для широкого використання. Проте далеко не всі є публічними за їх суттю, оскільки можновладці, економічна еліта часто нав’язують своє політичне, економічне і культурне домінування. Буває, навіть виключають із нього цілі соціальні групи (бідних, безхатченків, мігрантів, політичних противників). Але трапляється, що й низові соціальні спільноти через протести і спротив повертають собі цей простір.
Під час інтерв’ю Резнікова на радіо у прямому ефірі прозвучало чимало скарг киян на зазіхання та обмеження публічного простору в столиці з боку забудовників, представників середнього і навіть малого бізнесу, які всупереч усім чинним нормам та здоровому глузду не лише витісняють столичну громаду з публічного простору міста, а й часто загрожують її безпеці. Йдеться про зведення висоток у природоохоронній зоні, розміщення об’єктів торгівлі на виходах з метро, на інженерних комунікаціях тощо.
З чимось чиновник погоджувався і навіть обіцяв розібратися. Скажімо, з досить спірними «приватизованими» просторами; організацією кафе на тротуарах, розміщенням МАФів у підземних переходах, через які комфорт небагатьох користувачів досягається за рахунок значно більшої кількості городян. Проте наголосив, що не завжди протестуючі праві.
Тож істина, напевно, справді десь посередині. Адже нині не завжди можна провести чітку межу між публічним простором і приватним. Багато об’єктів опиняються у так званій сірій зоні. І це стосується не лише спірних об’єктів. Приміром, торгові центри, кінотеатри, мистецькі галереї, відкриті для публічного відвідування, водночас є приватною власністю і підлягають контролю з боку власників.
Знайти ж чистий міський публічний простір у вигляді державної власності, відкритої для необмеженого загального доступу, яка сприяє комунікації, в сучасних містах дуже важко. Особливо це стосується постсоціалістичних, у тому числі українських міст, де поширення дрібної вуличної торгівлі в усіх можливих порожніх просторах набирає катастрофічних масштабів.
Однак попри це в українському законодавстві відсутнє визначення «публічного простору». В регулятивних актах, які стосуються міського управління і містопланування, визначаються лише «простори громадського використання» без зазначення специфіки. Дивуватися нічому, бо де такому визначенню було взятися, якщо характер публічного простору в радянському місті не дозволяв розглядати його у загальновизнаних категоріях публічного життя.
У СРСР не було приватної власності, стверджує російський дослідник Паченков, тому всі радянські міські простори були «публічними» лише за визначенням. Держава здійснювала ретельний контроль за ними і визначала можливості доступу до них і типи громадської активності. Тож радянські публічні простори були радше «спільними», ніж публічними.
До того ж радянське містобудування сповідувало модерністські принципи. Зокрема, функціональне зонування, масову житлову забудову та орієнтацію на автомобільний рух. Міські публічні простори ділилися на три групи: систему суспільних центрів, систему магістралей і систему озеленення.
При цьому публічні простори, залишаючись під ретельним контролем, широко використовувалися для демонстрації радянської ідеології, проведення державних свят, військових парадів. Будьяке альтернативне використання цих просторів (для неофіційних маніфестацій, мітингів, протестів) не допускалось.
Нині пострадянський світ змінився. У більшості колишніх союзних республік розбудовують ринкову економіку, визнають випробувані роками цивілізаційні методи розбудови суспільства та функціонування його на демократичній основі. У цьому контексті й постало питання про визначення публічного простору.
Винаходити свій велосипед тут не варто. Знавці цього питання називають три основних визначення публічного простору: легальноекономічне, соціальнопросторове та політичне і вважають, що певною мірою вони доповнюють одне одного.
Щоправда, соціальнопросторове визначення є найбільш популярним сьогодні серед архітекторів і муніципалітетів. У його рамках використання публічних просторів для повсякденної соціальної активності (зібрань, спілкування, прогулянок, фланування, споживання) абсолютно необхідне для існування і життєздатності як окремих спільнот, так і міст у цілому.
Якщо відволіктися від теорії і перейти до практики, причому досить конкретної — на прикладі Києва, то вимальовується така картина. Передусім треба юридично визначити, що таке публічний простір. Олексій Резніков переконаний, що в основу цього поняття слід покласти кілька принципів: безпечність, комфортність, доступність, естетичність і законність. Оскільки йдеться саме про комфортне для проживання міське середовище.
Тому в новому проекті слід передбачити розумне поводження з публічним простором. Мається на увазі низка заходів у різних сферах життєдіяльності, які докорінно змінять ситуацію на краще. Заступник голови КМДА вважає, що у столиці має запрацювати проста доктрина, за якої пріоритет номер один — пішохід, номер два — велосипедист, номер три — громадський транспорт і насамкінець номер чотири — автотранспорт. Звісно, що над усіма цими пріоритетами стоятимуть люди з особливими потребами.
Такі принципи вписуються у загальновизнану концепцію міського публічного простору, який фахівці вважають місцем реалізації громадянських і політичних прав, місцем, де люди можуть зібратися, щоб одразу бути побаченими і почутими. Іншими словами, реалізувати «право на місто», тобто право не бути виключеними з публічного простору центру міста, право спільнот репрезентувати себе в ньому.
Один з учених у цій галузі Дон Мітчелл вважає, що право на місто і функціонування публічних просторів як просторів репрезентації тісно пов’язані між собою. Мовляв, у світі, побудованому на приватній власності, публічний простір — єдине місце репрезентації тих, хто її позбавлений.
Утім, у сучасному місті дедалі рідше можна знайти ознаки публічності, які характеризуються необмеженим доступом для вільної комунікації між громадянами, чітким розмежуванням публічного і приватного просторів. Класичні міські публічні простори стрімко занепадають і зникають.
Аналітики стверджують, що це пов’язано як з їхньою приватизацією, так і з занепадом публічного життя, зникненням самого феномену публічної людини і з розмиванням поняття місця у сучасній культурі.
Стрімке зростання мобільності сучасного міського населення та доступ до глобальних інформаційних мереж призводить до того, що місце як таке перестає сприйматись як щось статичне і цінне саме по собі. Місця, в тому числі і традиційні міські публічні простори, втрачають свою антропологічну складову — просторові соціальні практики.
Однак українцям заморочуватися цими високими матеріями наразі зарано. Занепад публічного життя нам не загрожує. Свідчення цьому — періодичне буяння майданів у різних регіонах країни. А ось гальмування наступу на публічний простір у містах — проблема актуальна і її справді треба розв’язати у найближчому майбутньому.
Лариса ДАЦЮК

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».