Ро­сія пе­ре­кри­ла га­зо­вий вен­тиль для Ук­раї­ни. Уряд уже го­тує­ть­ся до опа­лю­валь­но­го се­зо­ну без ро­сій­сько­го бла­кит­но­го па­ли­ва. Ну, а Єв­ро­па у па­лив­но­му те­ро­риз­мі ро­сій­сько­го га­зо­во­го мо­но­по­лі­ста по­ба­чи­ла за­гро­зу і для се­бе. Осо­бли­во то­ді, ко­ли зра­зу піс­ля газ­про­мів­ської від­мо­ви ка­ча­ти па­ли­во для на­шої кра­їни ви­бух­нув га­зо­гін на Пол­тав­щи­ні. І все це на тлі зброй­ної аг­ре­сії Крем­ля на Схо­ді Ук­раї­ни. Що це збіг ви­пад­ко­вос­тей чи ще од­на доб­ре спла­но­ва­на вій­сь­ко­ва опе­ра­ція?

Раптовий вибух, і стовп вогню майже у двісті метрів став справжнім шоком для мешканців мирної Полтавщини. Розірвався газогін «Уренгой — Помари — Ужгород». Але про це стало відомо пізніше разом із несподіваними деталями. Вибух стається просто серед поля і серед білого дня, близько другої години. У кількох кілометрах навколо — ні душі. Окрім, як виявилось, російських журналістів.
В інтернет-виданнях і соцмережах — обурення: російські репортери якимось чином дізнались про аварію раніше, ніж рятувальники і місцеві мешканці. Чітко знаходять місце, публікують ексклюзивні фото. І навіть знають, що в полі вибухнув саме газогін, схований на два метри під землею і зовні непомітний.

Ар­мій­ська те­ма за­раз, як ні­ко­ли, на слу­ху. І не ли­ше че­рез по­дії на Схо­ді Ук­раї­ни, де з пе­ре­мін­ним успі­хом три­ває ан­ти­те­ро­рис­тич­на опе­ра­ція, кіс­тя­ком якої ста­ли вій­сь­ко­ві під­роз­ді­ли. Го­во­рять ни­ні про ар­мію ще й то­му, що в су­спіль­стві де­да­лі час­ті­ше за­мис­люю­ть­ся що­до до­лі вій­сь­ко­во­служ­бов­ців, кот­рих за різ­них при­чин че­кає звіль­нен­ня у за­пас. У то­му чис­лі й тих, хто діс­тав по­ра­нен­ня в бо­ях із бо­йо­ви­ка­ми, че­рез які во­ни вже не мо­жуть про­дов­жи­ти служ­бу у вій­ську.

Аби бодай якось мінімізувати негативні наслідки перманентного звільнення в запас тисяч воїнів, в Україні ще кілька років тому ухвалили Державну програму соціальної і професійної адаптації колишніх військовослужбовців на період до 2017 року. На жаль, її фінансування так і не вийшло на рівень, котрий допоміг би всім учорашнім захисникам скористатися її можливостями. Хоча досвід роботи соціальних служб з тими, хто звільнився з армії, переконливо доводить, що і «відставників» — людей з вищою спеціальною освітою — необхідно «донавчати», аби вони могли отримати рівні шанси, приміром, на працевлаштування.
За умов, коли наша держава, як часто в нас трапляється, вищезгадану програму ухвалила, але на тому практично і зупинилася, тисячам українських офіцерів запасу вирішили допомогти західні інституції.

В Ук­раї­ні три­ва­ють вій­сь­ко­ві дії. Від­бу­ває­ть­ся част­ко­ва мо­бі­лі­за­ція на­се­лен­ня. Яка ж осо­бли­вість про­ве­ден­ня част­ко­вої мо­бі­лі­за­ції на Дніп­ро­пет­ров­щи­ні та Львів­щи­ні? З до­по­мо­гою екс­пер­тів спро­бу­ємо ро­зі­бра­ти­ся.

На Львівщині мобілізовано пять тисяч осіб, а на Дніпропетровщині десять

«На Дніпропетровщині на військову службу призвано майже десять тисяч військовозобов’язаних, на Львівщині — майже п’ять тисяч. Причому, в Дніпропетровську до війська були зараховані добровольці, які приїхали, зокрема, із західних областей України. Довелося відпрацювати систему прийому людей, щоб не порушити систему військового обліку. Ми поставили добровольців на облік у місці їх фактичного перебування, повідомили про це у військкомати за місцем проживання добровольців і призивали їх до армії», — розповів заступник військового комісара з роботи з особовим складом та громадськістю Дніпропетровського обласного військового комісаріату Сергій Полуциган.
Мобілізаційний ресурс Дніпропетровської області становить 100 тисяч осіб.

На по­чат­ку черв­ня в Ас­тра­ха­ні під час за­сі­дан­ня з учас­тю Во­ло­ди­ми­ра Пу­ті­на пре­зи­дент­ської ко­мі­сії з пи­тань па­лив­но-енер­ге­тич­но­го сек­то­ра го­ло­ва «Рос­снеф­ти» Ігор Сє­чін за­про­по­ну­вав на­да­ти пра­во на екс­порт га­зу тру­бо­про­від­ною сис­те­мою так зва­ним не­за­леж­ним ви­роб­ни­кам (се­ред яких до­мі­ну­ють «Но­во­тэк» і «Рос­снефть»).

