Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Четвер Травень 06, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 12 Лютий 2016 00:10

Український уряд знову лихоманить

Rate this item
(0 votes)

По­лі­тич­ні по­дії остан­ніх кіль­кох днів так чи інак­ше обер­таю­ть­ся нав­ко­ло Ка­бі­не­ту Мі­ніс­трів на­шої дер­жа­ви. Піс­ля за­яви про від­став­ку мі­ніс­тра еко­но­міч­но­го роз­вит­ку й тор­гів­лі Ай­ва­ра­са Аб­ро­ма­ві­чу­са, про яку ми де­таль­но роз­по­ві­да­ли в ми­ну­ло­му чис­лі, віт­чиз­ня­на по­лі­тич­на кри­за пе­рей­шла умов­ний ру­бі­кон не­по­вер­нен­ня. Від­так сьо­го­дні будь-хто з екс­пер­тів, ма­лю­ючи прог­но­зи для Ук­раї­ни в ці­ло­му та її влад­них му­жів, зок­ре­ма по­вер­тає­ть­ся до те­ми май­бут­ньо­го Ка­бі­не­ту Мі­ніс­трів...

Формально це майбутнє міцно прив’язане до урядового звіту у Верховній Раді, котрий має відбутися 16 лютого. Експерти зазначають: повторення ситуації від 11 грудня минулого року, коли аналіз діяльності КМ фактично було скасовано витівкою народного депутата Олега Барни, який намагався винести з-за трибуни Прем’єр-міністра Арсенія Яценюка, більше не буде.
Крім того, представники «Народного фронту» та решта симпатиків чинного українського прем’єра, за великим рахунком, мають завдячувати депутату Барні за той неординарний вчинок. По суті, він продовжив більш-менш безхмарне існування нинішнього уряду щонайменше на два місяці, адже так званий звіт КМ від 11 грудня перетворився на пусту формальність.
Теоретично щось подібне може статися й 16 лютого. І для цього депутатові Барні (чи котромусь іншому любителю видовищних ефектів) зовсім не обов’язково активізуватися. Просто урядовий звіт без реального голосування за відставку уряду не завдасть представникам нинішньої виконавчої влади видимих потрясінь. Але в тім-то й річ, що чим ближче до 16 лютого, тим активніше в суспільстві говорять про можливість кардинального переформатування Кабінету Міністрів.
На весь голос про це сказав минулого тижня й Президент Петро Порошенко. І хоча відповідно до нинішньої Конституції він не має виключного права на формування уряду, ніхто не приховує: позиція глави держави в цьому питанні була й залишається вирішальною. Принаймні, 150 підписів задля розгляду питання про відставку КМ пропрезидентська фракція за бажання може легко забезпечити...
Втім, станом на сьогодні дискусії щодо подальшого продовження каденції Арсенія Яценюка в прем’єрському кріслі не припиняються. Однак навіть порівняно з минулим тижнем тональність неабияк змінилася. І сталося це після екстреного засідання Кабінету Міністрів від минулого четверга. Саме тоді четверо міністрів, котрі готові були подати у відставку, несподівано передумали.
Така трансформація міністерських поглядів де-факто перетворила український уряд мало не на героїв роману Олександра Дюма, де, як відомо, один — за всіх і всі — за одного... Арсеній Яценюк, котрий ще тиждень тому цілком допускав можливість зміни цілої низки урядових персоналій, після згаданого засідання КМ уже кілька разів висловлювався на зразок того, що ми разом прийшли, разом і йтимемо.
Власне, подібних заяв у майже 25-літній новітній історії України досі не робив жоден прем’єр-міністр. Хоч би як керівник уряду не дорожив власною командою, в усі часи тими чи іншими урядовцями жертвували без вагань. При цьому керівник КМ неодмінно дохідливо пояснював громадськості, що саме ті, кого з тих чи інших причин було відправлено у відставку, не зуміли до пуття усвідомити сутність політики уряду.
Якщо ж нинішня згуртованість Кабінету Міністрів залишиться й після 16 лютого, реальних маневрів для підсилення, переформатування (чи як там ще можна назвати неминучі урядові процеси?) КМ буде вельми обмаль. Адже вакантних посад в уряді станом на сьогодні малувато. Навіть зважаючи на те, що чинна Конституція зразка 2004 року дозволяє призначати необмежену кількість віце-прем’єр-міністрів. Навряд чи ж депутати вирішать за кожним міністром установлювати свого куратора без портфеля і реальних повноважень.
