Нині це одне з найболючіших питань сучасного суспільного життя України, оскільки надмірно централізована влада стає причиною гальмування розвитку суспільства загалом і кожного (політичного, економічного, соціального, культурно-освітнього й інших) з аспектів громадського життя. А надмірна централізація коштів на державному рівні ставить у цілковиту залежність від державного бюджету реалізацію місцевими органами влади покладених на них функцій.
НА ЩО СПРОМОЖНІ ГРОМАДИ
Усі постсоціалістичні країни Центрально-Східної Європи пройшли шлях децентралізації. І всі вони від цього отримали величезний поштовх для свого розвитку. Більше того, приклад цих країн розвіює один із найбільших міфів, що децентралізація — це шлях до сепаратизму. Скажімо, в Латвії, Естонії та Литві є території, де досі переважає російськомовне населення, але децентралізація повноважень не призводить до сепаратистських настроїв.
Ключова ідея децентралізації по-європейськи полягає в тому, що будь-який орган місцевого самоврядування може діяти суто в рамках закону і Конституції. Віддаючи в ході децентралізації повноваження, держава забезпечує одночасно ефективний контроль і зупиняє ті рішення, де місцеві органи влади виходять за межі своїх повноважень.
В Україні громади також мають бути спроможні взяти на себе широкі повноваження у вирішенні місцевих проблем. Отримавши відповідні економічні інструменти (перш за все податки і збори), вони повинні заробити для себе необхідні ресурси.
На сьогодні більшість вітчизняних сіл — дотаційні, вони не можуть заробити навіть на утримання сільради, а це, у свою чергу, позбавляє сільську владу будь-яких стимулів для розвитку. Фактично за нинішньої системи управління обраний голова села може нічого не робити взагалі, але він і ще декілька працівників сільради будуть отримувати зарплату з держбюджету.
Нинішня система управління на селі склалася ще в 20–30 роках минулого століття. За цей час кардинально змінилася і економічна, і демографічна ситуація в країні: села, в яких жило 5–6 тисяч людей і в яких люди у віці 20–50 років становили до 70% населення, не тільки зменшилися, але й постарішали. Та ж сама ситуація і в містечках.
Тому заради збереження українського села, вочевидь, варто подумати над створенням механізму добровільного об’єднання громад, яке дасть стимул для розвитку цих територій. Частково цей процес уже стартував. Принаймні, дев’ять областей — Дніпропетровська, Житомирська, Хмельницька, Херсонська, Миколаївська, Полтавська, Харківська, Чернігівська і Рівненська — ухвалили перспективні плани формування спроможних громад на сесіях облрад, а ще дві — Луганська і Донецька — затвердили схожі плани рішеннями військово-цивільних адміністрацій.
Плани, про які йдеться, не зобов’язують громади до об’єднання, вони визначають лише його можливі рамки. Принципово важливо, щоб у процесі об’єднання не виникли так звані мертві зони, коли слабкі громади залишаться нікому не потрібними. Цікаво, що у нещодавно ухваленому Законі «Про добровільне об’єднання територіальних громад» передбачено наявність такого плану на обласному рівні як необхідна умова.
Парламент також уже ухвалив низку змін до Податкового та Бюджетного кодексів, які певною мірою розширили фінансові можливості місцевого самоврядування. За словами Голови Верховної Ради Володимира Гройсмана, в майбутньому ці зміни дозволяють зробити економічно самодостатніми та спроможними й нові об’єднані громади.
«Такі громади отримають весь спектр повноважень та фінансових ресурсів, що їх наразі уже мають міста обласного значення, зокрема зарахування 60% коштів на власні повноваження, — наголошує спікер. — Також громади отримають прямі міжбюджетні відносини з державним бюджетом. При тому, що зараз прямі відносини мають лише області, райони, міста обласного значення. Логіка цих змін полягає в тому, що податки, які передаються на місця, дозволяють збільшити місцеві бюджети, а громади уже матимуть право питати у свого керівництва, як ті розпоряджаються додатковими ресурсами.
Зрештою, справа не тільки в цьому. Якщо громада левову частину податків, які створюються на її території, залишає в себе, а не відсилає у Київ, у неї з’являється стимул заробляти більше. Так, громади стають активними учасниками економічного життя. І я не можу уявити собі, як без залучення місцевої ініціативи можна досягти економічного зростання у країні.
