Про за­галь­ні тен­ден­ції ви­бор­чих про­це­сів в Ук­раї­ні ко­рес­пон­дент Укр­ін­фор­му го­во­рив з ди­рек­то­ром Фон­ду «Де­мо­кра­тич­ні іні­ці­ати­ви» іме­ні Іль­ка Ку­че­рі­ва Іри­ною Бе­кеш­кі­ною.

— Пані Ірино, нинішні вибори до органів місцевого самоврядування — це вже які за ліком, у яких Ви берете участь як соціолог?
— Як соціолог, я брала участь у всіх виборах часів незалежної України. Першим був референдум за незалежність 1 грудня 1991 року. Була членом соціологічної групи у комісії з підготовки проведення цього референдуму. До речі, тоді у наших керманичів були сумніви, чи проголосують українці за незалежність, хоча соціологи переконували, що все буде гаразд, і підтримка незалежності є навіть у таких регіонах, як Крим.
Чому були сумніви? Думаю, через те, що на референдумі у березні 1991 року українці проголосували за збереження Радянського Союзу. Так, оновленого СРСР, у складі незалежних, вільних, суверенних і всіляке інше, але ж проголосували. Не так багато часу минуло.

«БЕРЛІНСЬКИЙ ФОРУМ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ», ЯКИЙ НІМЕЦЬКИЙ ФОНД КЬОРБЕРА ЦЬОГО РОКУ ОРГАНІЗУВАВ УП’ЯТЕ, ЗІБРАВ ЧИМАЛО ВІДОМИХ ОСІБ

Для Ук­раї­ни важ­ли­во бу­ло по­чу­ти, що про неї не за­бу­ли. А про неї не за­бу­ли, не­зва­жа­ючи на те, що міс­це на пер­ших сто­рін­ках і у ви­пус­ках те­ле­но­вин міц­но по­сі­ла те­ма бі­жен­ців та ін­ші скан­да­ли, що від­бу­ваю­ть­ся. Бі­жен­ців і кри­зу на Близь­ко­му Схо­ді, а та­кож те­му без­пе­ки в Азі­ат­сько-Ти­хо­оке­ан­сько­му ре­гіо­ні за учас­ті Ки­таю теж об­го­во­рю­ва­ли у вів­то­рок у Бер­лі­ні (учас­ни­ки фо­ру­му пред­став­ля­ли май­же 50 дер­жав). Але Ук­раї­на тут не вхо­дить до чис­ла грав­ців, то­му ми зу­пи­ня­ти­ся на цьо­му за­раз не бу­де­мо.

А ось що стосується інтересу до подій у нас в країні, то опитані Фондом Кьорбера німці поставили Україну на третє місце в числі пріоритетів німецької зовнішньої політики після біженців та Сирії. Це про щось говорить.
«Ми не забуваємо про Україну», — запевнив у розмові з кореспондентом Укрінформу Карл Більдт. «Найважливіше, що ми можемо зробити, — це зробити Україну сильнішою», — каже він. Навіть не зброєю, до поставок якої політик так наполегливо закликав західні країни, а всіма можливими способами.

Лі­де­ри чем­піо­на­ту Ук­раї­ни з фут­бо­лу — ки­їв­ське «Ди­на­мо» та до­нець­кий «Шах­тар» про­дов­жу­ють пе­ре­ма­га­ти і від­ри­ва­ти­ся від кон­ку­рен­тів. Мат­чі 13-го ту­ру кар­ти­ни не змі­ни­ли. Від­мін­ність ли­ше од­на — ки­яни за­би­ли у во­ро­та сво­го су­пер­ни­ка два м’ячі, а до­неч­ча­ни вчи­ни­ли справж­ній розг­ром од­но­му з пре­тен­ден­тів на зо­ло­ті на­го­ро­ди.

В останні роки луганська «Зоря» є міцним горішком для фаворитів. Підопічні Юрія Вернидуба неодноразово відбирали очки у «Дніпра», «Шахтаря» та «Динамо». Тож матч із донеччанами, який проходив у Запоріжжі, обіцяв подарувати вболівальникам цікавий сюжет. І початок зустрічі лише підтвердив ці очікування.

