Пер­ший фес­ти­валь ук­ра­їн­ської кла­сич­ної му­зи­ки «Смаль­та» від­був­ся на те­ри­то­рії На­ціо­наль­но­го за­по­від­ни­ка «Со­фія Ки­їв­ська» у ви­хід­ні 5-го та 6 ве­рес­ня. Ме­тою мис­тець­ко­го за­хо­ду бу­ло озна­йом­лен­ня ши­ро­ко­го за­га­лу зі сла­вет­ним му­зич­ним здо­бут­ком ук­ра­їн­ських ком­по­зи­то­рів ХVII–XX сто­літь, на­бли­жен­ня му­зич­но­го мис­тец­тва ми­ну­ло­го до кож­но­го укра­їн­ця. Про­гра­ма фес­ти­ва­лю міс­ти­ла кон­цер­ти прос­то не­ба, тан­цю­валь­ні ви­сту­пи, ці­ка­ві лек­ції з іс­то­рії му­зи­ки для ді­тей та до­рос­лих, ви­став­ку ста­ро­вин­них му­зич­них інст­ру­мен­тів, твор­чі май­стер-кла­си від на­род­них майс­трів.

Протягом двох днів для шанувальників класики, киян і гостей міста у виконанні відомих музичних колективів прозвучали чудові твори українських композиторів XVII–XX ст.: Дмитра Бортнянського, Миколи Леонтовича, Миколи Лисенка, Кирила Стеценка, Станіслава Людкевича, Рейнгольда Глієра, Михайла Вербицького, Мирослава Скорика тощо.

Все хо­ро­ше ра­но чи піз­но за­кін­чує­ть­ся, але це не при­від су­му­ва­ти, адже по­пе­ре­ду нас че­кає ще ба­га­то но­во­го та не­зві­да­но­го. Щой­но у Ко­лон­но­му за­лі іме­ні Ми­ко­ли Ли­сен­ка На­ціо­наль­ної фі­лар­мо­нії Ук­раї­ни за­вер­шив­ся VI фес­ти­валь ор­кес­тро­вої му­зи­ки, як тут уже по­ча­ли го­ту­ва­ти­ся до сьо­мо­го фес­ти­ва­лю, по­чат­ку яко­го ли­ши­ло­ся че­ка­ти мен­ше ро­ку.

«Ідея створення фестивалю оркестрової музики «Літні музичні промені» виникла кілька років тому. Ми вирішили ефективно використовувати літній час, а кияни та гості столиці відтепер мають можливість і в серпні відвідувати наші концерти. До того ж протягом не одного десятиліття Національний академічний симфонічний оркестр України влітку в Маріїнському парку проводить свої концерти, а ми започаткували в цей же період власні музичні традиції.

На­че хви­ля­ми ко­тить­ся з 60-х ро­ків ми­ну­ло­го сто­літ­тя піс­ня про «ми­лий рід­ний край» Вер­хо­ви­ни у пре­крас­но­му ви­ко­нан­ні За­кар­пат­сько­го на­род­но­го хо­ру (сло­ва і му­зи­ка Ми­хай­ла Маш­кі­на). Роз­мі­ре­но, по­туж­но ли­не го­лос Бо­ри­са Єрь­омен­ка.

Серце стискається від спогадів про ті часи, коли звучала ця пісня. Народ співав і працював, працюючи співав, звеличуючи розквіт і розмай Верховинського краю. І навіть славетний Іван Попович у подальшому не замінив того первинного, що плескалося барвами голосів Закарпатського народного хору.
Відпочиваючи на Верховинщині, ще Михайло Коцюбинський у своїх листах писав про цей край: «...Якби ви знали, який це дивовижний, майже казковий куточок, з густозеленими горами, з вічно шумливими гірськими ріками, чистий і свіжий наче вчора народився....звичаї гуцулів-номадів, які проводять усе літо зі своїми стадами на вершинах гір, настільки своєрідні й барвисті, що почуваєш себе перенесеним у якийсь новий, незнаний світ... Якби ви знали, яка тут велична природа, який цікавий народ гуцули, з багатою, своєрідною психікою, з буйною фантазією, дивними звичаями і мовою...»

Чи не най­важ­ли­ві­шою по­ді­єю остан­ньо­го ча­су уря­дов­ці та екс­пер­ти на­зи­ва­ють до­сяг­нен­ня уго­ди з Ко­мі­те­том кре­ди­то­рів про ре­струк­ту­ри­за­цію зов­ніш­ньо­го ко­мер­цій­но­го бор­гу Ук­раї­ни. У хо­ді не­лег­ких пе­ре­го­во­рів із кре­ди­то­ра­ми вда­ло­ся до­мо­ви­ти­ся про спи­сан­ня п’ятої час­ти­ни на­ших зо­бов’­язань (це май­же 4 млрд дол.) і про кре­дит­ні ка­ні­ку­ли на чо­ти­ри ро­ки, тоб­то ті­ло кре­ди­ту Ук­раї­на поч­не спла­чу­ва­ти з 2019 ро­ку.