Уже зараз можна підвести певні проміжкові підсумки. Цього року всі обласні центри та міста обласного значення змогли збільшити свої бюджети. Скажімо, Вінниця — на 300 мільйонів гривень, а Львів — майже на 800 мільйонів».
ШТРИХИ ДО НОВОГО МІСЦЕВОГО ОБЛИЧЧЯ
Нині існує дуже багато міфів про те, як зміниться адміністративно-територіальний устрій країни. Навіть попри те, що вітчизняні високопосадовці не раз і не двічі заспокоювали: змінювати кількість і межі областей нібито ніхто не має наміру.
Наскільки можна зрозуміти з уже оприлюднених ініціатив, плани реформаторів зводяться до такого: основною територіальною одиницею повинна стати громада. Вона матиме голову та виконком, який виконує всі функції з управління громадою. Села, які ввійшли до об’єднаної громади, обиратимуть старост, котрі входитимуть до виконкому об’єднаної громади і виконуватимуть ті ж функції, які нині є у сільрад.
Наступний рівень — це район і область. Уже за два тижні і там, і там будуть обрані районні та обласні ради. Якщо запропонована конституційна реформа буде успішною, саме ці органи отримають право створювати виконкоми замість нинішніх рай- та обладміністрацій.
При цьому центральна влада матиме своїх представників, які зможуть ветувати будь-які незаконні рішення місцевої влади. В ідеалі усе виглядатиме так, що коли котрийсь із місцевих керівників надумає гратися у сепаратизм, то такі рішення будуть негайно зупинені. Те ж саме стосуватиметься й будь-яких рішень корупційного характеру. Як усе це буде на практиці: поживемо — побачимо...
Уже згадуваний Володимир Гройсман ще в часи свого перебування на посаді віце-прем’єр-міністра наголошував на тому, що варто якнайшвидше зафіксувати чотири ключових моменти. Передусім це — статус громади як базової одиниці місцевого самоврядування. По-друге, принципи фінансової самодостатності місцевого самоврядування. Заради справедливості потрібно визнати, що перші кроки на цьому шляху вже почали здійснюватися.
Третій момент зводиться до переліченої трирівневої моделі місцевого самоврядування. А четвертий — до впровадження системи контролю з боку держави та громади. Розробники конституційних змін вважають: після того як це вдасться зробити, своєрідна точка неповернення буде пройдена.
При всій справедливості критики на адресу нинішнього складу Верховної Ради не можна не відзначити, що вона таки працює над заповненням децентралізаційних прогалин. Причому деякі з ухвалених документів на перший погляд напряму не стосуються питань децентралізації. Насправді ж мають до них безпосереднє відношення. Наприклад, нещодавно було ухвалено закон про архітектурно-будівельний контроль. Згідно з цим документом на місця передаються максимальні повноваження, але контроль залишається за центром. Така ж логіка відносин центр — регіон буде закладена і у сфері управління землею.
Відповідно до планів відійде в минуле поняття земель за межами населених пунктів, розпоряджатись якими поки що одноосібно мають право державні чиновники. Відповідний законопроект уже готується, а проект закону про децентралізацію у сфері надання адміністративних послуг зареєстровано в парламенті.
На окрему увагу заслуговує право громади утворювати муніципальну варту. Часто доводиться чути, що це — перший крок до створення регіональних воєнізованих угруповань. І зважаючи на події в Донецькій та Луганській областях, дуже важко доводити громадянам, що це — явне перебільшення. Адже муніципальна варта — це тільки структура, яка зобов’язана стежити за питаннями благоустрою, незаконних звалищ, парковок тощо. Вона в жодному разі не може займатися кримінальними справами — це виключна компетенція поліції.
* * *
За великим рахунком, з необхідністю проводити децентралізацію сьогодні погоджується більшість політичних сил. З’ясувати чітку позицію простих громадян поки що складніше. По-перше, чітких соціологічних досліджень стосовно цього досі не проводилося (а даремно, до речі). По-друге, навіть вони можуть містити неабияку похибку. Хоч би залежно від тональності поставлених запитань. Проте очевидно одне: чинна система влади справді потребує неабиякої корекції.
Звичайно, децентралізація не відбуватиметься гладко і без опору. Відомому польському реформатору Лєшеку Бальцеровичу належить така вельми символічна фраза: «За реформи треба боротися. У кожної реформи є опоненти. Якщо немає незадоволених, то немає й реформ». Додати до цього щось дуже важко...
Ярослав ГАЛАТА