Аналізуючи настрої, котрі нині витають у владних коридорах, мимоволі доходиш висновку, що як депутати, так і найвпливовіші чиновники з Адміністрації Президента усе ж таки серйозно подумують про кардинальні заміни у владній системі координат.
Попри те що прогнози завжди вважалися доволі невдячною справою, саме нинішнього тижня у ЗМІ то тут, то там почали просочуватися імена потенційних наступників Арсенія Петровича на посаді урядового керманича. Нагадаємо, досі жоден політичний діяч хоч би як не критикував діяльність уряду, намагався розмірковувати виключно про систему, про принципи побудови владної вертикалі, про координати потенційних реформ... І аж ніяк — про персоналії.
До речі, такий підхід при всіх його позитивах неабияк дратує, бо ж не буває ситуації, коли владну вертикаль чи реформаторську складову будує щось абстрактне. У кожного, навіть найбільш технократичного прем’єра, мусить бути конкретне ім’я та прізвище і без цього рухатися до реальних перетворень неможливо в принципі.
Втім, нині доводилося чути щонайменше три прізвища можливих наступників Арсенія Яценюка на посаді урядового керманича. Це — Володимир Гройсман, Олександр Турчинов та Міхеіл Саакашвілі.
Знаючі люди подейкують, що в Адміністрації Президента саме в ці дні триває активна робота стосовно пошуку депутатських голосів на підтримку котрогось із цих претендентів. Відтак маємо непогану нагоду поглянути на названих фігурантів прискіпливіше. Зрештою, як би не завершився урядовий звіт 16 лютого, Арсеній Яценюк не може перебувати в головному урядовому кріслі довічно.
Отже, спроба аналізу його можливого наступника жодним чином не є свідченням антиурядової і тим паче антиукраїнської чи ще гірше — пропутінської позиції, в чому сьогодні так люблять звинувачувати сильні світу цього всіх і вся...
Чинний Голова Верховної Ради Володимир Гройсман попри свій досить молодий вік (20 січня він відзначив своє 38-річчя) не є новачком у вітчизняній політиці. Свою активну кар’єру він розпочав у 2002-му, ставши наймолодшим на той час депутатом Вінницької міської ради. Уже за три роки, в листопаді 2005-го, його було обрано секретарем міської ради. Ще за кілька місяців, у березні 2006-го, 28-річний Гройсман переміг на виборах мера Вінниці.
На наступні вибори, 31 жовтня 2010 року, Володимир Гройсман був висунутий на пост міського голови Вінниці політичною партією «Совість України». Він був переобраний міським градоначальником зі значною підтримкою — 77,8% голосів. На той час це був найкращий результат серед усіх мерів обласних центрів нашої держави.
Мешканці Вінниці досі доволі тепло згадують діяльність свого колишнього мера. Саме він розпочав масштабний ремонт асфальтного покриття всіх магістральних і багатьох другорядних вулиць. У 2006-му були значно зменшені масштаби стихійної торгівлі.
Після підписання Меморандуму між урядами двох держав — Швейцарії та України було розпочато співпрацю між Вінницею та муніципалітетом міста Цюріх у рамках проекту фінансової та технічної допомоги «Цюріхські трамваї для Вінниці». За період з 2007-го до 2011-го Вінниця отримала від швейцарського Цюріха понад сотню трамвайних вагонів.
У 2013-му мер Вінниці за підтримки Кабінету Міністрів України отримав кредит під державні гарантії на закупку 40 тролейбусів і 30 автобусів, а також фінансування будівництва нового трамвайного кільця. Було створено муніципальний автобусний парк, котрий успішно працює й досі.
Після перемоги Революції Гідності позаторік у лютому Гройсман обійняв посаду віце-прем’єр-міністра України та міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства. Основна мета, з якою пан Гройсман прийшов в уряд, — проведення владної децентралізації та реформи місцевого самоврядування. Важко сказати, наскільки успішною стала урядова діяльність нинішнього спікера ВР. Та все ж таки навесні 2014-го уряд затвердив Концепцію реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні.
Після дострокових парламентських виборів Гройсман попрямував до парламенту. Причому доволі впевнено, адже посада Голови Верховної Ради підкорилася нашому фігурантові з першої спроби і доволі легко. Втім, скоріше, це — не стільки його особиста заслуга, скільки зіграла роль наближеність до Президента та формування проєвропейської коаліції у понад 300 голосів.
