ОКУ­ПУ­ВАВ­ШИ СТО­ЛИ­ЦЮ УК­РАЇ­НИ, ГІТ­ЛЕ­РІВ­ЦІ ЗНИ­ЩИ­ЛИ І ВИ­ВЕЗ­ЛИ ДО НІ­МЕЧ­ЧИ­НИ ДЕ­СЯТ­КИ ТИ­СЯЧ ЛЮ­ДЕЙ

6 ЛИС­ТО­ПА­ДА — ДЕНЬ ВИЗ­ВО­ЛЕН­НЯ КИ­ЄВА

В іс­то­рію вій­сь­ко­во­го мис­тец­тва обо­ро­на Ки­єва увій­шла як од­на з най­не­вда­лі­ших опе­ра­цій Дру­гої сві­то­вої вій­ни: в бо­ях за міс­то за­ги­ну­ли сот­ні ти­сяч чер­во­но­ар­мій­ців, а в по­лон по­тра­пи­ли по­над 600 ти­сяч бій­ців і коман­ди­рів. Але са­ме тут, на бе­ре­гах Дніп­ра, гіт­ле­рів­ська ор­да, втра­тив­ши май­же 100 ти­сяч сол­да­тів, при­зу­пи­ни­ла своє стрім­ке про­су­ван­ня на схід. На­чаль­ник Ге­не­раль­но­го шта­бу су­хо­пут­них військ Ні­меч­чи­ни ге­не­рал Фрід­ріх Галь­дер у сво­єму що­ден­ни­ку запи­сав:
«10 серп­ня 1941 р. ...коман­ду­ван­ня гру­пи ар­мій «Пів­день» від­да­ло на­каз про тим­ча­со­ве при­пи­нен­ня на­сту­пу на Ки­їв і про пе­ре­хід до обо­ро­ни 6-ї ар­мії...»

Во­їни-за­ліз­нич­ни­ки, які слу­жать у скла­ді Дер­жав­ної спе­ці­аль­ної служ­би транс­пор­ту Мі­ніс­тер­ства ін­фра­струк­ту­ри Ук­раї­ни, не звіль­ня­ли оку­по­ва­них міст Дон­ба­су, не сто­ять на блок­пос­тах. На їх озбро­єн­ні не­має тан­ків, ар­ти­ле­рії. Але во­ни теж ви­ко­ну­ють важ­ли­ві зав­дан­ня, від­сто­юючи те­ри­то­рі­аль­ну ці­лі­сність на­шої кра­їни. А пер­ше бо­йо­ве хре­щен­ня от­ри­ма­ли у квіт­ні ми­ну­ло­го ро­ку, взяв­ши під охо­ро­ну стра­те­гіч­но важ­ли­ві мос­ти та ін­ші об’­єк­ти ін­фра­струк­ту­ри ре­гіо­ну.

— Розмінування залізничних об’єктів у районі Слов’янська та околиць стало одним із перших наших завдань, — розповідає голова адміністрації ДССТ генерал-лейтенант Микола Мальков. — Сапери крок за кроком, метр за метром пройшли сотні кілометрів доріг, десятки мостів, естакад, залізничних станцій, переїздів та прилеглих до залізниці територій. Працювати доводилося у надважких умовах.

Він­нич­чи­ну і Дон­бас роз­ді­ля­ють сот­ні кі­ло­мет­рів. Але по­дії, що від­бу­ваю­ть­ся там, не за­ли­ша­ють бай­ду­жи­ми по­до­лян.

Че­ка­ють як рід­них...
«Жит­тя лю­ди­ни ви­мі­рює­ть­ся не про­жи­ти­ми ро­ка­ми, а доб­ри­ми спра­ва­ми, зроб­ле­ни­ми нею».
Сло­ва ве­ли­ко­го фі­ло­со­фа при­га­да­ли­ся, ко­ли під час спіл­ку­ван­ня з го­ло­вою він­ниць­ких обо­рон­ців Ана­то­лі­єм Ка­ца­єм мо­ва за­йшла про до­по­мо­гу ук­ра­їн­сько­му вій­ську.
— Ні­ко­ли не ду­мав, що до­ве­деть­ся за­йма­ти­ся по­діб­ни­ми спра­ва­ми, — гір­ко по­сміх­нув­ся він. — Але ін­ших ва­рі­ан­тів не ба­чу...

З на­ступ­но­го ро­ку Мін­фін пла­нує під­ня­ти ак­циз на тю­тю­но­ві ви­ро­би на 40%. Та­ким чи­ном у мі­ніс­тер­стві хо­чуть збіль­ши­ти над­хо­джен­ня до держ­бюд­же­ту на 7,5 млрд грн, тож од­на пач­ка си­га­рет у се­ред­ньо­му до­дасть до ці­ни 5 гри­вень.

Тютюнові компанії з Мінфіном не згодні і наполягають лише на 20-відсотковому підвищенні акцизу. На їхню думку, це забезпечить надходження 3,7 млрд грн до державної скарбниці.
За даними ВООЗ, від вживання тютюну щороку вмирає понад 5 млн людей. Очікується, що до 2030 року ця цифра зросте до 8 млн. Проблема куріння дуже актуальна для України, адже поширеність тютюнокуріння у нас одна з найвищих у світі. Крім того, непрямі щорічні економічні втрати від цієї звички, за деякими оцінками, сягають в Україні 3 млрд дол.

