Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Понедiлок Сiчень 24, 2022

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 18 Вересень 2015 09:18

Є у коаліції початок! Немає в коаліції кінця?..

Rate this item
(0 votes)

Ро­ку не ми­ну­ло від­то­ді, як ми з ва­ми об­ра­ли чин­ний склад Вер­хов­ної Ра­ди. Од­нак са­ме ци­ми дня­ми ефек­тив­ність ді­яль­но­сті ви­що­го за­ко­но­дав­чо­го ор­га­ну, як ні­ко­ли, по­став­ле­на під сум­нів. При­най­мні, три-, чо­ти­ри- та п’я­ти­крат­ні го­ло­су­ван­ня не до­да­ють пар­ла­мен­то­ві ані до­дат­ко­вих ба­лів, ані по­ва­ги в су­спіль­стві...

Власне, після подій 31 серпня ніхто й не сумнівався в тому, що парламентська коаліція затріщить по всіх швах, однак політичні ідеалісти, попри все, сподівалися на те, що нинішні владні перипетії відбуватимуться без явного винесення «сміття» з приміщення «під куполом». Надто вже свіжі в пам’яті події десятирічної давнини, коли свій європейський вибір Україна, фактично, втратила через чвари президентської та прем’єрської команд, котрі очолювали відповідно Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко. До чого це призвело тоді — нагадувати немає потреби.
Нині ситуація ще більш напружена, оскільки на території нашої держави триває російська воєнна агресія. І досі Верховній Раді та її більшості хоч якось удавалося уникати, принаймні, відвертого протистояння між учорашніми союзниками.


ПОДАЙТЕ ПРИКЛАД...
Приклад «поганого миру» депутатам час від часу подають представники виконавчої влади, адже збереження взаємодії між Президентом Петром Порошенком і Прем’єр-міністром Арсенієм Яценюком дозволяє владі, бодай мінімально, маневрувати в умовах постійного цейтноту для ухвалення важливих рішень. Цими днями український парламент показав абсолютно зворотну тенденцію — зумисне бойкотування навіть найпримітивніших дій, на кшталт звільнення з посади пенсіонера Валентина Зайчука, котрий багато років опікувався організацією роботи апарату Верховної Ради. Позитивне голосування з п’ятої (!) спроби доводить: справи у законотворчому «королівстві» йдуть, м’яко кажучи, не найкращим чином.
Парламентаризм в Україні ніколи не існував окремо від загальнополітичної ситуації. Тому для того, щоб зрозуміти чи хоч би відслідкувати ті чи інші парламентські «підводні течії», варто уважніше поглянути на загальний стан справ на Печерських пагорбах.
Як уже було сказано, в Адміністрації Президента та в Кабінеті Міністрів сяк-так намагаються демонструвати порозуміння. Очевидним є і розподіл «ролей»: глава держави виступає як «голуб миру», а прем’єру більш властиві промови «яструба».
Олії у вогонь нещодавно підлив і глава Слідчого комітету сусідньої агресивної держави Олександр Бастрикін. Напевно, багатьох його співвітчизників порадували «одкровення» на тему участі Арсенія Яценюка в бойових діях у Чечні в середині 90-х років. Хоча Арсеній Петрович — досвідчений «фронтовик», уявити його в рядах ополченців, котрі зі зброєю в руках воювали за незалежну Ічкерію, більшість українців категорично відмовляються.
Поки перед прем’єром стоїть інше завдання: узгодити якісно нову структуру уряду в умовах, м’яко кажучи, дуже крихкої коаліції, яку от уже понад півмісяця неабияк розгойдують зсередини. Тут доречно вказати на те, що впродовж останніх двох тижнів політичними кулуарами почали активно ходити чутки не лише про «косметичну» корекцію українського уряду, а й про його радикальне оновлення.
Публічна заява міністра фінансів Наталії Яресько про небажання ставати прем’єром дещо знизило градус напруженості. Але, ймовірно, лише на деякий час. Зрештою, потенційних фігурантів на цю посаду підкилимні бесіди видають на-гора мало не щодня.
У нинішній ситуації значно цікавіше звернути увагу на інше. Скажімо, один із лідерів пропрезидентської фракції у Верховній Раді Ігор Кононенко ще наприкінці минулого тижня (тобто до поновлення пленарної роботи Верховної Ради) виступив за скорочення кількості міністрів. Його формальний начальник Юрій Луценко практично синхронно запропонував зменшити чисельність парламентських комітетів.
Якщо це колись-таки станеться, то можна буде говорити про істинне прагнення змінювати ситуацію, адже досі вітчизняній владі притаманна була діаметрально протилежна тенденція: «розмноження» портфелів традиційно ставало методом українського політичного компромісу.
В умовах, коли соціологи фіксують, що, як мінімум, половина громадян України не відчуває обіцяних позитивних перетворень, оптимізація структури влади виглядає запорукою її виживання. А тут ще й місцеві вибори «на носі». До речі, вони в нинішній ситуації виступають швидше чинником дестабілізації, тому що більшість їх учасників пропонують не той чи інший місцевий порядок денний, а загальнонаціональні гасла, котрі нерідко є заяложеними і такими, що давно набили оскомину.
У цій ситуації навіть мимоволі починаєш замислюватися над недавньою пропозицією вже згадуваного Юрія Луценка відправити Верховну Раду на канікули до кінця жовтня. Навіть попри те, що немає чіткої впевненості в тому, що Юрій Віталійович виголошував таку ініціативу на повному серйозі, бо законодавчих боргів у чинного складу українського парламенту назбиралося чимало.


