Порушення пропонувалося карати штрафом від сорока до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів або позбавленням права керування на 1–2 роки з вилученням (!!!) транспортного засобу.
Крім того, участь людей у масових акціях «у масці, шоломі або з використанням інших засобів чи способів маскування» мала потягнути за собою накладення штрафу чи адмінарешт. Установлення під час них малих архітектурних форм без дозволу МВС пропонувалося карати схожим чином...
Згодом саме ці та низка інших, з дозволу сказати, документів спричинили те, що в Києві на вулиці Грушевського запалали міліцейські автобуси. Влада загалом і особисто Віктор Янукович, котрі на той момент остаточно втратили відчуття реальності, фактично підписали собі політичний смертний вирок.
За рік, що минув з моменту спроби узаконення диктатури, спливло дуже багато води. Українське суспільство довело, що над ним неприпустимо ставити подібні експерименти. Але доведено це було буквально упродовж місяця після ухвалення диктаторських документів.
Далі мала б настати черга нової влади доводити, що вона, на відміну від своїх попередників, налаштована на зовсім інші зміни в житті країни та її громадян. На жаль, значного поступу на цьому шляху поки що не спостерігається. Рік, що сплив після 16 січня 2014-го, заморозив чимало загальнодержавних проблем у попередньому форматі. У тому сенсі, що відсутність реальних реформ у тій-таки правоохоронній системі виставляється як досягнення — диктатуру ж бо встановлено не було. А це вже — неабиякий успіх.
Такі наміри забалакати необхідність кардинальних змін викликають усе більший спротив громадян України та нерозуміння з боку закордонних партнерів. І ті, й інші вже не готові покладатися на самі лишень обіцянки реформування. Іноземці натякають на можливість припинення співпраці та реальної підтримки. А українці, буває, й черговою революцією погрожують. Котра сьогодні, ніде правди діти, стане далеко не найкращим варіантом розвитку подій. Особливо в контексті війни на сході нашої держави...
Саме тому уроки диктаторських законів від 16 січня мають бути засвоєні. Недаремно ж буквально місяць тому недавно обрані народні депутати із середовища громадських активістів та представників ЗМІ палко відстоювали положення про те, щоб будь-який обранець, котрий віддав свій голос за диктаторські закони від 16 січня, не мав права претендувати на місце в парламентському керівництві.
Поки що успіху щодо цього досягти вдалося. Але цей успіх попри те, що є дуже важливим і знаковим, усе ж таки залишається більше позірним. Бо ж серед тих, хто й досі так чи інакше керує долями сотень і тисяч громадян, є ще дуже багато таємних прихильників якщо й не диктатури, то, принаймні, нинішньої недосконалої системи. А це означає, що про невдалий експеримент річної давнини всім нам забувати не слід. Ні сьогодні, ні в інші дні.
Ярослав ГАЛАТА