15 ро­ків то­му, у жовт­ні 2000-го, Ра­да Без­пе­ки ООН ухва­ли­ла Ре­зо­лю­цію 1325, де ви­зна­ла важ­ли­ву роль жі­нок у за­по­бі­ган­ні кон­флік­там та їх вре­гу­лю­ван­ні з ме­тою під­три­ман­ня ми­ру та без­пе­ки. Три­ва­лий час для Ук­раї­ни цей до­ку­мент мав більш тео­ре­тич­не зна­чен­ня, ос­кіль­ки ми не ду­ма­ли, що пи­тан­ня ми­ро­тво­рен­ня на­бу­де для нас та­кої ак­ту­аль­но­сті та гос­тро­ти.

Не замислювалися й про те, що українські жінки невдовзі стануть учасниками воєнних операцій, військовими медиками та волонтерами. Не припускали й можливості, що багато дівчат та жінок опиняться серед жертв війни — з усіма жахливими наслідками, а також стикнуться з необхідністю вчитися переговорництву, аби там, де можливо, постаратися відновити мир безкровним шляхом.

В остан­ні дні жовт­ня уряд «Гру­зин­ської мрії» (ГМ) здійс­нив або ін­спі­ру­вав низ­ку дій, спря­мо­ва­них про­ти най­біль­шої гру­зин­ської опо­зи­цій­ної пар­тії — Об’­єд­на­но­го на­ціо­наль­но­го ру­ху (ОНР), яка об’­єд­нує по­лі­ти­ків з та­бо­ру ко­лиш­ньо­го пре­зи­ден­та Мі­ха­їла Са­акаш­ві­лі. Се­ред цих дій най­по­міт­ні­ши­ми є: пуб­лі­ка­ція ма­те­рі­алів, які ком­про­ме­ту­ють по­пе­ред­ню прав­ля­чу коман­ду; на­па­ди на офі­си ОНР, ор­га­ні­зо­ва­ні про­влад­ни­ми гру­па­ми; по­ча­ток слід­ства у спра­ві про під­го­тов­ку опо­зи­цією дер­жав­но­го пе­ре­во­ро­ту; кон­фрон­та­цій­ні ви­сло­влю­ван­ня прем’­єра Ірак­лія Га­рі­баш­ві­лі.

Остан­ні пів­ро­ку че­рез кри­зу у від­но­си­нах із За­хо­дом Кремль ак­ти­ві­зу­вав дії, спря­мо­ва­ні на зміц­нен­ня від­но­син з араб­ським сві­том. Офі­цій­ні пе­ре­го­во­ри сто­су­ва­ли­ся проб­ле­ми вста­нов­лен­ня ми­ру на Близь­ко­му Схо­ді, на­то­мість на їх­ньо­му тлі з’яв­ля­лись еле­мен­ти ши­ро­кої еко­но­міч­ної спів­пра­ці.

Арабські держави інтенсифікували діалог із Росією після підписання договору про контроль ядерної програми Ірану, оскільки бояться, що після скасування економічних санкцій Тегеран зміцнить свої впливи у регіоні.
Під час візиту президента Єгипту ас-Сісі до Москви керівники держав обговорили низку питань, у тому числі ситуацію на Близькому Сході і в Північній Африці, а також проблеми економічної співпраці.

Днями завершилося турне центральноазійськими країнами прем’єр-міністра Японії Сіндзо Абе. Японія намагається у Монголії, Туркменістані, Таджикистані, Узбекистані, Киргизстані та Казахстані скласти конкуренцію Китаю і Росії.
У Казахстані на китайські компанії припадає майже чверть видобутку нафти. В Туркменістані Китай закуповує дві третини видобутого газу. Потужно виглядають китайські інвестиції в економіку Таджикистану та Киргизстану. Одна з причин послаблення присутності Японії у регіоні полягає у тому, що китайська економіка стрімко зростала перші 15 років ХХІ століття, тоді як японська переживала важкі часи.

1 лис­то­па­да 2015 ро­ку від­бу­ли­ся пар­ла­мент­ські ви­бо­ри в Азер­бай­джа­ні. По­при участь у про­це­сі пе­ред­ви­бор­ної бо­роть­би за го­ло­си ви­бор­ців шіст­над­ця­ти по­лі­тич­них пар­тій та їх­ніх об’­єд­нань ре­зуль­тат ви­бо­рів був до­сить прог­но­зо­ва­ним.

Правляча партія президента Азербайджану Ільхама Алієва «Новий Азербайджан» є беззаперечною переможницею цих виборів. Її прихильники вважають: аби очорнити цю перемогу, опозиційні партії з політичного відчаю навіть спробували закликати своїх прихильників до бойкоту голосування. Зокрема, це стосується найстарішої в політичній історії Азербайджану наразі опозиційної партії «Мусават».

1 листопада 2015 року відбулися позачергові парламентські вибори у Туреччині: понад 54 мільйони турецьких виборців обирали 550 депутатів Великих національних зборів Турецької Республіки. Як і на червневих 2015 року виборах, основна боротьба за подолання 10-відсоткового прохідного бар’єру розгорнулася між правлячою Партією справедливості і розвитку на чолі з прем’єр-міністром Ахметом Давутоглу, опозиційною кемалістською Народно-республіканською партією, ультраправою Партією національного руху та курдською Демократичною партією народів.
Нагадаємо, що за результатами червневих виборів правлячі помірковані ісламісти не здобули достатньої більшості, аби створити однопартійний уряд, та не змогли домовитись з іншими парламентськими політичними силами про створення правлячої коаліції.