На жаль, сьогодні за умов досить глибокої політичної кризи про ті часи можна лише згадувати. Звісно, відповідальність за нинішні урядово-парламентські та владно-суспільні непорозуміння мусять нести всі. Але заради справедливості варто сказати, що особистої провини Володимира Гройсмана в сучасній кризі, мабуть, немає. Радше — маємо елементарне накопичення багатьох об’єктивних та суб’єктивних політичних факторів.
Секретар РНБО Олександр Турчинов, котрого спостерігачі теж «сватають» у перше урядове крісло, — політик зі значно більшим стажем, ніж Володимир Гройсман. Уперше до парламенту Турчинов потрапив у 1998-му як соратник тодішнього прем’єр-міністра Павла Лазаренка.
Невдовзі Турчинов разом з Юлією Тимошенко та низкою інших політиків вийшли зі складу лазаренкової «Громади», створивши партію «Батьківщина». Ту саму, що й досі (хоча вже без Турчинова) послідовно залишається доволі впливовою політичною силою.
Багато років Олександр Валентинович перебував у тіні Юлії Володимирівни. Найяскравіший приклад — його участь у позачергових виборах мера міста Києва навесні 2008-го. Тоді навіть на передвиборних агітаційних листівках кандидата Турчинова незмінно зображали поруч із популярною серед киян Тимошенко. Проте політична розпорошеність тодішніх суперників Леоніда Черновецького дозволила останньому вдруге перемогти...
Турчинову випало попрацювати як у парламенті, так і в уряді: під час другого прем’єрства Юлії Тимошенко (2007–2010) він незмінно був поруч на посаді її першого заступника.
А от два роки тому, після перемоги Революції Гідності, Олександр Турчинов очолив Верховну Раду, що на той час означало ще й додаток: в. о. Президента. В найбуремніші на сьогодні часи вітчизняної історії Турчинов виявив себе вельми суперечливо. З одного боку, саме він став людиною, котра оголосила про проведення на Сході України антитерористичної операції, котра з перемінними успіхами триває й досі. З іншого — Турчинову інкримінують безвольну здачу Криму.
Хоч би там як, а на посаді спікера нинішній секретар РНБО працював досить плідно. Досконале знання регламенту і всієї парламентської кухні залишають йому статус одного з найкращих спікерів за всю історію вітчизняного парламентаризму.
Однак ті заслуги Турчинова хоча і в недалекому, але — в минулому. Нині він уже понад рік залишається секретарем Ради національної безпеки та оборони, вага якої у період воєнної агресії з боку східного сусіда неабияк посилюється.
І — ще один промовистий штрих. На парламентських виборах-2014 він був обраний до ВР за списками «Народного фронту» під другим після Арсенія Яценюка номером. Відтак навіть нинішнє перебування Турчинова у президентській команді не робить його стовідсотковим антагоністом усе ще чинного прем’єра.
Нарешті, очільник Одещини і колишній президент Грузії Міхеіл Саакашвілі користується великою довірою Петра Порошенка. Про певну довіру до нього можна говорити і в контексті всього українського істеблішменту. Особливо це стосується тих громадян нашої держави, котрі воліють вбачати в минулих грузинських реформах основний ключ до успіху реформ українських.
Ще варто зауважити, що з усього умовного кандидатського тріо Саакашвілі є найбільшим опонентом чинного уряду і особисто Арсенія Яценюка. Глава Одеської облдержадміністрації не раз публічно критикував очільника КМ за провал реформ. А конфлікт з одним із соратників Яценюка Арсеном Аваковим узагалі перетворився на політичний хіт кінця минулого року...
Хоч би там як, але до нинішнього українського уряду прикута неабияка суспільна увага. За даними соціологів, нині близько 70% українців не проти відставки Кабінету Міністрів. При цьому більшість громадян за телевізійною інерцією дуже рідко висловлюють підтримку котромусь із претендентів. А тому нам сьогодні залишається, дещо перефразовуючи назву відомого кінофільму, констатувати: доживемо до вівторка...
Ярослав ГАЛАТА

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».