Під час замовчування правди про Чорнобиль колектив «Дзвонів Чорнобиля» привертав увагу суспільства до нікому ще не відомих можливих наслідків впливу радіації на здоров’я, а також до проблем переселенців.
Нині телефільми, відзняті Тамарою Хрущ та її колегами, відомі не тільки в нашій державі, а й далеко за її межами. Чого варті лише назви та нагороди, які журналістка отримала на міжнародних телефестивалях у різних країнах світу.
Зокрема, у 1995 році на фестивалі «Экомир» був представлений перший фільм Тамари Хрущ «Звізда полин», який отримав спеціальний приз. Потім були телефільми «Зона» (1996 рік), «Саркофаг» (1996-й), «Людина з мертвого міста» (1998), «П’ята зміна» (2005), «Чорнобильці» (2006), «Діти Чорнобиля» (2006), які відзначені дипломами престижних міжнародних телефестивалів в Угорщині, Швейцарії, Італії, Іспанії, Казахстані, Росії (фестивалі в Москві і Алма-Ати).
Тамара Хрущ була провідним автором сценарію півторагодинного фільму «Чорнобиль: 10 років потому», над яким працювали телевізійники семи країн світу — Японії, Німеччини, Австрії, Польщі, Білорусі, Великобританії та України. Значну увагу привернула Тамара Хрущ як беззмінний автор багаторічної телевізійної передачі і телемарафонів «Дзвони Чорнобиля» та фільмів на цю тематику американських продюсерів. Її і режисера Валерія Лимана запросили створити фільм про Чорнобильську трагедію та її наслідки для телеглядачів США і Канади «Чорнобиль: трагедія і надія» (1996).
Це — лише найвідоміші творчі доробки журналістки. Ці фільми мають не тільки художнє і пізнавальне значення, а й глибоко наукове. Людство зіткнулося з безпрецедентною ядерною катастрофою такого масштабу, наслідки якої впливатимуть на здоров’я і життя мільйонів, адже радіація кордонів не знає.
Наші із Тамарою Хрущ творчі дороги не раз перетиналися на Житомирщині в радіаційно-забруднених місцях, у чорнобильській зоні, під час зустрічей із самоселами — власне там, де господарював «мирний» атом. Її передачі були надзвичайно правдивими, гострими, відображали суть проблем. Фільми про Чорнобиль, створені її талантом, які свого часу схвилювали світ, уже дещо призабулися. Більшість із них — в архіві Національної телекомпанії, деякі — у домашньому. Але світ не має права забувати про підступність «мирного» атома і його наслідки.
26 квітня 1986 року людство почало новий відлік часу — радіоактивний. Радіація тепер скрізь — у борщовому наборі на столі пересічного українця, на узбережжі далеких морів, знайшли її свого часу навіть у вовні овечок країни, розташованої за тисячі кілометрів від України. Нині радіація — в наших кістках, у плоті і крові. В Україні, за статистикою медиків, лише 11 відсотків жінок народжують здорових дітей. У решти — відхилення від норми. А це означає, що і майбутнє нації під загрозою.
Тамара Хрущ добре розуміла це, коли працювала на телебаченні. Вона ніколи не залишалася байдужою до чужих доль. І чим могла — допомагала. Тривалий час вона була обличчям відомої і досить популярної передачі «Дзвони Чорнобиля», на яку приходили президенти, прем’єр-міністри, міністри, академіки, науковці зі світовим ім’ям, інваліди Чорнобиля і переселенці.
— За всі ці роки, — каже Тамара Мефодіївна, — через «Дзвони Чорнобиля» пройшли тисячі пересічних людей зі своїми проблемами і болем. Іноді можна було допомогти людині просто в прямому ефірі. Вплив ЗМІ був досить вагомим. Пригадую, перший телемарафон «Дзвони Чорнобиля», який тривав безперервно в прямому ефірі аж 28 годин. Звичайно, емоційно і фізично це було дуже виснажливо. Щоб потрапити у прямий ефір, який транслювався з Жовтневого палацу і студій на Хрещатику, 26, і зробити благодійний внесок, стояли величезні черги.
Кошти, зібрані на цьому телемарафоні, розподіляла Опікунська рада, очолювана віце-прем’єр-міністром Сергієм Комісаренком. Уперше в історії України завдяки телевізійній програмі вдалося пробудити в душах українців безпрецидентний сплеск благодійності і співпереживання чужому горю. Особлива заслуга телемарафонів «Дзвони Чорнобиля» була в тому, що завдяки їм збирали значні кошти на лікування і реабілітацію потерпілих від аварії.
Талановита особистість проявляється в усьому, хоч би чим вона займалася. Хочеться трохи відхилити завісу таємничості нової грані таланту пані Тамари. Нещодавно вийшла друком її перша збірка поезій «Магія любові». Це книга про любов до рідного краю, до України, її святинь, про найсокровенніші людські почуття.
Тамара Хрущ пам’ятає багатьох героїв своїх телепередач, цікавиться їхніми долями. Вона розповіла дві вражаючі історії про дітей, які народилися в Прип’яті і Чорнобилі під час вибуху реактора і стали останніми мешканцями цих міст, яких «мирний» атом перетворив на примарні.
— Я не могла забути тих дітей і цікавилась їхніми долями впродовж усіх цих років. Сестри-близнючки, які народилися в Чорнобилі, роз’їхалися у дорослому житті по світах: одна живе під Києвом, інша — в Німеччині. А хлопчика, який народився в пологовому будинку Прип’яті, що був неподалік реактора, сліди у дорослому житті загубилися.
* * *
Українські телевізійники — Олександр Савенко та його творчий колектив за ініціативи і участі президента Міжнародної організації «Союз «Чорнобиль» Валерія Макаренка вирішили до 30-річчя трагедії на ЧАЕС відновити передачу «Дзвони Чорнобиля». У ній планується участь тих, хто працював на ЧАЕС під час і після аварії, кого радіація торкнулася своїм чорним крилом.
Перший прямий ефір як нагадування світу про постійну ядерну загрозу планується представити на суд глядачів 11 березня — до 5-ї річниці аварії на Фокусімі та 30-ї річниці — на ЧАЕС.
Ва­лен­ти­на СКО­РО­ПАД­СЬКА,
за­слу­же­ний жур­на­ліст Ук­раї­ни