Військо
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Понедiлок Травень 10, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 26 Червень 2015 06:37

Від миротворчого досвіду – до досвіду в АТО

Rate this item
(4 votes)

16-а окре­ма бри­га­да ар­мій­ської авіа­ції Су­хо­пут­них військ Зброй­них Сил Ук­раї­ни, яка дис­ло­кує­ть­ся в Бро­дах, по­стій­но бе­ре участь у ми­ро­твор­чих мі­сі­ях ООН. Ще за ра­дян­ських ча­сів вій­сь­ко­ві від­слу­жи­ли в Аф­га­ніс­та­ні, по­тім в Юго­сла­вії, Лі­ва­ні, Лі­бе­рії, Сьєр­ра-Лео­не, Кот-д’Іву­арі, Де­мо­кра­тич­ній Рес­пуб­лі­ці Кон­го. Ни­ні во­ни не тіль­ки про­дов­жу­ють ви­ко­ну­ва­ти ми­ро­твор­чу мі­сію, але й по­стій­но бе­руть участь в АТО.
Про це роз­по­ві­ли ко­рес­пон­ден­ту «ДУ» вій­сь­ко­ві 16-ї бри­га­ди: за­ступ­ник коман­ди­ра по ро­бо­ті з осо­бо­вим скла­дом під­пол­ков­ник Ми­хай­ло Шур, коман­дир вер­то­літ­ної ес­кад­ри­льї під­пол­ков­ник Кос­тян­тин Га­єв­ський, на­чаль­ник ме­дич­ної служ­би ка­пі­тан ме­дич­ної служ­би Ми­хай­ло Хо­ме­нюк.

Шлях до вій­ська

— Роз­ка­жіть, як Ви роз­по­чи­на­ли вій­сь­ко­ву служ­бу? В яких ми­ро­твор­чих мі­сі­ях бра­ли участь?
Ми­хай­ло Шур: Шлях у військову авіацію почався у мене зі школи. Після 8-го класу пішов в авіаспортивний клуб. Два роки відучився і захворів романтикою неба. Після цього вибрав професію льотчика. Поступив в училище, яке закінчив у 1994 році. Далі був тривалий шлях підготовки льотчика і становлення як офіцера, в тому числі як миротворця. Пройшов шлях від лейтенанта до заступника командира ескадрильї, заступника командира бригади по роботі з особовим складом. Нині також беру участь у виконанні польотів. Літаю на вертольотах Мі-8 та Мі-24. Чотири рази був у миротворчих місіях. Перша відбулася в 2004 році в Сьєрра-Леоне і три — в Ліберії.
Кос­тян­тин Га­єв­ський: Шлях у військо відбувався традиційно. Закінчив школу, технікум. Відслужив армію, потім закінчив училище в Сизрані. Приїхав в Україну. Служу у війську вже 27-й рік. Брав участь у всіх практично миротворчих кампаніях, де наша бригада виконувала завдання, — Ліберія, Конго, Кот-д’Івуар.
Ми­хай­ло Хо­ме­нюк: Я п’ять разів побував у миротворчих місіях. Перший раз — у Ліберії. Ми тоді жили в наметах. Ми також відкривали першу місію в Демократичній Республіці Конго.
— Які у Вас за­ли­ши­ли­ся вра­жен­ня від пе­ре­бу­ван­ня у ми­ро­твор­чих мі­сі­ях?
Ми­хай­ло Шур: Враження залишилися позитивні, адже льотний склад, у тому числі і в миротворчих місіях, проходить загартовування. Інтенсивність польотів там набагато вища, ніж в Україні. Хоча зараз і в нашій країні інтенсивність польотів зросла у зв’язку з подіями на сході. А до того льотчик у середньому міг за місію налітали 200 і більше годин. У миротворчих місіях хлопці ставали не тільки справжніми чоловіками, бо довелося перебувати