Заявлена пропозиція стосується газу, видобутого з родовищ у Східному Сибіру і на Далекому Сході, призначеного для ринків Південно-Східної Азії (особливо для Китаю). Володимир Путін, який раніше неодноразово критикував пропозиції демонополізації експорту газу трубопровідною системою (нині це право належить виключно «Газпрому»), на цей раз не висловив відкритого заперечення, що належить інтерпретувати як зміну позиції і дозвіл на реалізацію задуму Сєчіна.
Подальше обмеження експортної монополії «Газпрому» (у грудні 2013 року почав діяти закон, який де-факто дає право на експорт зрідженого газу лише «Новотэку» і «Росснефти») не буде процесом демонополізації у дослівному значенні, а лише формальним підтвердженням зміцнення позиції вищеназваних виробників газу, контрольованих впливовими особами з близького оточення Путіна.

Дер­жав­ний сек­ре­тар США Джон Кер­рі не­дав­но по­бу­вав в Ір­бі­лі, сто­ли­ці ав­то­ном­но­го курд­сько­го ре­гіо­ну в Пів­ніч­но­му Іра­ку. Там він зу­стрі­вся з пред­став­ни­ка­ми де-фак­то не­за­леж­ної курд­ської вла­ди пре­зи­ден­том міс­це­во­го уря­ду Масу­дом Бар­за­ні і Фа­ла­хом Мус­та­фою, ке­рів­ни­ком курд­сько­го бю­ро кон­так­тів із за­кор­до­ном.

Керрі переконував їх не використовувати критичну ситуацію, в якій опинився Ірак, для поширення своєї автономії або навіть проголошення незалежності, про що почали говорити радикальніші курдські політики. На разі видно, що курди вже використали хаос для розширення території свого впливу. Після втечі іракської армії вони зайняли населений здебільшого курдами регіон Кіркука, поруч з яким містяться важливі нафтові родовища.
Курдське радіо Рудав повідомило, що зустріч Керрі з курдськими лідерами відбувалась у дружній атмосфері. Проте невідомо, чи американець отримав підтвердження про беззастережну підтримку курдами єдності Іраку. З певністю вони не є ентузіастами співпраці з урядом Нурі аль-Малікі, з яким кілька років точили гостру дискусію, зокрема про розподіл доходів від нафти, видобутої в іракському Курдистані (вона експортується через Туреччину поза контролем центрального уряду).

На по­точ­но­му тиж­ні ки­тай­ський лі­дер Сі Цзінь­пін від­ві­дав Се­ул. Ві­зит здо­був гуч­ний ре­зо­нанс, зва­жа­ючи на не­прос­ту си­ту­ацію, що скла­дає­ть­ся в Пів­ніч­но-Схід­ній Азії. На­пру­же­ним за­ли­шає­ть­ся ста­но­ви­ще на Ко­рей­сько­му пів­ос­тро­ві. Пів­ніч­но­ко­рей­ський вождь Кім Чен Ир кон­со­лі­дує всі ва­же­лі вла­ди у сво­їх ру­ках та по­слі­дов­но на­гні­тає на­пру­жен­ня. Дру­гий рік пів­ніч­но­ко­рей­ські вій­ська за­ли­шаю­ть­ся у ста­ні під­ви­ще­ної бо­йо­вої го­тов­но­сті.

Американські шпигунські супутники регулярно фіксують підвищену активність на північнокорейському ядерному полігоні, що може бути свідченням підготовки Корейської Народно-Демократичної Республіки до проведення чергового ядерного випробування. Зрозуміло, що за таких обставин відносини між Республікою Корея і КНДР скотилися до стану холодної війни, яка регулярно іскрить збройними провокаціями вздовж лінії припинення вогню 1953 року.
Китай традиційно відіграє особливу роль у розвитку подій на Корейському півострові. Не варто забувати про традиційні історичні зв’язки Кореї з Китаєм. Крім того, китайські добровольці у 1951–1953 роках фактично порятували північнокорейський режим від військової поразки. Відтоді Пекін є одним із небагатьох, особливо цінних союзників Пхеньяна.

Італія 1 липня 2014 року перебрала на себе головування в Євросоюзі у другому півріччі поточного року. Хоча відповідно до Договору реформ 2010 року повноваження країни, яка головує в структурах Євросоюзу, суттєво послаблені на користь владних можливостей президента Європейської Ради (цю посаду до кінця поточного року обіймає бельгієць Герман ван Ромпей) та високого представника Європейського Союзу з питань спільної зовнішньої і безпекової політики (ним на цей же час є британська баронеса Катрін Ештон), все одно головування дає можливість впливати на актуальний порядок денний.
Тим паче, що новообраний Європейський парламент ще тільки формує свої комісії й обирає нового голову Єврокомісії. На цю вищу посаду у виконавчій владі Євросоюзу, попри негативну позицію Великої Британії, затверджений люксембурзький християнський демократ Жан Клод Юнкер. Це знову-таки стало можливо завдяки обмеженню права вето, яке до початку 90-х у Євросоюзі було майже абсолютним, а після Маастрихтського договору є суттєво обмеженим.

