У «Карась Галереї» — виставка Віктора Покиданця The Box, повідомляє i-pro.kiev.ua. В основі проекту — використання образу сірникової коробки як носія візуальних і текстових стереотипів, який має більший тираж, ніж будь-який інший друкований носій (журнал, книга, афіша тощо). Сірники є об’єктом, що повсякденно супроводжує людину: на кухні, у господарстві, в кишені як необхідна деталь існування та уособлення комфорту, тепла, приготування їжі, зрештою, світла і вогню.
Автор посилює образ сірникової коробки — монументалізує її, підносячи до статусу мистецького твору, що виставляється відомим художником у професійній галереї. Жанр об’єкта-скульптури зберігає незмінними властиві сірниковій коробці невигадливий дешевий друк на грубому картоні, її лаконічну та утилітарну форму.

Ав­то­мо­біль для ба­га­тьох — звич­ний спо­сіб пе­ре­су­ван­ня, а от дех­то вба­чає у ньо­му на­ба­га­то біль­ше — по­єд­нан­ня швид­ко­сті, ру­ху та драй­ву. Квар­тет твор­чих осо­бис­то­стей, що скла­дає­ть­ся з двох ху­дож­ни­ків і двох фо­то­гра­фів, пред­став­ляє у ви­став­ко­вій за­лі Бу­дин­ку ар­хі­тек­то­ра спіль­ний про­ект «Драйв: лю­ди та ав­то­мо­бі­лі», на­оч­но ілюс­тру­ючи не­стрим­не люд­ське праг­нен­ня до ру­ху та змін.

Художниккарикатурист Геннадій Михеєв створює дотепні й оригінальні шаржі на зірок світового мистецтва та інших відомих людей. Через ці образи він передає своє художнє світосприйняття. Рух є для нього синонімом життя, тому що без руху неможливо досягнути мети, а швидкість і позитивні емоції асоціюються з червоним Ferrari.

У Ки­єві не­що­дав­но з’явив­ся но­вий ук­раї­но­мов­ний те­атр «Но­ва сце­на» (New Stage), який пред­ста­вив гля­да­чам свою пер­шу ви­ста­ву «Щой­но од­ру­же­ні» (Just Married).

«У кожного свій шлях до театру і свої з ним взаємини. Особисто ми зрозуміли, що для нас театр — не просто розвага, не час дозвілля і вже зовсім не якась конкретна будівля. Це те, чим хочеться займатися, до чого весь час повертаєшся думками і що хочеш робити для інших.
Ми намагалися створити якісний театральний продукт, повноцінну виставу з професійною режисурою, акторською грою та сценічним оформленням. Наше завдання — зробити глядачів добрішими, мудрішими, щасливішими, щоб самим стати такими разом із ними», — розповів режисерпостановник Ігор Матвіїв.

Смі­ли­вий крок на­зу­стріч кі­но зро­би­ли у Ки­їв­сько­му на­ціо­наль­но­му ака­де­міч­но­му те­ат­рі опе­ре­ти. Тут від­бу­ла­ся прем’­єра кон­цер­ту «Му­зи­ка з кі­но­філь­мів. Дубль 1», в яко­му зву­ча­ли улюб­ле­ні ме­ло­дії.

«Сьогодні ми поєднали в одному концерті два види мистецтва — кіно і театр, які неможливо уявити один без одного. Пропонуємо глядачеві музику з українського кіно, фільмів радянської доби, а також голлівудських картин. У концерті представлено як комедійне, так і драматичне та сентиментальне кіно. Це — справжня лабораторна робота, адже непросто знайти самі музичні твори до кінофільмів, потім потрібно зробити аранжування, досягти потрібного звучання.
У нас уже є матеріали до кількох наступних кіноконцертів. Не буду поки відкривати всіх таємниць, лише зазначу, що один із відділів майбутнього концерту буде повністю присвячений українському кіно. Даруємо свою любов глядачеві.

