ГІППОКРАТ ВВАЖАВ ІНСУЛЬТ ОДНИМ ІЗ НАЙНЕБЕЗПЕЧНІШИХ ЗАХВОРЮВАНЬ ЛЮДСТВА

У 2004 році Всесвітня організація охорони здоров’я оголосила інсульт глобальною епідемією. За інформацією ВООЗ, щороку ця недуга буває у 15 мільйонів землян, з яких третина помирає. Прогнози на майбутнє невтішні: до 2025 року кількість потерпілих від цього захворювання зросте на 25–30%.
В Україні ця недуга є однією з головних причин смерті й інвалідності, адже щороку від хвороби потерпають понад 100 тисяч осіб, з яких майже 20 тисяч помирають. Про загрози, які вона несе, шляхи запобігання хворобі розповідає лікар-невропатолог вищої категорії, кандидат медичних наук Анатолій Ткачов.
— Інсульт — це гостре порушення мозкового кровообігу, яке може статися будь-якої миті і здатне дуже швидко відібрати у людини життя, — говорить Анатолій Володимирович. — Перші симптоми інсульту ще у 460-х роках до нашої ери описав Гіппократ, назвавши його ворогом підступним і безжальним.

САМЕ ВІН ЗВОДИТЬ ДО МІНІМУМУ РИЗИК ПІДХОПИТИ ГОСТРУ РЕСПІРАТОРНО-ВІРУСНУ ХВОРОБУ, У ТОМУ ЧИСЛІ ГРИП

На по­ро­зі — зи­ма. А во­на, на жаль, до­дає нам ба­га­то проб­лем, по­в’яза­них зі здо­ров’­ям. Най­час­ті­ше біль­шість гро­ма­дян ста­ють жерт­ва­ми гос­трих рес­пі­ра­тор­но-ві­рус­них ін­фек­цій, зок­ре­ма гри­пу.
Чи мож­на їм за­по­біг­ти? Що по­тріб­но для цьо­го ро­би­ти? На ці та ін­ші за­пи­тан­ня «ДУ» по­про­си­ла від­по­віс­ти Лю­бов Вла­ди­ку — сі­мей­но­го лі­ка­ря ви­щої ка­те­го­рії клі­ні­ки ам­бу­ла­тор­ної до­по­мо­ги Го­лов­но­го вій­сь­ко­во-ме­дич­но­го клі­ніч­но­го цен­тру Мі­ніс­тер­ства обо­ро­ни Ук­раї­ни.

— Найбільше з подібними проблемами ми стикаємося наприкінці осені — на початку зими, — говорить Любов Францівна. — Респіраторні захворювання провокуються багатьма вірусами, серед яких досить поширеним є грип — гостре вірусне захворювання дихальних шляхів з яскраво вираженим епідемічним характером розповсюдження.
— У чому його небезпека?

Для ду­хов­но­го та ін­те­лек­ту­аль­но­го зба­га­чен­ня, оздо­ров­лен­ня лю­ди­на праг­не до сак­раль­них (свя­тих) місць, кот­рі, як пра­ви­ло, над­зви­чай­но ма­льов­ни­чі і жи­во­пис­ні та вод­но­час за­по­від­ні. До та­ких місць, без пе­ре­біль­шен­ня, мож­на від­нес­ти не­ру­ко­твор­ні схи­ли Ка­нів­сько­го При­дніп­ро­в’я, Шаць­кі озе­ра, бу­ко­ві пра­лі­си Кар­пат... і ба­га­то-ба­га­то ін­ших за­по­від­них те­ре­нів Ук­раї­ни.

Виникає свого роду конфлікт між сакральним бажанням людини і святістю заповідної землі, охорона природних комплексів якої передбачена відповідним законодавством. Для збереження заповідних територій існують державного рівня природоохоронні заходи. До їх числа належить забезпечення (розробка і встановлення) диференційованого режиму охорони цих територій.