 далеко від рідних і близьких, але й класними льотчиками, професіоналами своєї справи.
В Африці є свої професійні труднощі. В умовах спекотного і вологого клімату техніка поводиться трохи по-іншому, ніж в Україні. Там є такі майданчики, на які не кожний класний льотчик зайде і сяде. Ростуть дерева по 30–40 метрів, такий собі «колодязь», і в нього потрібно сідати, бо поруч розташований населений пункт і туди іншим шляхом не доберешся.
Кос­тян­тин Га­єв­ський: Я вже багато разів був і враження дещо затерлися. Звичайна робота у звичайній країні. Звикаєш до людей з іншим кольором шкіри. Вражень залишилося більше від природи. Для українця африканські ландшафти незвичайні. Більше природної краси, а так звичайна країна, великий циганський табір.
— Як міс­це­ві до Вас ста­ви­ли­ся?
Кос­тян­тин Га­єв­ський: По-різному. Все залежало від місії. Якщо Кот-д’Івуар — це спокійна країна і люди нормально до миротворців ставляться, як і в Ліберії, то в Конго виникли проблеми у місії ООН. Там іде постійно війна і населення не дуже задоволене, як місія ООН виконує свої обов’язки. Були всякі прецеденти, зокрема камінням кидалися, підкидували гранати під ворота місії тощо. Багато різного траплялося, тому все залежить від того, де перебуваєш. А так у принципі спокійне нормальне ставлення африканців до нас. Бідні країни живуть за рахунок ООН, тому вони від нас залежали. Постійно до нас приходили.

— Опи­шіть свій ро­бо­чий день в Аф­ри­ці.
Кос­тян­тин Га­єв­ський: Зранку підйом, сніданок. Потім, якщо немає польотів, шикування. Після цього можуть бути заняття. Обід. Далі добровільне заняття спортом. Інші військові займаються власними справами. Треба ж помити, попрати тощо. Вечеря та шикування. Щодо польотів, то вони відбувались, як правило, щодня. Зранку встали і на польоти. Тривають вони до обіду, а можливо, і до вечора. Ввечері прилетіли. Постановка завдання на новий день, розбір польотів — це практично займає весь день.
Якщо було багато польотів, то намагалися через день літати, щоб можна було трохи відпочити. В Африці перебуває не лише льотний склад, але й наземний. Технічний склад працює на аеродромі зранку. Вони о 6 годині виїжджають, поснідали, далі робота, приїхали на обід, пообідали, знову на аеродром. І так вони працюють до самого вечора, поки сонце не сяде. Авіаційна техніка потребує постійної уваги. Дуже багато тилового забезпечення. Треба води привезти, їсти зварити, охорона постійно на постах. Так виходить, що постійно знаходиш собі роботу.
— В яких умо­вах жи­вуть на­ші вій­сь­ко­ві?
Ми­хай­ло Шур: Умови для проживання хороші. Є будівлі казарменого типу, але в усіх практично будівлях є санвузли для того, щоб убезпечити особовий склад від малярійних комарів. Умивальники, санвузли — в приміщеннях. Проживають у кімнаті по 3–4 чоловіки. Є і по 2–3. Умови цілком комфортні. Це стосується казарменого фонду. Є модульні будинки, які поставила місія. В кожній кімнаті кондиціонери, адже без них складно пережити спекотний клімат. В кімнаті по 3–4 чоловіки. Там є ліжка, стільчики, столи, шафи. Звичайно, вдосконалюємо свій побут. Особовий склад облаштовує полички для книжок тощо.
Кос­тян­тин Га­єв­ський: Існує таке поняття, як стара місія, коли місія вже давно перебуває в країні, і нова. Житлом забезпечує місія ООН. У Ліберії перший рік ми жили в наметах. Потім зробили табір зі стаціонарними будинками. Італійська фірма поставляє для місії ООН збірні будиночки, які мають 3–6 кімнат. Кімната — 24 квадратних метри. Стоїть кондиціонер. А все інше, наприклад меблі та оснащення, — вже українське. Коли я приїхав у Кот-д’Івуар, то там було все нове. Був сухий лізинг — усім нас забезпечувала місія ООН, зокрема: машини, меблі, будинки. Там умови були кращі.

