І особливо зараз, коли Путін ослабив хватку в проекті «Новоросія», який провалився, але ніхто не знає (навіть, напевно, і сам російський президент), що йому заманеться завтра.
Українська тематика обговорювалася в Берліні вкупі з проблемою російсько-європейських відносин. Тут основною стала дискусія про санкції. Представники Німеччини назвали санкції «особливим засобом» дипломатії, до якого вдаються в крайніх випадках, коли інші методи впливу не спрацьовують. Це саме той випадок.
Штайнмайєр заявив, що «бувають ситуації, коли без політичного та економічного тиску просто не обійтися». При цьому Реттген підкреслив, що одна з головних цілей санкцій — донести до їхнього «одержувача» серйозність намірів європейської спільноти. Спікер парламенту Чеської Республіки Ян Гамачек говорив про необхідність будь-що зберегти солідарну позицію ЄС із питання санкцій в умовах, коли «у деяких країн є власне бачення». А глава МЗС Люксембургу Жан Ассельборн упевнений, що Путін переконав своїх підопічних у «ЛДНР» відмовитися від проведення осінніх виборів, саме думаючи про санкції.
Російський постпред Чижов намагався сказати, що санкції протизаконні, оскільки накладати такі має право лише Радбез ООН. На це Карл Більдт одразу ж відреагував, зауваживши, що хто, як не Москва, — майстриня маніпуляцій з економічними обмеженнями, і санкції давно вже стали «елементом російської зовнішньої політики». Він нагадав про методи Кремля стосовно чи не всіх республік колишнього СРСР, починаючи з початку 90-х, коли під різними надуманими приводами заборонявся імпорт то одного, то іншого товару. Що це було, якщо не санкції?
Якось мимохіть було порушено тему перспектив членства України в ЄС. Її і в нас намагаються не особливо мусувати: усі розуміють, що і Європі зараз не до того, та й ми, що вже казати, не дотягуємо. «Європейці були б нечесними й нереалістичними, якби говорили про це зараз», — визнав Реттген. Однак одразу ж додав: «Ми чітко говоримо, що Україна заслуговує на європейську солідарність, вона їй потрібна, і ми готові надати її».
Директор департаменту політики та комунікацій МЗС України Олексій Макєєв також зауважив, що в українському керівництві й суспільстві відбулася «зміна парадигми відносно членства в ЄС і НАТО»: ми перестали говорити про дати як такі, ми почали говорити про реформування. «Ми не хочемо бути ярмом. Ми повинні просуватися з реформами. Бути готовими зробити свій внесок у безпеку Європи», — сказав український дипломат.
Поки ж одне з основних завдань ЄС — просто врятувати країну, не допустити появи у Східній Європі failed states. Причому це стосується не тільки України. ЄС був автором проекту Східного партнерства, і для нього справою честі є вихід держав-учасниць на нормальний рівень. Провал цього завдання може стати неслабим фактором у розвалі Єдиної Європи.
Тему розвивав Норберт Реттген. Німецький депутат переконаний, що Західна Європа, незважаючи на всі власні проблеми, не повинна кидати в біді східних братів, вона мусить ще більше інвестувати — у найширшому розумінні цього слова. «Це такий вид превентивної зовнішньої політики», — зазначив Реттген. Загалом, він вважає, ЄС свого часу недооцінив і досі недооцінює виклики, з якими доводиться країнам Східної Європи стикатися в процесі трансформації. І не слід картати їх за повільні темпи просування реформ і внутрішньополітичні чвари.
Тим більше, що є персонажі, які тільки й чекають, потираючи руки, того, що ось у когось так не вдасться, що хтось побіжить проситися назад в обійми старшого брата. Хоча відносини з цим самим братом найчастіше лише шкодили. Як зауважила в розмові з кореспондентом агентства Вайра Віке-Фрейберга, «особливі» угоди і угоди, які були в України з Росією, насправді приносили більше зла, ніж добра. За словами екс-президента Латвії, «вони були хороші лише для невеликої кількості людей, які отримували вигоду від низьких цін на газ, водночас як для країни це не було добре».
Стареньку Європу останнім часом буквально роздирають різні кризи. «Європа проходить зараз найскладніший тест за останні 60 років», — констатував міністр закордонних справ ФРН Франк-Вальтер Штайнмайєр. Поскаржився на те, що Grexit, який здавався найбільшою проблемою ще якихось 4 місяці тому, був лише прологом до ще більш важковирішуваних проблем, таких, як біженці.
«Криза може похитнути основи і розділити Європу, якщо ми не знайдемо спільного рішення. Йдеться про єдність континенту», — повторив укотре глава МЗС Німеччини. Люксембурзький колега міністра Жан Ассельборн такий песимізм цілком поділяє. Його, вихідця з країни, де народився Шенген, вкрай турбує перспектива втратити одне з найбільших досягнень і благ ЄС.
Але хоч виклики, які стоять сьогодні перед Європою, і найсерйозніші за багато десятиліть, сама Європа вже теж не та, що була 60 років тому. Вона стала сильнішою. І, хочеться вірити, мудрішою, яка здатна впоратися із загальними проблемами, залишивши осторонь особисті й національні амбіції. Хочеться вірити, що так воно й буде.
Ольга Танасійчук, Укрінформ