ШАНТАЖ ЯК МЕТОД ВИЖИВАННЯ?
Утім, повернімося до коаліційних проблем. Новий пленарний тиждень розпочався із шантажу всередині усе ще чинної більшості. Принаймні, ще в понеділок цвях у домовину парламентської коаліції почав забивати лідер фракції «Самопоміч» Олег Березюк, виклавши умови, за яких його фракція залишиться у «Європейському виборі».
Ідеться про необхідність зміни кадрової політики в Генеральній прокуратурі, Генеральному штабі, Міністерстві оборони. А також — про кадрові зміни в Міністерстві внутрішніх справ та про ліквідацію Податкової міліції.
Та подібне розмаїття швидше є вимогами до Президента Петра Порошенка. Що ж до вимог до спікера Верховної Ради Володимира Гройсмана, то йому повідомили, що «Самопоміч» залишиться в коаліції за умови, якщо не порушуватиметься регламент і не вноситимуться в сесійну залу питання, щодо яких немає узгодженої позиції в коаліції.
Тут, до речі, не можна не погодитися з паном Березюком. Бо ситуація, коли вранці вносять на розгляд законопроекти, тексти яких, по суті, ніхто і в очі не бачив, а потім починається «сигнальне» голосування з тисненням кнопок, поки не набереться необхідний мінімум у 226 голосів, ненормальна. Наведений вище приклад із відставкою керівника парламентського апарату Валентина Зайчука — архіпоказовий. Однак, які з висунутих власних вимог «Самопоміч» висуватиме під час подальших пленарних засідань, покаже час.
У свою чергу, лідер фракції «Батьківщина» Юлія Тимошенко цими днями заявила, що фракція «не голосуватиме за жоден закон, крім підвищення соціальних стандартів, поки не будуть знижені тарифи на базі правильно ухвалених законів і антикорупційних розслідувань». Це стало другим цвяхом у потенційну «домовину» парламентської коаліції, особливо якщо врахувати те, що своїх обіцянок такого бойкоту «Батьківщина» поки що намагається дотримуватися.
Загалом, експерти наголошують на тому, що і «Самопомочі», і «Батьківщині» руки для торгів розв’язав вихід із коаліції Радикальної партії Олега Ляшка. Фактично після цього малі фракції парламентської більшості отримали можливість більшого тиску на «важковаговиків», якими себе вважають фракції Блоку Петра Порошенка та «Народний фронт».
Річ у тім, що у двох останніх станом на сьогодні разом є 223 голоси. Тобто, для ухвалення результативних рішень, навіть за неймовірної умови стовідсоткової присутності в залі, їх не вистачає. Звичайно, є позафракційні депутати, зокрема і виключені із «Самопомочі», котрі можуть допомогти при голосуванні. Але парламентська практика показує, що великі фракції завжди воліють мати голоси «із запасом».
До того ж із 223-х коаліціянтів хтось обов’язково буде відсутній на засіданні, хтось захворіє, хтось буде у відрядженні... Плюс — великі фракції парламентської більшості далеко не однорідні. Тому чекати на 100-відсоткове голосування з проблемних питань не доводиться. Найкраще це було продемонстровано 31 серпня — під час голосування за конституційні зміни, котре потягло за собою й подальші трагічні події.