 

Вій­сь­ко­ва ме­ди­ци­на в Аф­ри­ці

— Під час ви­ко­нан­ня ми­ро­твор­чих мі­сій трап­ля­ли­ся зброй­ні кон­флік­ти?
Ми­хай­ло Хо­ме­нюк: Уперше в Конго в 2011 році ми зіткнулися з реальною війною. Обстріляли наш вертоліт і в нас був перший поранений — бортовий перекладач. Важке кульове поранення в ногу. Надали адекватну допомогу. Він вилікувався. Зараз успішно проходить службу в досить небезпечній ділянці, в полку спецпризначення в Кіровограді.
— А які не­без­печ­ні хво­ро­би ча­ту­ють на на­ших вій­сь­ко­вих в Аф­ри­ці?
Ми­хай­ло Хо­ме­нюк: Маю значний досвід у лікуванні малярії. Ця хвороба є однією з найнебезпечніших у світі, адже щодня помирає близько 100 осіб. При вчасному діагностуванні та адекватному лікуванні вона протікає легко. Можу похвалитися тим, що в нашому українському загоні в Ліберії, в Конго серед інших контингентів у нас найнижчі показники щодо захворюваності на малярію. Наприклад, наш загін складається з 250 осіб, то в середньому за півроку 10, максимум 12 хворіли на малярію. Це дуже малий показник. Я спілкуюся з начмедами інших контингентів, то в них кожний день один хворий. Ми проводимо медикаментозну профілактику. В нас не було втрачено жодної людини.
У нас були лише нещасні випадки не з нашої вини. В Ліберії загинули дві людини — втопилися в океані. Існує ймовірність виникнення малярії після повернення в Україну. В нас був випадок, коли повернувся військовослужбовець додому. Пройшов певний період. У нього підвищилася температура. Він звернувся в районну лікарню і його лікували від грипу. Коли подумали, що це може бути пов’язане з перебуванням в Африці, було пізно. Він помер.
— Перш ніж їха­ти в мі­сію, як ми­ро­твор­ці се­бе го­ту­ють із ме­дич­ної точ­ки зо­ру?
Ми­хай­ло Хо­ме­нюк: Спочатку перед тим, як поїхати туди, проходять медичну комісію. Окрім обстежень, здають аналізи на наявність ВІЛ-СНІД-інфекції, вірусних гепатитів А, В, С, D, Е. Отримують міжнародний сертифікат, необхідний для перетину кордону. На підставі довідки військово-лікарської комісії (ВЛК) приймається рішення про придатність для участі в миротворчій міжнародній місії, військовий зараховується в кандидати. Потім на базі частини армійської авіації проводиться під час бойового злагодження повторна ВЛК. Після висновку проводиться щеплення, вакцинація. Багато років тому було чотири щеплення, зараз шість — дифтерія, стовбняк, жовта лихоманка, гепатит А, В, черевний тиф, менінгіт. Вакцинують проти гетатиту В три рази. Плюс є препарати від малярії. Ці таблетки приймають весь період перебування в Африці — одна таблетка на тиждень. За два тижні до відбуття туди видаємо по 2 таблетки і 4 тижні після повернення в Україну. Це — основні медичні заходи, яких ми дотримуємося.
— Щось за­бо­ро­няє­ть­ся їс­ти на­шим вій­сь­ко­вим?
Ми­хай­ло Хо­ме­нюк: Все, що продається в Африці з тваринної їжі на ринках, — заборонено споживати. Ми вживаємо лише продукти, які провозить ООН, і те, що видають в їдальні. Овочі та фрукти купуються. Але коли виникають спалахи інфекційних хвороб, зокрема періодично спалахує холера, то забороняється взагалі все купувати. А якщо купують фрукти, то миють щіточкою, промивають, протирають фізрозчином, шкірку зрізають. Я проводжу там регулярно заняття з цього приводу. М’ясо і рибу заборонено їсти.
Достатній рівень забезпечення ООНівською їжею. Її вистачає, особливо в Конго. Норма харчового забезпечення залежить від ступеня небезпеки. Коли в Ліберії ми починали місію, там ще були бойові дії, тому був високий ризик і норма забезпечення була вищою. Було дуже багато продуктів. Раніше було 5–6 доларів на добу на людину, а зараз 2,5 долара. В Конго зараз найвищий рівень небезпеки, тому продуктів дуже багато. Місцеве населення просто голодує.
Коли обстріляли вертоліт у Конго і був поранений, то наш вертоліт сів на територію контингента Непалу. Лікар загону надав першу допомогу, ми полетіли до себе в українську місію, а від них пораненого забрали. Потім я поїхав до того лікаря з подякою за допомогу.