З різ­ним на­стро­єм про­ве­ли чет­вер­тий тур гру­по­во­го тур­ні­ру Лі­ги чем­піо­нів УЄФА ук­ра­їн­ські гран­ди. До­нець­кий «Шах­тар» у Льво­ві до­вів ви­пад­ко­вість не­вда­чі в по­пе­ред­ньо­му мат­чі у Шве­ції і здо­був пер­шу пе­ре­мо­гу на цій ста­дії зма­ган­ня. А от ди­на­мів­ці Ки­єва у Лон­до­ні впер­ше в се­зо­ні на між­на­род­ній аре­ні про­гра­ли і гра­нич­но ус­клад­ни­ли со­бі зав­дан­ня ви­хо­ду до на­ступ­но­го ета­пу го­лов­но­го клуб­но­го тур­ні­ру кон­ти­нен­ту.

Виправляти турнірне становище гірників Мірча Луческу покликав голкіпера Каніболоцького, захисників Азеведо, Ракицького, Кучера та Срну, хавбеків Степаненка, Фреда (його на 68-й хвилині замінив Тайсон), Бернарда (замість нього на полі з’явився на 75-й хвилині Коваленко), Алекса Тейшейру, Марлоса та єдиного номінального нападника Гладкого (а в перерві замість автора першого гола вийшов Едуардо).

За да­ни­ми ВО­ОЗ, Ук­раї­на по­сі­дає пер­ше міс­це в Єв­ро­пі за тем­па­ми по­ши­рен­ня цієї ін­фек­ції. У на­шій кра­їні ге­па­ти­том С ін­фі­ко­ва­но по­над міль­йон осіб, що ста­но­вить 3% від за­галь­ної кіль­ко­сті на­се­лен­ня.
На дум­ку фа­хів­ців, ге­па­тит С вель­ми під­ступ­на шту­ка, тож не­ви­пад­ко­во йо­му да­ли ще од­ну стра­хіт­ли­ву на­зву — «лас­ка­вий убив­ця». Та ця не­без­печ­на хво­ро­ба пе­чін­ки най­час­ті­ше не дає про се­бе зна­ти до най­кри­тич­ні­ших ста­нів.
Ге­па­тит С має ві­рус­ний ха­рак­тер, са­ме цим по­си­лює­ть­ся йо­го не­без­пе­ка як для хво­ро­го, так і для ото­чу­ючих. Час­то від­но­сять йо­го до не­ви­лі­ков­них хво­роб, що й по­ро­джує стра­хи та за­пи­тан­ня: «Чи по­тріб­на пов­на ізо­ля­ція хво­ро­го?», «Скіль­ки жи­вуть хво­рі на ге­па­тит С?» то­що.

По­між но­ва­цій, кот­рі на­че сніж­ний ком по­ча­ли на­ро­джу­ва­ти­ся під впли­вом ей­фо­рії від здо­бу­тої не­за­леж­но­сті, в Ук­раї­ні не ми­ну­ло­ся й без пе­ріо­ду, ко­ли про вій­сь­ко­во-пат­ріо­тич­не ви­хо­ван­ня мо­ло­ді во­ла­ли не зга­ду­ва­ти. Мов­ляв, це — ру­ди­мент ра­дян­ської сис­те­ми, яку у віль­ній Ук­раї­ні де­мо­нту­ва­ли раз і на­зав­жди. Ува­гу зо­се­ре­ди­ли ли­ше на по­си­лен­ні пат­ріо­тич­но­го ви­хо­ван­ня ук­ра­їн­ської мо­ло­ді, а от до­при­зов­ну під­го­тов­ку в шко­лах, на­вчан­ня на вій­сь­ко­вих ка­фед­рах ви­щих на­вчаль­них за­кла­дів то­що згор­та­ли швид­ки­ми тем­па­ми.
Про­тве­ре­зін­ня прий­шло че­рез ба­га­то ро­ків, де­кіль­ка не­вда­лих опе­ра­цій на­ших по­га­но на­вче­них та ос­на­ще­них військ у зо­ні АТО, проб­леми з мо­бі­лі­за­цією, чис­лен­ні фак­ти де­зер­тир­ства та ухи­лянь від при­зо­ву. Доб­ре, що дер­жа­ву під­стра­ху­ва­ли ен­ту­зі­ас­ти, які не при­пи­ня­ли ро­бо­ти з під­го­тов­ки мо­ло­ді до служ­би в ар­мії...