Наш спів­роз­мов­ник — за­слу­же­ний ар­тист Ук­раї­ни Бо­рис Ло­бо­да, ла­уре­ат Між­на­род­ної пре­мії «Тріумф».

Від 1978 року працює артистом розмовного жанру Національної філармонії України. В репертуарі артиста — твори українських, російських і зарубіжних письменників, власні літературні композиції, присвячені видатним літераторам і композиторам.
Паралельно Борис Лобода постійно бере участь у різних радіопередачах. Він озвучував тексти універсалів Центральної Ради, історичних праць Михайла Грушевського, Івана Крип’якевича, нариси про видатних українців (Івана Огієнка, Симона Петлюру, Євгена Коновальця, Петра Конашевича-Сагайдачного та багатьох інших).
У програмі «Поезія в’язнів сумління» каналу духовного відродження «Культура» задушевно-проникливо озвучував поетичні твори Миколи Руденка, Михтода Волинця, Володимира Косовського, Івана Світличного, у передачі «Золоті ворота» — сторінки багатостраждального життя колишнього політв’язня патріарха Володимира.

Чи­ма­ло лю­би­те­лів те­ат­ру хо­ті­ли б за­гля­ну­ти за ку­лі­си і по­ба­чи­ти, які ак­то­ри на­справ­ді в жит­ті, чим їх­ні ре­аль­ні об­лич­чя від­різ­няю­ть­ся від об­ра­зів, ство­ре­них на сце­ні.

Саме таку унікальну нагоду наразі дає Київський театр «Актор», де режисер Григорій Зіскін нещодавно поставив виставу «Без вини винувата» за комедією відомого російського драматурга Миколи Коляди «Курка».
Назва п’єси походить від прізвиська молодої артистки-початківця — Курка. А розпочалася ця доволі смішна історія з того, що молода дівчина примудрилась одночасно відповісти взаємністю на залицяння двох поважних чоловіків — головного режисера та головного адміністратора театру... Цим порушила спокій провінційного театру, і, що найжахливіше, двох примадонн цього закладу культури. А ті, у свою чергу, вирішили серйозно провчити нахабне дівчисько.

У Державній художній середній школі імені Тараса Шевченка почала діяти військова документально-речова виставка «Герої не вмирають».
На ній представлено особисті речі бійців, що полягли на полі бою, зброя, унікальні історичні фото. Виставку організувала школа за підтримки Міністерства культури України, Національного військово-історичного музею України, Міжнародної асоціації дослідників фортифікації «Цитадель».
Одна з учениць цієї школи у своїй листівці до бійця АТО написала: «Любий воїну! В той час, коли ти кожну хвилину ризикуєш своїм життям, я ходжу до школи, зустрічаюсь із друзями, радіючи життю. Цим усім я завдячую тобі. В ці важкі для країни дні ти став щитом між нами і війною».
Експонати представленої експозиції є свідченням подій, які відбувалися наприкінці серпня — початку вересня цього року в Луганський та Донецькій областях. Експозицію виставки відкривають фотографії рідних співробітників школи, яких вони втратили під час нинішньої війни. Два імені вписано в Книгу пам’яті школи.

Два тижні тривав у Києві Перший фестиваль італійського музичного бароко в Україні, організований із нагоди головування Італії в Раді Європейського Союзу, який подарував столичним шанувальникам класичної музики унікальну можливість почути практично невідомі твори епохи бароко у виконанні італійських та українських митців.
Організований з ініціативи та за підтримки Посольства Італійської Республіки в Україні та Італійського інституту культури в Україні за сприяння Візового центру Італії в Києві цей фестиваль розпочався у Колонному залі імені М. Лисенка Національної філармонії України виступом ансамблю АССАDEMIA BIZANTINA у складі шести музикантів із міста Равенна. Під орудою диригента Стефано Монтанарі, який до того ж грав на скрипці, цей камерний колектив подарував слухачам хвилини високого натхнення, блискуче виконавши незнайомі у нас твори Арканджело Кореллі, Антоніо Вівальді, П’єтро Антоніо Локателлі.