До­свід АТО

— Па­не Ми­хай­ле, у зв’яз­ку із си­ту­аці­єю на Схо­ді Ук­раї­ни як змі­ни­ло­ся жит­тя бри­га­ди в пла­ні на­вчань? Чи від­бу­ває­ть­ся під­си­ле­не тре­ну­ван­ня?
Ми­хай­ло Шур: Як таких навчань зараз не проводиться, але інтенсивність польотів збільшилася порівняно з тим моментом, як увійшла в дію АТО. Наші військові беруть участь в АТО. На превеликий жаль, у нас є втрати — 8 осіб. Ми втратили торік 2 травня два екіпажі і один екіпаж — 24 червня 2014 року. 98% хлопців цих екіпажів брали також участь у миротворчих місіях: у Ліберії, Конго, Югославії. Ми втратили найдосвідченіших льотчиків.
До речі, під час цьогорічного відбору в миротворчу місію віддавалася перевага хлопцям, які побували в АТО. Тих, хто не брав участі в операції, намагалися не брати. Загін, який пішов у Конго, на 98% складається з хлопців, що брали участь в АТО. Я кажу не лише за льотчиків, а за весь загін.
— Ви по­бу­ва­ли в АТО і зно­ву зби­ра­єте­ся ту­ди по­вер­ну­ти­ся. Роз­ка­жіть про це тро­хи де­таль­ні­ше.
Ми­хай­ло Шур: Ми перебували на сході країни. Виконували завдання з несення бойового чергування і з перевезення поранених військових, які безпосередньо перебувають на лінії зіткнення. Знаходишся 24 години в системі чергування. Визначаються чергові сили і в будь-яку мить приходить сигнал, що необхідно виконувати те чи інше завдання. Піднімаєшся. Це може бути вночі, зранку, вдень, в будь-яку пору, в дощ, у сніг. Аналізуються метеорологічні умови — чи в змозі екіпаж виконати завдання. Я сам був на сході три місяці, потім після виконання завдання повернувся в бригаду в Броди до своїх безпосередніх обов’язків. Там був і льотчиком, і вихователем.
— Які вра­жен­ня?
Ми­хай­ло Шур: Враження різні. Люди також ставляться по-різному: 50 на 50. Всі люди хочуть миру і спокою. Лише одні вважають, що ми щось неправильно робимо, а інші — неправильно робить та сторона, що під контролем «ДНР» та «ЛНР». Є своя специфіка у виконанні польотів. На територіях, прилеглих до окупованих, є дуже багато вишок. Багато ліній електропередач, причому потужних і високих. І якщо погода на дуже хороша, то постійно потрібно маневрувати.
Висота польоту мінімальна для того, щоб не потрапити під ворожі засоби протиповітряної оборони. Наші ж екіпажі були збиті ними. Тому доводиться постійно бути в напрузі, а ще літати в спеціальному спорядженні зі спеціальною амуніцією. Це все викликає певну знервованість і напругу. Але хлопці позитивно ставляться до виконання цих завдань і всі розуміють, для чого вони там перебувають. Усі готові в будь-який час виконувати ті обов’язки, які на них покладені.
Розпитувала Інна БОРИСОВА,

Фото автора

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».