Дня­ми в екс­клю­зив­но­му ін­тер­в’ю для «Де­мо­кра­тич­ної Ук­раї­ни» ди­рек­тор На­ціо­наль­но­го ан­тар­ктич­но­го на­уко­во­го цен­тру Ва­ле­рій Лит­ви­нов роз­по­вів ав­то­ро­ві цих ряд­ків про по­дії, які на ми­ну­ло­му тиж­ні ста­ли­ся на ос­тро­ві Га­лін­дез та у нав­ко­лиш­ніх ак­ва­то­рі­ях 5–8 квіт­ня.
Там, у не­спри­ят­ли­вих по­год­них умо­вах на мо­рі й при склад­ній льо­до­вій си­ту­ації у про­то­ках між ос­тро­ва­ми, від­бу­ва­ли­ся не­прос­ті роз­ван­та­жу­валь­ні та ін­ші опе­ра­ції пе­ре­змін­ки ук­ра­їн­ських ан­тарк­тич­них екс­пе­ди­цій — 20-ї, яка про­тя­гом ро­ку (2015–2016) від­пра­цю­ва­ла на стан­ції «Ака­де­мік Вер­над­ський», і 21-ї, кот­ра на за­фрах­то­ва­но­му ар­ген­тин­сько­му суд­ні «Ушу­ая» при­бу­ла у той ре­гі­он За­хід­ної Ан­тарк­ти­ки.

Укрит­тя, зве­де­не над зруй­но­ва­ним ре­ак­то­ром во­се­ни 1986-го, з ро­ка­ми по­ча­ло руй­ну­ва­ти­ся: че­рез шпа­рин­ки, що з’яви­ли­ся в ньо­му, час від ча­су про­ни­ка­ла ра­ді­ація. Як­що не вжи­ти від­по­від­них за­хо­дів, то дах укрит­тя мо­же пе­ре­тво­ри­тись у та­ке со­бі ре­ше­то! Що то­ді бу­де — здо­га­да­тись не­важ­ко: на дні енер­го­бло­ку і до­сі міс­тить­ся май­же 90 від­сот­ків ядер­но­го па­ли­ва, яке там бу­ло у квіт­ні 1986-го...

Тож на початку 2000х років було ухвалено рішення про спорудження нового укриття. Оскільки нашій державі подібні проекти не під силу, то звернулися по допомогу до інших країн світу і міжнародних організацій. Це питання довго мусувалося, але, врештірешт, у березні 2004го, Європейський банк реконструкції і розвитку оголосив тендер на проектування, будівництво і введення в експлуатацію нового саркофага.

26 КВІТ­НЯ — ДЕНЬ ЧОР­НО­БИЛЬ­СЬКОЇ ТРА­ГЕ­ДІЇ

У ТАКІ КВІТ­НЕ­ВІ ДНІ, 30 РО­КІВ ТО­МУ, СТА­ЛА­СЯ НАЙ­БІЛЬ­ША В ІС­ТО­РІЇ 
ЛЮД­СТВА ТЕХ­НО­ГЕН­НА КА­ТАС­ТРО­ФА — ЧОР­НО­БИЛЬ­СЬКА

Вче­них «не по­чу­ли»
Будівництво Чорнобильської атомної станції, яку тоді називали «об’єктом № 1 у народному господарстві Української РСР», розпочалося на початку 70-х років. На той факт, що усього за 110 кілометрів розташований багатомільйонний Київ, партійно-радянська номенклатура, яка давала «зелене світло» на спорудження, не звернула уваги. Були, правда, окремі вчені, які виступали проти, але їх «не почули». Навіть президента Академії наук України Бориса Патона, який у своїх записках, адресованих Володимиру Щербицькому, обґрунтовано доводив «недоцільність появи під Києвом такого небезпечного об’єкта».