Іс­то­ри­ки не­од­но­ра­зо­во за­ува­жу­ва­ли, що впро­довж пер­шо­го пре­зи­дент­сько­го тер­мі­ну гос­по­дар ва­шин­гтон­сько­го Бі­ло­го до­му пра­цює на пе­ре­об­ран­ня, а дру­гий пре­зи­дент­ський строк при­зна­че­ний для ви­зна­чен­ня йо­го міс­ця в іс­то­рії. При­чо­му слід ма­ти на ува­зі, що, за­зви­чай, дру­га по­ло­ви­на чо­ти­ри­річ­но­го тер­мі­ну пре­зи­дент­ських пов­но­ва­жень дру­гої ка­ден­ції по­вяза­на із сут­тє­вим по­слаб­лен­ням по­лі­тич­них по­зи­цій ба­га­тьох пре­зи­ден­тів.

Яскравий приклад тому — президенти Сполучених Штатів Америки на початку ХХІ століття. Джордж Буш-молодший всередині другого президентського терміну зіткнувся з військово-політичними ускладненнями в Афганістані та Іраку, а завершення його каденції взагалі збіглося з початком глобальної економічної кризи. У цьому сенсі не став винятком і президент Барак Обама.
Недавні соціологічні опитування у США зафіксували різке падіння популярності президента Барака Обами. Майже шістдесят відсотків опитаних критикують зовнішню політику президента США. Приблизно така сама кількість респондентів негативно оцінює діяльність Барака Обами загалом.

Ни­ні, ко­ли Ук­раї­на опи­ни­ла­ся в не­без­пе­ці, пос­та­ло пи­тан­ня про до­ціль­ність про­го­ло­шен­ня нею без­ядер­но­го ста­ту­су. Є як при­хиль­ни­ки її на­яв­но­сті, так і про­тив­ни­ки. Пер­ші ка­жуть, що ко­ли б ми ма­ли ра­ке­ти з ядер­ни­ми боє­го­лов­ка­ми, то Ро­сія не по­смі­ла б за­си­ла­ти до нас бо­йо­ви­ків, ро­би­ти ін­ші во­ро­жі кро­ки. Дру­гі ж, нав­па­ки, впев­не­ні, що і во­ни не стри­ма­ли б на­шо­го над­то во­йов­ни­чо­го су­сі­да у йо­го праг­нен­ні від­ро­ди­ти «єди­ний і не­по­діль­ний».

ГЕНЕРАЛ-МАЙОР У ВІДСТАВЦІ ВАДИМ ГРЕЧАНІНОВ ПЕРЕКОНАНИЙ: ЯДЕРНУ ЗБРОЮ УКРАЇНА З РІЗНИХ ПРИЧИН ПІСЛЯ РОЗПАДУ СОЮЗУ НЕ МОГЛА ЗАЛИШИТИ

Чи дійсно гарантувала б ядерна зброя недоторканність наших кордонів? Чи могли ми її утримувати? Чому Україна позбулася цього грізного виду зброї масового знищення людей? Чи спроможні ми відродити ядерний щит України?
На ці та інші запитання я попросив відповісти Вадима Гречанінова — генерал-майора у відставці, колишнього радника Президента України з військових питань. Обіймаючи цю посаду, Вадим Олександрович брав безпосередню участь у процесах, пов’язаних з ядерним роззброєнням України.

Де­сять днів, упро­довж яких ан­ти­те­ро­рис­тич­на опе­ра­ція на Схо­ді Ук­раї­ни фак­тич­но пе­ре­бу­ва­ла в «за­мо­ро­же­но­му» ста­ні, за­вер­ши­ли­ся. Ни­ні АТО від­нов­ле­но, при­чо­му, су­дя­чи з низ­ки по­ві­дом­лень, про­во­дить­ся на­віть рі­шу­чі­ше, ніж до од­но­сто­рон­ньо­го ого­ло­шен­ня пе­ре­миря. Це вже ви­кли­ка­ло чер­го­вий шквал ан­ти­ук­ра­їн­ських за­яв з бо­ку ро­сій­сько­го ке­рів­ниц­тва.

Однак, за нинішніх умов, ніхто в нашій державі і не очікував якоїсь іншої реакції. Хоча й поступово, але в Україні вчаться не надто звертати увагу на заяви з Москви. Зрештою, «перемир’я» у розумінні Володимира Путіна, це аж ніяк не лише припинення бойових дій українськими військовими. Для нього це — повна капітуляція наших Збройних Сил і їхній цілковитий відхід з території Донецької та Луганської областей.
Отож рішення Президента України Петра Порошенка відновити антитерористичну операцію, котре було ухвалене в ніч з 30 червня на 1 липня, видається цілком слушним. Щоправда, найрішучіші громадяни (котрих у державі з кожним днем стає дедалі більше) очікували, що саме тієї ночі у Президента визріє рішення про запровадження на Донеччині та Луганщині воєнного стану.