Мо­ло­ді лю­ди за­зви­чай спов­не­ні енер­гії, од­нак роб­лять ба­га­то по­ми­лок. Стар­ше по­ко­лін­ня має знач­ний до­свід, про­те не має си­ли, а ча­сом і ба­жан­ня, аби щось змі­ни­ти. Про­те є у люд­сько­му жит­ті пе­рі­од, ко­ли вже є до­свід, але ще є си­ли й праг­нен­ня зро­би­ти щось хо­ро­ше.

Саме такий період наразі у житті однієї з провідних актрис Київського академічного театру «Колесо» Валентини Бойко, яка нещодавно відзначила ювілей.
Раніше учнів київських шкіл часто водили до театрів, щоб змалечку прищепити їм любов до прекрасного. Так Валентина, яка лише починала навчання у школі, вперше відвідала Київський театр юного глядача, де побачила вистави «Снігова королева» і «Попелюшка», які справили незабутнє враження на все життя.
Уже навчаючись у старших класах, передивилася багато вистав різних театрів, найбільше припали до душі спектаклі столичних драматичних театрів імені Івана Франка та Лесі Українки. У цей же час відвідувала піонерський театр при заводі «Більшовик». Отож питання вибору професії не стояло.

Як­що не бра­ти до ува­ги по­дії в зо­ні АТО та стрім­ке па­дін­ня грив­ні, у су­спіль­стві ни­ні не­має, ма­буть, най­га­ря­чі­шої те­ми, ніж опа­лен­ня квар­тир і бу­дин­ків узим­ку. На­ля­ка­ні від­вер­ти­ми за­ява­ми по­лі­ти­ків про не­ста­чу га­зу в за­сі­ках бать­ків­щи­ни, по­пе­ре­джен­ня­ми про рап­то­ве від­клю­чен­ня елек­три­ки та пе­си­міс­тич­ни­ми пе­ред­ба­чен­ня­ми різ­но­го шти­бу віт­чиз­ня­них ора­ку­лів що­до пе­ре­бо­їв з опа­лен­ням або вза­га­лі йо­го від­сут­ніс­тю, прос­ті лю­ди жва­во роб­лять прог­но­зи про те, як Ук­раї­на пе­ре­жи­ве зи­му, кот­ра вже по­сту­ка­ла у две­рі...

Вони невтішні, адже наші співвітчизники вже звикли не вірити владі та про всяк випадок готуватися до найгіршого. Навіть тоді, коли їх запевняють, що все буде добре. У переліку найгіршого не останнє місце відведено проблемі з опаленням житлових будинків цієї зими. Люди побоюються, що комунальники робитимуть це про людське око, заощаджуючи газ.

У то­му, що ви­не­се­но у за­го­ло­вок цієї пуб­лі­ка­ції, йдеть­ся не вза­га­лі про два різ­них ти­пи кос­міч­них ра­кет-но­сі­їв — «Дніп­ро» та «Ан­та­рес», а про два кон­крет­них їх­ніх пус­ки, які від­бу­ли­ся на­при­кін­ці жовт­ня і у пер­шо­му тиж­ні лис­то­па­да ни­ніш­ньо­го ро­ку.

Япон­ські су­пут­ни­ки на ук­ра­їн­ській ра­ке­ті
Один із цих стартів — пуск конверсійної ракети «Дніпро», розробленої українськими фахівцями конструкторського бюро «Південне», що в Дніпропетровську, й виготовленої в тому ж місті на виробничому об’єднанні «Південний машинобудівний завод» у кооперації з іншими українськими та російськими підприємствами.
Ця ракета-носій, чий успішний пуск, здійснений за програмою діяльності міжнародної космічної компанії «Космотрас», відбувся 6 листопада 2014-го, стартувала з бази «Ясний», що в Оренбурзькій області Росії, і вивела на навколоземну орбіту п’ять японських космічних апаратів.