Ці домовленості рятують Україну від дефолту. Якби нашу державу зачепив технічний дефолт, іноземні кредитори призупинили б фінансування кредитних програм і за кожним проектом, який планували запустити за міжнародної підтримки, довелось би приймати додаткові рішення.
Коли б Україна оголосила не технічний, а повноцінний дефолт, зупинилось би все зовнішнє фінансування, в тому числі від Європейського банку реконструкції і розвитку, МВФ та інших великих кредиторів. Плюс ще один ризик — паніка населення, масштаби якої важко передбачити.

У скрут­ний час, ко­ли в біль­шо­сті ук­ра­їн­ських ро­дин че­рез не­стрим­ну ін­фля­цію рахують кож­ну ко­пій­ку, лед­ве-лед­ве зво­дя­чи кін­ці з кін­ця­ми, прос­тих тру­да­рів під­сте­рі­гає ще один під­ступ­ний во­рог — не­ви­пла­та за­роб­ле­но­го не­лег­кою пра­цею.
Ли­ше за офі­цій­ни­ми да­ни­ми, на по­ча­ток 2015 ро­ку ро­бо­то­дав­ці не ви­пла­ти­ли май­же 2,5 млрд грн за­роб­ле­них гро­шей. Ще гір­ше те, що то­рік за­бор­го­ва­ність із зар­пла­ти збіль­ши­ла­ся май­же втри­чі (!), а кіль­кість укра­їн­ців, кот­рі не от­ри­ма­ли вчас­но за­рплат, сяг­ну­ла 382 ти­ся­чі осіб...

Най­ми­ти кре­ди­ту­ють сво­їх ро­бо­то­дав­ців
Сумні реалії сьогодення: невиплата на підприємствах та в установах зарплат протягом кількох місяців поспіль стає в Україні буденною ситуацією. Роботодавці, відчувши власну безкарність та безпорадність держави в царині захисту прав тих, хто працює, все частіше відкладають виплату зарплати на останнє місце. На жаль, у новітній українській історії праця сотень тисяч людей без оплати — явище не нове. Ця проблема в міру перманентного загострення соціально-економічної ситуації в державі раз у раз постає перед українцями все в нових і нових масштабах.

Ко­лиш­ній прем’­єр-мі­ністр Лит­ви Ан­дрюс Ку­бі­люс має свою вер­сію, яким чи­ном кри­за з бі­жен­ця­ми в Єв­ро­пі, по­си­лен­ня про­ти­сто­ян­ня на Близь­ко­му Схо­ді та си­ту­ація на Схо­ді Ук­раї­ни мо­жуть бу­ти еле­мен­та­ми од­но­го ге­ні­аль­но­го пла­ну. Сво­їм ба­чен­ням він по­ді­лив­ся з ко­рес­пон­ден­том Укр­ін­фор­му в ку­лу­арах 25-го Еко­но­міч­но­го фо­ру­му у поль­ській Кри­ни­ці-Здруй.

— Під час відкриття форуму президент Польщі Анджей Дуда заявив, що Росія активно тестує ефективність НАТО щодо протидії зовнішнім викликам у балтійських країнах, зокрема Естонії. Наскільки держави Балтії відчувають нині небезпеку з боку Москви?
— Звичайно, ми почуваємося насторожено і розуміємо, що наступною ціллю путінської агресії після України можемо бути ми. Дуже багато серйозних експертів і аналітиків на цьому наголошують. Наприклад, у липні опубліковано дослідження публіциста The Economist Едварда Лукаса, в якому він якраз говорив про загрози балтійському регіону, адже зараз бачимо провокації: польоти російських літаків поблизу наших кордонів, захоплення російськими спецслужбами офіцера держбезпеки Естонії, і цей перелік можна продовжувати.