Наш спів­роз­мов­ник — Бог­дан Су­шин­ський: пись­мен­ник, на­уко­вець, гро­мад­ський ді­яч. Іс­то­рик та ідео­лог су­час­но­го ук­ра­їн­сько­го ко­зац­тва. Ака­де­мік Між­на­род­ної ака­де­мії на­ук, осві­ти, про­мис­ло­во­сті та мис­тецтв (при ЮНЕС­КО, США). Йо­го тво­ри пе­ре­кла­да­ли сім­над­цять­ма мо­ва­ми сві­ту. Від­зна­чає­ть­ся ди­во­виж­ною пра­це­здат­ніс­тю і плід­ніс­тю: опуб­лі­ку­вав май­же 180 кни­жок, зок­ре­ма на­уко­вих мо­но­гра­фій, іс­то­рич­них, при­год­ниць­ко-аван­тюр­них і фан­тас­тич­них ро­ма­нів, тво­рів для ді­тей.

За видатний внесок у розвиток вітчизняної і світової культури Б. Сушинський відзначений Американським біографічним інститутом золотою американською медаллю честі. Нині він — офіційний радник цього Інституту.

Не­зви­чай­ність її по­ля­гає в то­му, що кра­су­ні-жін­ки, на пле­чі яких ви­па­ла ду­же не­лег­ка до­ля ви­хо­ву­ва­ти ді­тей з ін­ва­лід­ніс­тю, ви­му­ше­ні у цей не­лег­кий час за­без­пе­чу­ва­ти їх усім не­об­хід­ним са­мо­туж­ки.

На жаль, усі ми звикли до того, що проблеми, які існують у подібних сім’ях, фокусуються переважно на дитині, а мати, яка її виховує, опиняється в тіні, так би мовити, за кадром. Утім, кожна мати такої дитини не тільки опікун, вона ще й жінка, яка хоче бути чарівною і привабливою.
Ідею проекту реалізували фотохудожники Юлія Докторова та Ольга Грінблат, а також візажист-стиліст Юлія Королевич. За словами організаторів, спочатку ідея вважалася нездійсненною мрією, бо на все треба гроші, а їх саме не було. Однак виявилося, що у добрих справах гроші не головне — завжди знайдуться люди, які зможуть допомогти.

«Гран-прі 45-го Київського міжнародного фестивалю «Молодість» та грошовим сертифікатом на суму 10000 доларів США нагородили фільм «Принцеса», режисер Талі Шалом-Езер (Ізраїль). Переможець міжнародного повнометражного конкурсу — фільм «Пікадеро», режисер Бен Шeррок (Великобританія, Іспанія), — отримав приз та грошовий сертифікат на 1250 доларів США. Ще один переможець повнометражного конкурсу — фільм «Ішканул», режисер Хайро Бустаманте (Гватемала, Франція), — отримав приз та грошовий сертифікат на 1250 доларів США.
Найкращим фільмом міжнародного короткометражного конкурсу став «Мізинець», режисер Томаш Чіхонь (Польща). Його нагородили грошовим сертифікатом на суму 2500 доларів США», — йдеться на сайті фестивалю.

Ще не так дав­но по­дії Дру­гої сві­то­вої вій­ни зда­ва­ли­ся нам чи­мось да­ле­ким, що ні­яким чи­ном не мо­же нас сто­су­ва­ти­ся. Мир сприй­мав­ся як щось звич­не і ні­хто на­віть не міг уяви­ти, що ще мо­же при­йти вій­на. А лі­те­ра­ту­ра про ті ча­си мог­ла ви­кли­ка­ти ли­ше іс­то­рич­ний ін­те­рес.

Нині український глядач уже зовсім по-іншому сприймає ту добу. А одна з нових вистав Київського академічного драматичного театру на Подолі «Вічно живі» наче створена за сучасною драматургією. Хоча насправді однойменний твір Віктора Розова був написаний ще у 1943 році.