Справа у тому, що практично всі військові арсенали були перевантажені ще за часів колишнього СРСР, коли він виводив свої війська зі Східної і Центральної Європи, складувавши там тисячі тонн смертоносних вантажів.
Не можна сказати, що у МО повністю ігнорували небезпеку, пов’язану з перевантаженням арсеналів, неналежним їх облаштуванням: на початку 90-х років була розроблена і схвалена Програма забезпечення безпеки і живучості баз і складів, розрахована на 1995–2015 роки.
Вона передбачала виділення з Державного бюджету України 1 мільярда 452 тисячі гривень. Цю суму, зважаючи на масштаби проблеми, інакше, як краплею в морі, важко назвати. Але й за такого «смішного» фінансування воно розпочалося не у 1995-му, а лише з 1999 року. При цьому суми виділялись «астрономічні»: від 10 до 40% від запланованих!..
Тож не дивно, що 6 березня 2004 року, тобто після 10 років існування вищезгаданої Програми, глава Адміністрації Президента України Леоніда Кучми доповідав своєму патрону таке:
«На ній (275-а база зберігання артилерійських боєприпасів під Новобогданівкою. — Прим. авт.) продовжується надмірне накопичення боєприпасів, дві третини яких зберігаються просто неба. Не обваловано 40 відкритих майданчиків. Сигналізацією, виведеною у вартове приміщення, забезпечено менше як половину сховищ. Потребують заміни 40% дротяної огорожі і 1500 залізобетонних стовпів».
Ще не висохло, мабуть, чорнило на цьому документі, як рівно через два місяці, 6 травня 2004-го, там почали вибухати снаряди. У 2005–2006 роках ситуація на цій базі повторилась. А згодом українці почали звикати до повідомлень про «НП» на українських військових арсеналах: протягом останніх 14 років подібних «салютів» було більше 10.
Не переповідатимемо, що і як було зроблено для їх недопущення, а скажемо лише, що й сьогодні 50% боєприпасів зберігаються під відкритим небом. У тому числі і великокаліберна зброя, зокрема системи залпового вогню «Град».
Може виникнути цілком закономірне запитання: чому досі не вжито відповідних заходів щодо їх недопущення чи хоча б мінімізації ризику? Адже бюджет МО з кожним роком зростає і сьогодні становить понад 80 мільярдів гривень.
Крига скресає?..
На жаль, з ефективним забезпеченням безпеки на арсеналах не все так просто. І вирішення абсолютної більшості проблем залежить знову ж таки від них, клятих грошей. А їх, як завжди, не вистачає.
Облаштування одного кілометра периметра арсеналу сучасними системами спостереження і сигналізації обходиться в 3 мільйони гривень! А загальний периметр чотирьох найбільших арсеналів у Балаклії, Калинівці, Ічні та Богданівці перевищує 40 км. Кількість інших баз і складів, де зберігаються снаряди, вимірюється десятками.
Як бачимо, безпека життєдіяльності складів та арсеналів обходиться в солідну копійку. Але ж ліквідація наслідків вибухів, пожеж коштує ще дорожче.
Наприклад, у результаті пожежі на Балаклійських складах, що на Харківщині, одна людина загинула і ще четверо були поранені. Були пошкоджені 265 будівель, у тому числі 231 житловий будинок, 22 об’єкти інфраструктури та промисловості, 12 об’єктів соціальної сфери, зокрема дві школи і два дитячих садочка.
На відновлення Балаклії влада виділила 100 мільйонів гривень, але їх не вистачило. До того ж пожежа знищила 70% боєприпасів, завдавши збитків на сотні мільйонів гривень.
На проблему зберігання боєприпасів, схоже, звернули увагу: минулого року згідно з бюджетом МО на їх безпеку було асигновано 500 мільйонів гривень. 330 мільйонів витратили на будівництво залізобетонних сховищ на території арсеналів.
У Міноборони сподіваються на розв’язання хоча б часткове проблеми, бо одним махом проблему, якою майже не опікувалися кілька десятиліть, за один рік не вирішиш. Загалом для цілковитої реконструкції усіх баз з озброєнням потрібно 10 мільярдів гривень!..
У зв’язку з подіями на Донбасі і високою ймовірністю диверсій починаючи з 2015 року найбільші арсенали перебувають під охороною і обороною сил Протиповітряної оборони, радіоелектронної боротьби тощо.
А це значить, що система забезпечення живучості баз, складів і арсеналів, незважаючи на виникнення на них «НП», усе ж підвищується. Не такими темпами, як усім нам хочеться, але зрушення є.
Сергій ЗЯТЬЄВ