Лі­де­ри кра­їн Єв­ро­пей­сько­го Со­юзу про­во­дять ін­тен­сив­ні кон­суль­та­ції що­до проб­ле­ми не­ле­галь­ної міг­ра­ції, яка ста­вить під сум­нів ефек­тив­ність функ­ціо­ну­ван­ня без­ві­зо­во­го шен­ген­сько­го прос­то­ру. У 2014 ро­ці всі 28 кра­їн — чле­нів Єв­ро­со­юзу офі­цій­но прий­ня­ли 626 ти­сяч міг­ран­тів. На­то­мість у по­точ­но­му ро­ці ли­ше Ні­меч­чи­на ви­му­ше­на прий­ня­ти 800 ти­сяч ле­галь­них міг­ран­тів, ви­тра­тив­ши на них із дер­жав­но­го бю­дже­ту всіх рів­нів де­сять міль­яр­дів єв­ро.

Такий розвиток подій провокує загострення внутрішньополітичного становища у самій Німеччині. Спроби урядів федеральних земель відкривати нові гуртожитки для мігрантів наштовхуються на регулярні акції протесту з боку ультраправих політичних сил. Не втрачають шансу на політичну реанімацію активісти руху «європейських патріотів проти ісламізації Європи».
На активізацію конкурентів на консервативному фланзі німецької політики вимушені реагувати у баварській партії «Християнсько-соціальний союз», яка різко розкритикувала курс канцлера великої коаліції Ангели Меркель на прийом якомога більшої кількості нелегалів. Тож не варто дивуватися, що проблема мігрантів максимально радикалізує внутрішньополітичні дискусії у більшості країн Європейського Союзу.

Піс­ля ви­гра­них у 2013 ро­ці ви­бо­рів і ви­сна­жли­вих пе­ре­го­во­рів із СДПН Мер­кель не мог­ла не зро­би­ти ка­бі­нет­них пе­ре­ста­но­вок. Її вір­ний со­рат­ник То­мас де Мезь­єр му­сив по­ки­ну­ти кріс­ло мі­ніс­тра обо­ро­ни і піс­ля двох ро­ків по­вер­ну­тись у Мі­ніс­тер­ство внут­ріш­ніх справ. На йо­го міс­це прий­шла ам­біт­на Ур­су­ла фон дер Ля­йєн, для якої пе­ре­хід з Мі­ніс­тер­ства пра­ці до Мі­ніс­тер­ства обо­ро­ни став без­умов­ним кар’єр­ним зрос­тан­ням.

Тендітна парвеню з Нижньої Саксонії знову довела, що вміє наполягти на своєму. Вона виявилася сильнішою, ефективнішою і зухвалішою, а у свій арсенал взяла на озброєння шантаж. Після виборчої перемоги ХДС у вересні 2013 року вона поставила Меркель ультиматум. Маючи в активі прекрасні характеристики з Міністерства сім’ї і праці, заявила: «Ангело, якщо збираєшся запропонувати мені лише Міністерство здоров’я, я піду з уряду». І це не були пусті погрози.

Не­зва­жа­ючи на кри­зу, Кремль не при­пи­няє ви­тра­ча­ти­ся на ар­мію. Прий­ня­тий чо­ти­ри ро­ки то­му ам­біт­ний план пе­ре­озбро­єн­ня 75% ро­сій­ської ар­мії до 2020 ро­ку про­дов­жує ре­алі­зо­ву­ва­тись із за­ліз­ною по­слі­дов­ніс­тю, на­віть за ра­ху­нок усе біль­шо­го ско­ро­чен­ня со­ці­аль­них ви­трат і ре­сур­сів, спря­мо­ва­них на роз­ви­ток окре­мих ре­гіо­нів ве­ли­чез­ної кра­їни.

За інформацією російської Рахункової палати, протягом перших семи місяців 2015 року найбільше в Росії витрачалося на «національну оборону». До кінця липня виконано понад 2/3 запланованих витрат із випередженням на цілий місяць графіку виконання бюджету.
Армія захищає свої секрети, тому точно невідомо, на що йдуть гроші. Рахункова палата лише повідомила, що до неба піднялися витрати на «мобілізаційну і невійськову підготовку»: на неї видано вже 83,4% грошей, запланованих до кінця року. Так само швидко витрачалися фінанси на «прикладні наукові дослідження», тобто працю вчених на армію (74,6%).

На тлі бурхливої дискусії на зустрічах представників країн — членів Європейського Союзу щодо того, «хто винен» і «що робити» з нелегальними мігрантами, набирає потуги тенденція до подальшої «хаотизації» ситуації на «Великому Близькому Сході».
Нагадаємо, що геополітична концепція «Великого Близького Сходу» зародилася навесні 2003 року, коли було ліквідовано режим Саддама Хусейна в Іраку. Оптимісти тоді вважали, що хвилі демократизації традиційних ісламських режимів швидко охоплять Північну Африку, поширяться Близьким Сходом на країни Центральної Азії. Потужним каталізатором цих процесів стала світова економічна криза, яка взяла старт восени 2008 року.