В остан­ні дні вес­ни Ук­раї­на тра­ди­цій­но опи­ни­ла­ся на по­ро­зі пев­но­го по­лі­тич­но­го за­тиш­шя, яко­му, спо­ді­ва­ти­ме­мо­ся, не за­ва­дять якісь форс-ма­жо­ри на зра­зок мож­ли­вої ес­ка­ла­ції на­пру­ги на Дон­ба­сі. По­ки віт­чиз­ня­ні по­лі­ти­ки все ще де­мон­стру­ють со­лід­ну пра­це­здат­ність і не по­спі­ша­ють ма­со­во йти на ка­ні­ку­ли...
Чи не най­біль­ша ак­тив­ність ви­хо­дить ни­ні зі стін Цен­траль­ної ви­бор­чої ко­мі­сії, яка ухва­ли­ла рі­шен­ня про про­ве­ден­ня в низ­ці ви­бор­чих окру­гів про­мі­жних пар­ла­мент­ських ви­бо­рів 17 лип­ня. Тож менш ніж че­рез два мі­ся­ці де­пу­та­тів оби­ра­ти­муть від­ра­зу в се­ми окру­гах.

УКРАЇНА ТА СВІТ ДО І ПІСЛЯ ПОВЕРНЕННЯ НАДІЇ САВЧЕНКО НА БАТЬКІВЩИНУ

Од­ни­ми з пер­ших слів На­дії Сав­чен­ко піс­ля її прос­то-та­ки кар­ко­лом­но­го по­вер­нен­ня в Ук­раї­ну ста­ли сло­ва ви­ба­чен­ня пе­ред сол­дат­ськи­ми ма­те­ря­ми за те, що во­на, Сав­чен­ко, жи­ва.

Звісно, всі перші слова та вчинки Надії після повернення — надзвичайно емоційні. І це вже встигло викликати певну іронію в тих спостерігачів, котрі схильні будь у чому шукати негативні підводні течії. Мовляв, уже невдовзі Савченко повторить долю депутатівкомбатів, котрі суттєвого поступу українській політиці надати не зуміли.
Але варто звернути увагу, що в подібних коментарях не менше емоцій, ніж у самої Савченко. Лиш тільки в Надії вони щирі та виправдані, а в її «суддів» — цинічні й амбітні. Зрештою, навіщо у перші ж дні повернення на Батьківщину людини, котра стала символом незламності, аналізувати її політичне чи яке б там не було майбутнє? Чи не доречніше просто порадіти, що одним політичним в’язнем у світі стало менше!