24 лис­то­па­да 2015 ро­ку пре­зи­дент Фран­ції Фран­суа Ол­ланд по­бу­вав у Ва­шинг­то­ні, 26 лис­то­па­да — у Мос­кві. Ці ві­зи­ти від­бу­ва­ли­ся на тлі ін­тен­сив­ної ро­бо­ти дип­ло­ма­тів, які на­ма­гаю­ть­ся до­по­мог­ти ко­ор­ди­на­ції ан­ти­те­ро­рис­тич­них зу­силь дер­жав «ве­ли­кої двад­цят­ки».

Після сумнозвісних терактів 13 листопада у Парижі ця проблема стає домінантною у світовій політиці. Однак від того ступінь ефективності протидії тероризму не став вищим. Спецслужби країн — членів Європейського Союзу намагаються мобілізуватися та координувати свою діяльність у протидії тероризму. Але чим більше стає відомо про факти підготовки терактів у Парижі, тим гучніше критика роботи спецслужб.
Більше за все дісталося поки що бельгійським спецслужбам. Минулого тижня у Брюсселі — штаб-квартирі не тільки Європейського Союзу, а й Північноатлантичного альянсу — було оголошено найвищий рівень загрози скоєння терористичного акту.

Сер­гій При­ймак із 81-ї окре­мої аеро­мо­біль­ної бри­га­ди 90-го окре­мо­го де­сант­но-штур­мо­во­го ба­таль­йо­ну (Жи­то­мир) пе­ре­бу­вав у най­га­ря­чі­ших міс­цях АТО. Він та­кож прой­шов пек­ло До­нець­ко­го аеро­пор­ту, а в Піс­ках кі­бор­га по­ра­ни­ли. Лі­ку­вав­ся від кон­ту­зії, а ви­яви­ли рак 4-ї ста­дії. Про­те дже­ре­лом жит­тя для ньо­го є 2-мі­сяч­ний си­но­чок. Про вій­ну на схо­ді, по­ра­нен­ня та жа­гу до жит­тя він роз­по­вів ко­рес­пон­ден­ту «ДУ».

— Сергію, розкажіть про себе.
— Я народився 24.02.1984 року. Мама — вчитель української мови та літератури. Тато помер у 2013-му. Із рідного села я був мобілізований один. Я — фахівець із будівництва та дуже люблю з дитинства техніку. В сім’ї є старша сестра. До війни ми з дружиною вели невеличкий будівельний бізнес. Мали бригади та проводили ремонтні роботи, будівництво.
— Ви родом із Києва?
— Я сам із Хмельницької області, а дружина — з Київської області, тому я і опинився в Києві.

Від­зна­чив­ши ми­ну­лої су­бо­ти День гід­но­сті й сво­бо­ди, Ук­раї­на увій­шла в ці­лий цикл річ­ниць, по­в’яза­них із по­ді­ями на Май­да­ні Не­за­леж­но­сті та за йо­го ме­жа­ми у 2013–2014-х ро­ках. Зна­ко­ві річ­ни­ці так чи інак­ше три­ва­ти­муть аку­рат до 20 лю­то­го — най­тра­гіч­ні­шої да­ти упро­довж Ре­во­лю­ції гід­но­сті.

Втім, лютий ще навіть не бовваніє на політичному та суспільному небосхилі. А от ще одна дата — другі роковини розгону мирних протестувальників в ніч з 29-го на 30 листопада — настане ось-ось. Власне, справді велелюдні народні виступи розпочалися саме після згаданого майданного побоїща. Фактично кількадесят громадян (переважно студентів) дали друге й основне дихання процесам, котрі після цього стали незворотними.
Наша сьогоднішня розмова з двома потерпілими від беркутівських кийків волонтерами: Любомирою Кеплер та Сергієм Колошею.