Упродовж нинішнього пленарного тижня в кулуарах Верховної Ради почастішали розмови про те, що можливе «висмикування» окремих депутатів із фракцій «Самопоміч», Радикальної партії та «Батьківщини», щоб мати більше «своїх людей» серед позафракційних. Звісно, це неабияк відгонить методами попереднього режиму, та все ж таки не можна повністю ігнорувати можливість навіть такого сценарію.
Більше того, стосовно найменшої нині фракції «Батьківщини», є ще один неприємний нюанс. Якщо її чисельність зменшиться до 18 «багнетів» і потім упродовж півмісяця не поповниться, то, відповідно до Закону про Регламент Верховної Ради, фракція може бути зовсім розпущена. Звісно, поки що все це — не більш ніж чутки, і Юлія Тимошенко почувається доволі впевнено, вочевидь, сподіваючись, що на подібні радикальні кроки зараз навряд чи хтось наважиться.
Зрештою, в парламентських стінах доводилося чути ще й таку думку, що наші європейські партнери чітко вимагають зберегти нинішню коаліцію. Інакше Прем’єру Арсенію Яценюку вже давно б не бути керівником «уряду камікадзе»...
Однак, розуміючи певні загрози, Юлія Тимошенко днями поскаржилася журналістам, що важливі рішення в парламенті ухвалюються не коаліцією, а групою із семи осіб. «Зараз створена рада із семи людей, куди входить Президент, Прем’єр-міністр, секретар РНБО Олександр Турчинов (до речі, в недалекому минулому — найвідданіший соратник самої Юлії Володимирівни. — Авт.), міністр внутрішніх справ, лідер фракції БПП Юрій Луценко, і, якщо я не помиляюся, сюди входить Борис Ложкін, керівник Адміністрації Президента», — зазначила Тимошенко.
Чому до цього переліку не потрапив Голова Верховної Ради Володимир Гройсман — також не зовсім зрозуміло. Утім, він сам, коментуючи наведені слова Юлії Тимошенко, недвозначно заявив, мовляв, «не варто перебільшувати вплив шести чи семи осіб на 45-мільйонну країну». Дуже б хотілося вірити, що пан Гройсман має рацію щодо цього.
Зрештою, часті торги так званих малих фракцій можуть бути традиційно зумовленими виборами. Наприклад, Олег Ляшко, зіскочивши з коаліційного «потяга», миттєво почав на всі боки шельмувати виконавчу владу: виявляється, в економіці біда, уряд недолугий, Президент поганий... А ще вчора, у складі парламентської більшості, радикалам так не здавалося? Та й сам Олег Валерійович заявляв, що нізащо не виходитиме з більшості.
Місцем для потенційного «торгу» може стати й бюджет на 2016-й рік. Багато парламентських груп за шматок бюджетного пирога готові будуть голосувати, в тому числі — і за політичні питання, потрібні коаліції.
Чимало експертів збігаються на думці, що саме цей бюджетний «пиріг» триматиме вкупі коаліціянтів. Звісно, якщо у процесі його поділу не станеться чогось екстраординарного.
А от рядовим українцям (особливо тим, хто ще не стомився від вітчизняної політики), схоже, слід готуватися до словесних щедрот, котрими сильні світу сього спробують задобрити виборців перед 25 жовтня. Хоча... нашому брату-виборцю, вочевидь, до цього не звикати.
Ярослав ГАЛАТА

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».