На ни­ніш­ній рік Нац­банк має ам­біт­ні пла­ни. Зок­ре­ма, пла­нує за­вер­ши­ти пе­ре­хід до ре­жи­му ін­фля­цій­но­го тар­ге­ту­ван­ня до кін­ця 2016-го. Фа­хів­ці НБУ роз­ра­хо­ву­ють, що пе­ре­хід до та­ко­го ре­жи­му до­зво­лить ство­ри­ти се­ре­до­ви­ще, в яко­му ін­фля­ція не бу­де при­во­дом для за­не­по­ко­єн­ня біз­не­су й на­се­лен­ня, адже до­ві­ра до грив­ні від­но­вить­ся, ре­аль­ні до­хо­ди гро­ма­дян і біз­не­су не змен­шу­ва­ти­муть­ся вна­слі­док зрос­тан­ня цін.

Фахівці НБУ обіцяють пильно стежити за статистичними даними, аби бути певними, що інфляція уповільнюється за планом — 12%, плюсмінус 3% — на кінець цього року. Якщо інфляційні очікування будуть добре «заякореними», інфляційні ризики послабляться, а стабільність валютного ринку посилюватиметься, Нацбанк планує поступово пом’якшувати монетарну політику, аби сприяти економічній активності. До того ж регулятор має намір поступово послаблювати й знімати валютні обмеження.

Ми­ну­ло тро­хи більш ніж мі­сяць від­то­ді, як на ву­ли­ці двох най­біль­ших міст Пол­тав­щи­ни — Пол­та­ви та Кре­мен­чу­ка ви­йшли на­ря­ди но­вої пат­руль­ної по­лі­ції. Від­те­пер спо­кій пол­тав­ців та кре­мен­чу­жан що­дня обе­рі­га­ють по два де­сят­ки по­лі­цей­ських ав­то­па­тру­лі, кот­рі по­стій­но кур­су­ють ву­ли­ця­ми міст на но­вень­ких іно­мар­ках. Для де­ко­го з міс­тян це здає­ть­ся справж­нім ди­вом, адже остан­ні­ми ро­ка­ми ву­ли­ці об­лас­но­го цен­тру та над­дніп­рян­сько­го міс­та пра­во­охо­рон­ці май­же не пат­ру­лю­ва­ли.

Но­ва по­лі­ція — но­ві умо­ви служ­би
Полтавці, яких своєю присутністю у громадських місцях міліціонери не балували, на появу на вулицях поліції відреагували порізному. Одні щиро раділи тому, що автопатрулі раз у раз проїжджають вулицями, і «копи» пильнують порядок. Не секрет, що лише сама поява на вулиці поліцейської машини стає стримуючим чинником для місцевих розбишак та гарантує бодай якусь безпеку на наших вулицях.

Ки­тай по­ши­рює вплив у Цен­траль­ній Азії. Від­ступ Ро­сії з Цен­траль­ної Азії від­бу­вав­ся б на­віть у ра­зі від­сут­но­сті кон­фрон­та­ції із За­хо­дом. Це мен­шою мі­рою пи­тан­ня ба­жань, а біль­шою — різ­ни­ці по­тен­ці­алів. 
Ки­тай­ські гро­ші вид­но на кож­но­му кро­ці, і пре­зи­ден­ти ко­лиш­ніх ра­дян­ських рес­пуб­лік бе­руть у Ки­таю кре­ди­ти, за які ки­тай­ські фір­ми бу­ду­ють їм до­ро­ги ру­ка­ми сво­їх же ро­біт­ни­ків. А од­но­час­но сот­ні ти­сяч узбе­ків, та­джи­ків, ка­за­хів і кир­ги­зів шу­ка­ють ро­бо­ту в Ро­сії, бо не мо­жуть знай­ти її вдо­ма.

Із Центральної Азії дедалі більше сировини продається в Китай. І з цієї точки зору вектор змінюється, ще кілька років тому майже весь транзит нафти і газу йшов через Росію. Альтернативи не було, окрім труби через Росію. Туркмени мали лише один газопровід невеликої потужності через Іран.